Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

«Я покажу тобі, куди йому вистрелив. Сюди, сюди і сюди».

Розділ 20

— Більшу частину свого життя я намагався забути про батька, — видихнув я, гарячково намагаючись упорядкувати в голові все те, що мені тільки-но сказав Майкл, і водночас виявити можливу брехню.

Увесь цей час я вперто намагався не розбиратися в обставинах батькової смерті; після того, що він накоїв і як він загинув, я відчував, що він не заслуговує на мою увагу. Немає нічого почесного в тому, щоб загинути в перестрілці з поліцією. Це не була хоробра смерть, тут не було чим пишатися. Такі смерті викреслюють з пам’яті. Саме тому Аланове ім’я не зачепило в моїй свідомості жодного тривожного дзвіночка під час суду над Майклом. Та ще й Марсело переконав суддів пристати на його пропозицію в обмін на мовчання про Аланове минуле, тому я міг ніколи ні про що не дізнатися. Я намагався витягнути з пам’яті спогад про чоловіка, який стояв перед моєю матір’ю, розмазуючи крем по її сукні. Невже до його форми було пришпилено золотавий бейдж із написом «ГОЛТОН»? Чи я сам домалював цю деталь після того, що розповів мені Майкл? Може, це був черговий мій спогад, як у випадку з Джеремі, де я заповнив прогалини сам, а потім забув, що із цього справжнє? Я перепрошую. Знаю, що надійні оповідачі такого не роблять. Офіцери поліції взагалі носять бейджики з іменами?

Я відкинув усі ці думки й сказав, явно здивувавши Майкла:

— Це нічого не змінює. Не дає тобі права коїти те, що ти скоїв з Аланом. І те, що Алан скоїв з батьком, теж неправильно. Але… — Я розумів, що чиню зовсім не по-каннінґемськи, стаючи на бік ворога. — Тато був злочинцем, його спіймали на крадіжці, і він вистрелив Алановому напарнику в шию. Якщо Голтон справді той поліцейський, то він просто захищався.

— Я цього не заперечую, — сказав Майкл. — Але подумай. Хіба ми росли багатими? У тата була спортивна автівка? У мами були дорогі прикраси? Ми не купалися в золоті, хай що робив наш батько. Він порушував закон, аби нагодувати нас, аби дбати про нас. Я не кажу, що це правильно, але він робив це не задля власного збагачення. Він не вчинив би так.

— Ти бачиш його в дуже гарному світлі, — сказав я.

— Просто послухай, як про це говорив Голтон. І я певен, що це правда, бо хто бреше в останні миті життя? — Я бачив, що Майкл розчарований. Він чекав, що я поплескаю його по плечу, дізнавшись, що Алан застрелив нашого батька. Він розумів, що мусить сказати щось іще, аби схилити мене на свій бік. Майкл узяв до рук бляшанку, явно згадав про смак і поставив її на тацю, так і не піднісши до губ. Схоже, натомість він спробував зібрати трохи слини, щоб промочити горло, бо я бачив, як заходили на його щоках жовна. Майкл прокашлявся. — Тато опинився в одній групі. Я не називав би їх бандою. Може, колеги? — Він засміявся. — Вони називали себе Шаблями. Як шаблезуби, розумієш? Та група поступово росла, і пріоритети її змінювалися. Якщо раніше вони були крадіями, котрі часом продавали наркотики, то згодом стали наркодилерами, котрі часом крали. І не тільки. Почалося насильство, а з ним і тиск. Хтось вирішив, що викрадати людей задля викупу вигідніше, аніж просто красти чи продавати наркоту. Тато провів для себе межу, якої обіцяв не перетинати, і коли Шаблі її перетнули…

У моїй пам’яті зринули слова, що їх мати сказала в бібліотеці: «Але він був поганою людиною, яка вважала себе хорошою, — ось звідки всі його проблеми».

— Він здав їх? — урвав я.

Усе-таки та бібліотека була бездоганним місцем для дедукції та приголомшливих відкриттів — шкода, що ми були не там.

Майкл кивнув.

— Він уклав угоду: інформація в обмін на попуст, коли решта його друзів піде на дно. Він бачив у цьому шанс зіскочити. Як не крути, їх рідко хвилюють робочі бджоли — їм потрібна королева. Тато був дрібною рибиною, але він допомагав їм дістатися до верхівки. Проте найбільше їх цікавили брудні копи. — Майкл замовк на мить, даючи мені час обміркувати сказане. — Батькова смерть не була випадковою. Вони полювали на нього.

Я згадав, як Одрі сказала мені, що батько не був нариком. Може, Голтон підкинув йому шприца, щоб усе здавалося правдоподібнішим. Зрештою, обколотий нарик цілком може ні сіло ні впало вистрілити по патрульній машині. Якщо мій батько збирався здати Голтона та його напарника, вони цілком могли вбити його.

— Шкода, що Голтона не звинуватили в чомусь на кшталт убивства, але його темні справи все-таки не зійшли йому з рук. Він крав кокаїн з речових доказів, брав хабарі. На жодну людину не дивитимуться крізь пальці вічно. — Мені це здалося шпилькою на мою адресу, але я нічого не сказав. — Він трохи посидів у в’язниці, почав інше життя, і про його минуле намагалися не згадувати, щоб не кидати тінь на поліцію, розумієш?

По правді, мені дуже хотілося йому повірити. Не тому, що це виправдовувало батька, а тому, що це багато чого пояснювало про матір. Якщо це правда, то в Одрі було більше причин не довіряти поліції, аніж смерть чоловіка від рук поліцейського. Вона думала, що його вбили ті «хороші» хлопці, які дали йому надію. Моя зрада також набувала нового сенсу: я вирішив стати на бік закону, як батько, і це не захистило нас, а лише зашкодило.

З другого боку, історія складалася докупи аж надто гарно. Таку історію Майкл міг зліпити за три роки спеціально для мене.

— Усе це тобі Голтон розповів? — Попри мої зусилля, у голос таки просочився скептицизм. Зрештою, це було дуже сміливе зізнання. — Для такої історії треба більше повітря, ніж знайдеться в простреленій легені.

— До пострілу він мовчав як риба, а потім розговорився. І не все із цього розповів мені він. Більшу частину того, що мені відомо про Алана, я дізнався від інших в’язнів. Вони всі його знали. Половину хоч раз у житті обдирали в його ломбарді, який, між іншим, славився краденими речами. Якщо комусь у Сіднеї треба було якнайшвидше позбутися чогось чужого, ця річ рано чи пізно потрапляла до