Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

У приміщенні вже пахло смачним сніданком, адже батьки звикли прокидатися дуже рано, щоб встигнути підготувати свій заклад до приходу гостей і постояльців, люди, які сиділи в залі, дружно обернулися, і як виявилося, нікого надприродного до нас не занесло. Як я й передбачала, за столом лише сидів голова Альянсу, а за сумісництвом мій начальник, а не якісь там небачені гості. Я схопила зі столу шмат свіжого хлібу, щоб хоть якось притупити свій голод, і попрямувала до гостя.

– О! Августію, а Ви тут що забули? – таким було моє вітання після чого той, хто до цього сидів із серйозним виглядом, глянув на мене, і посміхнувся. 

Він завжди поблажливо ставився до мене, мабуть я була його улюбленицею. Іноді на роботі навіть вважали, що я якась позашлюбна дочка короля, чи його самого, що звичайно є  цілковитою дурістю. Носик у мене виключно по батьківській лінії, а про схожість з матір'ю і говорити нема чого. Августій, до речі, хоч був і старий, йому, напевно, за сотню років давним-давно перевалило, але все ж таки не хотів йти з посади Голови Магічного Альянсу, будучи при цьому одним з найшанованіших людей королівства і за його межами.

– «Цікаво, з чого це раптом йому знадобилося сюди приїзджати. Навряд чи проїжджаючи повз він вирішив зупинитися в нашому закладі. Він краще у своїй кареті житиме, ніж переночує в подібній таверні» – задумалася я.

– Привіт Анніка, я ось приїхав з терміновим завданням для тебе, – вимовив він, хитро посміхаючись усіма своїми зморшками.

– Що це за завдання, яке не могло почекати півдня до мого повернення? – «Дивно все це», – думалося мені.

– Пишайся собою! До тебе приїхав сам Голова Магічного Альянсу, а вона ще й обурюється, – гордо, але з явною навмисною посмішкою заявив він.

– Я вас і так щодня бачу, крім тих випадків, коли перебуваю на завданнях, тож не скаржтеся на мою зухвалість, а кажіть, що за термінова справа! Тим паче, офіційно в мене ще відпустка і я перебуваю на своїй території, можу й обуритися, – відмахнулася я, як це роблю завжди. 

– Не можу тут говорити про завдання, це таємно! – перейшов він на шепіт.

– Та ви що знущаєтесь?! Який сенс тоді у всьому цьому пафосі? – «Цей старий мене вже дратує».

– Сенс є завжди, але не про це зараз. Це завдання є абсолютно секретним і всі подробиці я розповім тобі, коли їхатимемо назад до Альянсу! Тому збирайся, я чекатиму тебе в екіпажі, – коротко попрощавшись з моїми батьками він рушив до виходу, але затримався оцінюючи мій зовнішній вигляд.

– А що мені хоч брати з собою? Які характеристики цього завдання?

– Ну, спершу переодягнися, у щось чисте, а то як маленька! – сказав він з якоюсь відразою. – Я тебе в такому вигляді до моєї карети не пущу.

– Ха! Дивно, що ви взагалі мене туди пустите, – огризнулася я на таку поведінку. – І порівняно з вами я і є маленька, чверть століття це не вік, маю право на траві валятися.

– Будеш сперечатися, поїдеш на даху, – сказав як відрізав.

 І це був не жарт, вже був у мене такий випадок подорожі на даху його карети, тільки через те, що мій одяг на той момент був трохи забруднений кров’ю, з ким не буває.

– Гаразд, мовчу. То що брати з собою?

– Да нічого. Тільки везіння та гарний настрій.

Мене ця відповідь трохи спантеличила, але мені стало цікаво, що все ж таки надумав цей старий. Часу я даремно не витрачала: швидко освіжилася, при цьому скориставшись магією води та вітру для звичайної ванни часу не було.

На жаль ще не придумали як зробити так, щоб люди як мої батьки хто не володіє  магією могли користуватися магічними предметами тому у них не було тих благ, що спрощують побут магів, можливо це навіть на краще, але все ж таки, магія дуже економить час. Переодягнувшись у чистий одяг, я взяла все необхідне, попрощалася з молодшою сестрою яка все ще солодко спала і з батьками, які не сильно раділи що я знову буду ризикувати на завданнях.

Ну що можна сказати, екіпаж у Августія був розкішний. Усередині все було в синіх та золотих тонах. М'які велюрові сидіння із золотими ґудзиками, шторки на дверних вікнах із гарними квітковим візерунками, і навіть на дверній ручці був королівський герб.

– «І все ж таки, завжди було цікаво, де він дістав таку красу... На таких каретах, хіба що, тільки одні королі їздять, і щось мені здається, що саме король йому її і подарував», – задумалася я увійшовши всередину, але ніколи було обмірковувати оздоблення карети, адже як Августій ​​і обіцяв, про ціль завдання почав висловлюватися прямо з першим помахом поводи кучером. А мою кобилицю на якій я приїхала до батьківського дому, осідлав один із помічників голови, що супроводжував його, і який більше виконує обов'язки хлопчика на побігеньках.

– І так Анніко, до мене за допомогою звернувся Його Величність Король Сігберт Філіп Ількор. У королівстві, і поза її межами, як бачиш, коїться щось незрозуміле, сусідня держава збирає армію біля наших кордонів. І як кажуть зараз у народі, справа наближається до війни і це вже не жарти бо те ж саме кажуть і наші шпигуни. Розвідні маги доповіли, що з їхньою армією все не так однозначно і навколо неї зібралося надто велике скупчення темної магії. У тому королівстві вже давно біля влади темний маг, який має зуб на нас. І який має помітний вплив при тамтешньому дворі. Про те, що саме там відбувається, поки не вдалося отримати достатню кількість відомостей, але ця сила вже почала потроху впливати на наше королівство, і правда в тому, що щодня прохань про допомогу до Альянсу стає все більше. Це наводить на думку, що вже скоро нам доведеться повоювати. Зараз ми, м'яко кажучи, не на піку своєї сили і переживаємо свою вирішальну годину. Вороги можуть вирішити зазіхнути на наші території, а то й зовсім на саме королівство, поки влада і здоров'я короля настільки хиткі. Незважаючи на це, ми і королівська армія теж готується до неминучого.