Читати книгу - "Смерть на Нілі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Погляд Пуаро потеплішав, наткнувшись на одну пару. Які ж вони гармонійні: високий широкоплечий чоловік і струнка тендітна дівчина. Два тіла рухалися в бездоганному ритмі щастя. Щастя, яке вони мали тут і зараз, одне в одному.
Танець завершився. Після оплесків музика залунала знову. А коли закінчилася, пара повернулась до столика поруч із Пуаро.
Розчервоніла дівчина сміялася. Сівши, вона повернулась до супутника, і Пуаро роздивився її веселе обличчя.
Та крім сміху, у її очах було ще щось.
Пуаро з сумнівом похитав головою.
«Вона аж занадто його кохає, та дівчинка, – сказав він собі. – Це небезпечно. Небезпечно».
А тоді він почув слово «Єгипет».
До нього чітко долинали їхні голоси: дівочий – юний, свіжий, зухвалий, з тонким відтінком м’якої, чужої «р» – і чоловічий – приємний, приглушений голос добре вихованого англійця.
– Саймоне, я не кажу «гоп», поки не перескочу. Будь певен, Ліннет нас не кине!
– Можливо, я її розчарую.
– Дурниці, ця робота саме для тебе.
– Насправді я думаю, що… Я не сумніваюся, що впораюсь. І я старатимусь заради тебе.
Дівчина м’яко розсміялася щирим, щасливим сміхом.
– Зачекаємо три місяці, щоб переконатися, що тебе не звільнять, і тоді…
– І тоді я покладу до твоїх ніг усі земні блага. У цьому ж суть, так?
– І, як я казала, поїдемо до Єгипту в медовий місяць. До чорта витрати! Усе своє життя я хотіла поїхати до Єгипту! Ніл, піраміди, пісок…
Його голос звучав невиразно:
– Ми побачимо все це разом, Джекі, разом. Хіба це не чудово?
– Хотіла б я знати, чи для тебе це буде так само казково, як і для мене? Чи хочеш ти цього так само, як я?
Її голос раптом став різким, очі широко розплющилися, мов від страху.
Відповідь чоловіка була такою ж різкою:
– Не мели дурниць, Джекі.
Але дівчина повторила:
– Хотіла б я знати… – і, знизавши плечима, запропонувала: – Потанцюймо?
Еркюль Пуаро пробурмотів:
– Une qui aime et un qui se laisse aimer[5]. Так, я теж хотів би знати.
VIІ
– А що як норов у нього ще той? – спитала Джоанна Саутвуд.
Ліннет похитала головою.
– Не думаю. Я довіряю смаку Жаклін.
– Але ж закохані сприймають усе по-іншому.
Ліннет нетерпляче похитала головою й змінила тему.
– Мушу йти на зустріч із містером Пірсом щодо того проекту.
– Проекту?
– Так, є кілька жахливих, антисанітарних старих будинків. Я збираюся їх знести, а мешканців переселити.
– Як же ти піклуєшся про інтереси громадськості та гігієну, любонько!
– Вони мусять переїхати. Вікна тих будинків виходитимуть на мій новий басейн.
– А їхні мешканці згодні переїхати?
– Більшість це радо зробить, але є кілька впертих дурнів. Це так дратує. Схоже, вони не розуміють, наскільки покращаться умови їхнього життя!
– Здається, ти вимагаєш занадто наполегливо.
– Люба Джоанно, це ж справді для їхнього блага.
– Так, дорогенька. Я в цьому впевнена. Примусове благо.
Ліннет насупилася, а Джоанна розсміялася.
– Ну що, ти ж тиран, визнай. Добродійний тиран, якщо можна так сказати.
– І зовсім я не тиран!
– Але ти завжди робиш усе по-своєму!
– Не завжди.
– Ліннет Ріджвей, ти можеш глянути мені просто в очі й розповісти хоча б про один випадок, коли ти не отримала того, що хотіла?
– Купу разів.
