Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

— Схоже, ти знову працювала допізна, — сказав він із ледь помітною усмішкою, його голос був тихий, ніби не хотів тривожити той крихкий спокій, що нарешті знайшов мене.

— Так, але воно того варте, — відповіла я, відчуваючи, як мої очі починали закриватися. — Сьогодні важлива презентація, не можу схибити.

Матвій кивнув, не ставлячи зайвих питань. Він завжди був поруч, але я ніколи не сприймала його серйозно. Однак його уважність і спокій мали в собі щось більше, ніж просто дружбу. Я ловила себе на думці, що, можливо, саме він був тим, хто розумів мене найкраще, але моє серце все ще було в полоні іншої мрії. Ми просто продовжували їхати, залишаючи позаду нічне місто, яке поступово прокидалося до нового дня.

Коли ми під’їхали до мого дому, я відчула легкий сум, який пронизав мене зненацька. Хотілося б більше часу провести в тиші цієї подорожі, де я могла втекти від власних почуттів. У компанії Матвія було так просто бути собою, без вимог і очікувань, які постійно супроводжували мене поруч із Богданом Борисовичем. Я подякувала Матвієві, і прощаючись, пообіцяла піти з ним на чашку кави після презентації. Він кивнув, посміхнувся, і я вийшла з автомобіля, повільно крокуючи до дверей. Ліфт підняв мене на потрібний поверх, і я увійшла до своєї квартири, відчуваючи, як тіло відмовлялося продовжувати боротьбу з втомою. Поклавши сумку на стілець, я швидко ввімкнула чайник.

Чай був моїм ритуалом перед сном, навіть якщо часу на сон було обмаль. Він допомагав заспокоїтися і підготуватися до короткого, але необхідного відпочинку. Заваривши чашку з чаєм, я підійшла до вікна і вдивлялася в передсвітанковий горизонт. Світ поступово прокидався, але в моєму серці панувала тиша. Залишалося кілька годин до важливої зустрічі, але зараз усі думки розчинялися в ароматі теплого напою. Відпускаючи напругу, я відчула, як мої повіки закривалися, і вже не мала сил боротися з цим відчуттям. Навіть короткий сон був для мене рятівним.

Я заплющила очі, намагаючись відштовхнути думки про Богдана Борисовича, але вони все одно поверталися. Навіть у снах він був поруч, тінню, що слідувала за мною. Його погляд, його голос — усе це було так близько, ніби він був частиною мене. Але я знала, що він залишався недосяжним, і це тільки більше розпалювало мої почуття.