Читати книгу - "За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко"

Іноді, стоячи на сцені перед тисячами глядачів, Оленка заплющувала очі і знову бачила їх – молодих, сповнених мрій та надій, Софію та Данила. Вона чула звуки їхніх голосів, відчувала тепло їхньої любові, і тоді її скрипка звучала особливо проникливо та зворушливо, несучи у світ вічну мелодію кохання, що танцювала під повільну, але нескінченну музику вічності. Їхня історія завершилася, але її відгомін продовжував жити, надихаючи нові покоління музикантів та слухачів, нагадуючи про незгасну силу мистецтва та вічну красу людських почуттів. І в тиші вечірнього театру, під склепінням пам’яті, вічно лунала їхня прекрасна, вічна мелодія.