– О, так, «купу разів», саме так, але жодного конкретного прикладу. І ти просто не згадаєш, любонько, як би не намагалася! Тріумфальна поїздка Ліннет Ріджвей золотою колісницею.
Ліннет різко спитала:
– Гадаєш, я егоїстка?
– Ні, ти просто непереможна. Сукупний ефект грошей і привабливості. Усе тобі підпорядковується. Те, чого не можеш купити за гроші, ти купуєш усмішкою. Результат: Ліннет Ріджвей, дівчина, яка має все.
– Джоанно, ти просто смішна!
– Гаразд, хіба ти маєш не все?
– Здається, усе… Це якось відразливо!
– Звісно, це відразливо, дорогенька! З часом тобі, напевне, стане страшенно нудно, усе набридне. Тож поки насолоджуйся тріумфальною поїздкою в золотій колісниці. От тільки цікаво, дуже цікаво, що станеться, коли ти захочеш проїхати вулицею, а там знак: «Проїзд заборонено».
– Не будь ідіоткою, Джоанно.
До них підійшов лорд Віндлзгем, і Ліннет повернулася до нього:
– Джоанна каже мені всяку гидоту.
– То все від злості, любонько, від злості, – ухильно відповіла Джоанна, піднімаючись із крісла.
Дівчина вийшла, не перепросивши: вона помітила, як палають очі Віндлзгема.
Якусь мить лорд мовчав, а потім одразу перейшов до суті.
– Ліннет, ти вже обдумала?
Вона повільно відповіла:
– Я надто груба? Гадаю, якщо я не впевнена, краще ска зати «ні»…
Він перервав:
– Не кажи цього! У тебе є час, стільки, скільки захочеш. І знаєш, я думаю, що ми будемо щасливі разом.
– Розумієте, – сказала Ліннет винуватим, майже дитячим тоном, – мені тут усе так подобається. – Вона провела рукою. – Я хотіла зробити Вудхолл ідеальним заміським маєтком. І думаю, я добре постаралась, хіба ні?
– Тут чудово. Прекрасне планування. Усе ідеально. Ліннет, ти розумниця.
На мить він замовк, а тоді продовжив:
– Але ж тобі подобається Чарлтонбері? Звісно, маєток треба модернізувати й усе таке, але ти в цьому чудово розумієшся. І тобі це подобається.
– Так, звісно, Чарлтонбері – божественне місце.
Вона говорила з ентузіазмом, але раптом відчула холод усередині. Пролунала дивна нотка, що стривожила її повне задоволення життям. Вона не відразу проаналізувала це нове почуття, але пізніше, коли Віндлзгем пішов, спробувала зрозуміти, що відбувається в закамарках її серця.
Чарлтонбері, так, це воно. Її обурила згадка про Чарлтонбері. Але чому? Чарлтонбері доволі відоме місце. Предки Віндлзгема володіли ним ще з часів королеви Єлизавети. Хазяйка Чарлтонбері мала б шанований статус у суспільстві, а Віндлзгем був однією з кращих parti[6]в Англії.
Звісно, він не міг сприймати Вудхолл серйозно… А Вудхолл ніяк не спромігся б конкурувати з Чарлтонбері.
Так, але Вудхолл був її! Вона побачила його, купила, відбудувала, відновила, щедро вклавши гроші в маєток. Це була її власність, її королівство.
Але все це втратить сенс, якщо вона одружиться з Віндлзгемом. Що вони робитимуть з двома особняками? Зрозуміло, що від одного з них (звісно, від Вудхолла), доведеться відмовитись.
Вона, Ліннет Ріджвей, уже не існуватиме. Вона стане графинею Віндлзгем і принесе власнику Чарлтонбері розкішне придане. Вона стане дружиною короля, а не королевою.
«Це ж просто смішно», – подумала Ліннет.
Але ж цікаво, яка ненависна для неї думка покинути Вуд-холл…
Та невже більше нічого її не турбувало?
Голос Джекі – з дивною, тремтливою ноткою, коли вона казала: «Я помру, якщо не вийду за нього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть на Нілі», після закриття браузера.