Читати книгу - "Санта-Клава і Дон Дракон, Аграфена Осіння"

– Це як? – Лілі дуже здивувалася.

– Дивись, – Клавдія змовницьки притишила голос. – Ось у нас є рукавиці, – вона дістала з кишені гламурно-рожеві рукавички. – Ось у нас є чоловік, – вона вказала на охоронця. – А в нього, відповідно, є чоловіча сила. Я зрозуміло пояснюю?

– Ще й як зрозуміло, – засміявся охоронець і простяг руку за рукавичками.

– Просто чудово, – зраділа Клавдія. – Поки будуватиметься вежа, потрібно буде зробити кілька суворих снігових воїнів, які стоятимуть на варті фортеці.

– А що ми з Софі робитимемо? – жваво поцікавилася мала. – Я теж хочу щось зліпити.

– О! – вигукнула Клава. – У вас буде найважливіша та найнеобхідніша частина роботи – підтримувати будівельників морально.

– Це як? – здивувалася Лілі. – Що означає – морально?

– Це означає, ви будете підтримувати наш бойовий дух, – пояснила чарівниця. – Якщо наша робота сподобається, треба нам про це сказати. Дозволяється навіть кричати щось на кшталт: «Які ж ви молодці! Ви найкращі! Світ ще не бачив таких майстрів своєї справи, як ви!» Дивлячись в очі дівчинки, що округлилися від здивування, вона рішуче продовжила. – Можна при цьому обдаровувати працівників оплесками. Можна навіть пританцьовувати якомога веселіше!

Волошка обернулася до чоловіка і підморгнула йому:

– Це ж правда, що похвала надихає на нові звершення?

– Істинно так, – усміхнувся охоронець і натягнувши рукавички попрямував до "цеглинок".

Перш ніж взятися до створення скульптур, дівчина накатала кілька снігових куль і, за допомогою магії повітря, виклала їх одна на одну. Критично оглянула отриману фігуру і створивши навколо неї невеликий ураганчик, обліпила її снігом, згладжуючи нерівності поверхні. Потім, використовуючи жорстку щітку і скребок, які витягла з ящика з інвентарем, швидко вирізала жіночу голівку в кокетливо зсунутому набік капелюшку.

– Якось зовсім не схоже на воїна, – резюмувала Лілі, критично оглядаючи фігуру висотою з Клавдію, що все більше набувала жіночих рис.

– Так я ж кажу, що для дива потрібне натхнення, – пояснила Клава, насмішкувато глянувши на дівчинку. Та одразу зрозуміла натяк і невпевнено промовила:

– Які ж ви молодці.

– Ну отож, – схвалила Волошка. – Вважатимемо, що це подруга стражника. Тож нехай теж стоїть тут. А ми розпочнемо виготовлення справжнього воїна. Чи не так, Лілі?

– Ви найкращі! – упевнено заявила маленька господиня.

– Саме так!

– Найталановитіші та найрозумніші, – ще голосніше проспівала дівчинка і підбадьорливо заплескала в долоні.
 

Дон Древіон повертався додому в ще гіршому настрої, ніж йшов. Детективи, найняті ним, нарешті знайшли його колишню дружину. Це стерво ховалося в ельфійському лісі. Йому довелося летіти своїм ходом, щоб дістатися до неї якнайшвидше, а в таку погоду, це було небезпечно. Але він упорався. Тільки все це було марно. Колишня пані Древіон тепер стала пані Марталаррісель. До того ж вже мала не лише нового чоловіка, а й нову дитину.

Про те, щоб просити її, щоб вона хоча б на якийсь час повернулася до Вітона, аби підтримати емоційно свою дочку, не могло бути й мови. Але він принизився до того, що попросив. Даремно. Вона як була стервом, так і залишилася. Звичайно ж, вона відмовилася. Лише нагадала, що не хотіла дитину і він це чудово знав. На жаль, тоді вона ще не здогадувалась, що дракон завжди отримає маля, якщо цього дуже хоче. Тож тепер нехай сам розбирається зі своєю донькою.

Назад Дон летів ще швидше, ніж до ельфів. Усередині в нього все вирувало. Що йому тепер робити? Лілі потрібна близька жінка поряд. Сімейний лікар висловив сумнів, що його рідна дівчинка зможе злетіти, коли настане термін. Лілі через пів року виповниться шість. Найкращий час, щоб стати на крило. Але дівчинка має цього захотіти з непереборною силою. Проте його мала нічого не хоче.

У Дона серце розривалося, коли він бачив Лілі, що тихенько сиділа в куточку і про щось неголосно перемовлялася зі своїми численними ляльками. Вона ніколи не плакала і не сміялася. Вона навіть ніколи не посміхалася! Його дратувало, що няньки, яких він винаймав, нічого не робили, щоби якось виправити ситуацію. Вважали, що якщо дитина спокійно грається, то це тільки на благо. Але Лілі – дракониця! Вона має бути сильна духом і рішуча.

А сьогодні вона взагалі під наглядом покоївки залишилася. Навряд чи та пташка, що прийшла привітати його дочку із зимовими святами, якось змінить ситуацію. Щоправда, гарна, цього він заперечувати не міг. Якби він так не поспішав на зустріч із колишньою, то із задоволенням подивився б, що за святкову програму приготувала красуня.

Вже минуло більш ніж година, як Дон покинув будинок. Він ще тільки повертав на свою вулицю, як почув удалині радісний сміх і якісь вигуки. «Сусідські дітлахи, напевно, граються», – з жалем подумав він. Лілі ніколи не виявляла бажання приєднатися до когось із дітей. Він задумливо йшов дорогою, поки нарешті зрозумів, що весь цей гамір доноситься з його власного двору. Він різко зупинився і приголомшено подивився на веселу компанію.

Охоронець Конор щось захоплено будував з білої цегли, що невідомо звідки взялася, та сама пташка, що прийшла розважати його дочку, вельми майстерно вирізала великі фігури з пресованого снігу і встигала сміятися і щось розповідати в перервах між радісними вигуками Лілі, що кричала щось про те, що скульпторка найталановитіша і найкраща. Потім його дочка схопила за руки Софі, і вони обидві застрибали та зареготали.

Клавдія Волошка в цей момент навіть не підозрювала, що виконала й друге бажання Лілі – Дон Древіон усміхався, стоячи з іншого боку вулиці. Потім він часто заморгав, ніби йому щось у вічі потрапило і рішуче повернув в інший бік. Він не смів перервати цю радість своєю раптовою появою, тому вирушив на ювелірний завод, один із кількох, що належали йому.

Замовлення для доньки, щоправда, було лише на одну годину, але схоже, що дівчина прийшла до їхнього дому на останній виклик, тож нікуди не поспішала. Дон трохи відпочине у своєму кабінеті, потім повернеться додому. Йому потрібно багато обміркувати та придумати, як привласнити цю синьооку красуню. Шкода, що вона така молода. Напевно, і двадцяти ще немає. Виглядатиме поряд з ним, як друга дочка. Але все це дурниці. Він не проґавить такий скарб. У нього, здавалося, кров скипіла, коли він побачив її розчервонілу, з очима, що  сяяли веселощами, і радісною усмішкою. А дракони дуже цілеспрямовані істоти, тож тепер Древіон нізащо не здасться. Ця фея належатиме лише йому.