Читати книгу - "Санта-Клава і Дон Дракон, Аграфена Осіння"

Поки Клавдія лупаючи очима розглядала дизайн холу, з-за дивана вигулькнула світловолоса дівчинка років п'яти з величезними карими очима, сповненими надії. Значить, це і є Лілі? Волошка озирнулася і запитливо подивилася на покоївку. Та відповіла здивованим підняттям брів.

«Що ж робити? – роздумувала Клавдія. – Чи варто відразу засмутити маленьку, яка явно чекала не звичайну прибиральницю, а когось більш обізнаного в тому, як творити новорічні чудеса для маленьких дітей».

Намагаючись відтягнути неприємний момент, Клава знову озирнулася. На журнальному столику з темного дерева стояли кришталеві вази з ялиновими гілками та декоративна композиція з шишок, ялівцю та срібних свічок. Поруч лежала коробка дорогих цукерок та витончена порцелянова скринька.

Все тут кричало про достаток і хороший смак. Але потім її погляд упав на дівчинку, що все ще стояла за диваном і широко розкритими очима дивилася на гостю.

– Ти Санта-Клаус? – раптом спитала мала, недовірливо розглядаючи бежеве пальто відвідувачки і просту в'язану, коричневу шапку.

Волошка застигла. Пояснити дівчинці, що вона звичайна прибиральниця, здалося їй жорстоким. Але обманювати було не менш жорстоко.

– Ні, – з жалем сказала вона. – Я Санта-Клава, тобто, просто Клава. Як чарівниця, я ще новачок і, як бачиш, прийшла без оленів. Але, можливо, я спробую виконати твоє бажання?

Треба ж було хоч якось компенсувати очікування дівчинки. Дитина не винна, що хтось із її рідних звернув не в той бік, коли приходив замовляти свято. Три "К" фірми, де працювала Клавдія розшифровувалися як "Клінінгова Компанія Крольна", а йти було потрібно туди, де був офіс фірми "Концерти. Конкурси. Клоуни"

Дівчинка радісно заплескала в долоні.

– Тоді можна мені загадати два бажання? Я дуже хочу снігове диво і хочу, щоб тато посміхнувся!

Клава на мить розгубилася. Прохання Лілі застало її зненацька. «Хто ж Санту викликає, щоб змусити тата посміхатися?» – думала вона. Але очікування, яке випромінювала вся постать Лілі, змусило серце молодої жінки стиснутися, і надало їй рішучості.

Клавдія давно хотіла дітей. Іноді вона навіть уявляла собі, як співала б колискові, читала казки біля маленького дитячого ліжечка, як цілувала б кругленькі щічки свого малюка. Але мрії залишилися лише мріями.

Лікарі винесли вирок ще кілька років тому, і з того часу вона намагалася не думати про це, не ворушити старі рани. Аварія, що трапилася десять років тому і забрала життя її батьків, зробила її неповноцінною жінкою. Можливо, останнім часом лікарське мистецтво просунулося вперед, щоб виправити якесь викривлення, що утворилося у неї в організмі внаслідок тяжкої травми, але Клава більше до лікарів не зверталася. Боялася отримати надію, яка потім все одно не виправдається. З її везінням, таке більш ніж можливо. Але Лілі, своїм невинним проханням, розбудила її таємне бажання бути мамою. Нехай навіть на один вечір. Клава відчула, як сльози підступають до очей, але вона швидко моргнула, рішуче проганяючи їх.

Дівчинка бажає чудес, отже, вона їх отримає. Лілі потребувала турботи, тепла, якого їй, судячи з усього, давно не вистачало. Адже фотографії на полиці явно демонстрували, що мами дівчинка зараз не має. У цій величезній розкішній кімнаті Лілі виглядала так самотньо, що Клаві захотілося міцно обійняти її й нізащо не відпускати.

– Звичайно, мила, – сказала Волошка м'яким, але трохи тремтячим голосом. – Разом, ми – сила. У нас все вийде. Ну то що? Почнемо зі снігового дива? Нумо одягатися.

– Навіщо? – видихнула Лілі, не зводячи захоплених очей з чарівниці.

– Я думаю, твій тато навряд чи захоче посміхатися, якщо виявить у себе в вітальні снігову кучугуру.

Дівчинка трохи подумала і погодилася, що так, веселого буде мало, коли ця кучугура танути почне.

– Няня Лілі на сьогодні відпросилася, – попередила покоївка.

– А ми самі впораємось, – бадьоро запевнила Клава. – Потрібно ж колись починати бути самостійною. Чи не так, красуне?

– Саме так.

Дівчинка зараз на все була згодна, аби побачити снігове диво.

– Значить, неси свої речі сюди, та швидше.

Через десять хвилин мальовнича група глядачів зібралася в яскраво освітленому дворі. Покоївка, що, ймовірно, доглядала хазяйську доньку, поки няня була зайнята розв’язанням особистих проблем, відразу ж пішла за своєю підопічною на вулицю. Там до спостерігачів приєднався ще й охоронець, міцний кремезний чоловік, років п'ятдесяти. І снігове диво розпочалося.

Волошка була досить сильним побутовим магом. І зараз використовувала давно відточені рухи та видрукувані на підкірці заклинання. Спочатку вона викликала невеликий вихор над газоном, струсивши масивні снігові шуби, що огорнули високі кудлаті ялинки. Потім використовувала те, що робила з пилом, коли прибирала якісь підсобні приміщення, куди їх іноді також посилали. Це не те, що прибирати у житлових приміщеннях. У складах, гаражах тощо, часто не тільки пил треба було прибирати, а й землю, і пісок. Тоді дівчата-клінери, використовуючи ще деяку кількість води, спресовували все це сміття в невелику цеглу, яку потім пускали в справу.

І зараз Клавдія використала цей метод, щоб можна було зробити якусь подобу вежі з таких же цеглинок. Тим більше, що вода тут не потрібна. Сніг і так добре ліпиться, а тут його ще й ущільнюють за допомогою найпростішого заклинання.

Схоже, клінінг у цей особняк викликали вперше, і то помилково.  Інакше чому всі троє глядачів зараз навіть роти розтулили від подиву, спостерігаючи, як сніг збирається в цеглинки, яких уже склалася неабияка купка.

– Тепер найвідповідальніша частина роботи, – по-змовницьки прошепотіла Клава, – настав час будувати фортечну стіну!

– Не думаю, що пан Дон зрадіє, якщо його дочка промочить рукавиці і захворіє, – пробурмотіла служниця занепокоєно.

– Нічого подібного! – заперечила Волошка, – для того, щоб будувати стіни, потрібна груба чоловіча сила.