Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Ранок після тієї ночі видався туманним, ніби саме місто вирішило приховати все, що сталося. Етел сиділа у своїй квартирі, тримаючи чашку кави, яка вже давно охолола. Її пальці нервово гралися з краєм чашки, а думки плуталися у вирі подій. Обличчя Дерека, його голос, дотик — усе це ще жило в її пам’яті, пронизуючи її новими відчуттями, змішаними зі страхом і захопленням.

Тепер вона знала більше, ніж будь-хто інший у цьому місті. Але з цією правдою прийшла і відповідальність. Її зустріч із Дереком була не просто моментом слабкості; це було початком союзу, небезпечного і непередбачуваного.

Раптово пролунав стук у двері, і Етел здригнулася, ледь не перекинувши чашку. Вона кинулася до дверей, серце калатало, а руки нервово тряслися. Хто це міг бути? Чи не слідкують за нею після того, як вона втягнулася у цю небезпечну гру?

— Хто там? — голос її був твердішим, ніж вона очікувала.

— Це я, — пролунав знайомий низький голос. Дерек.

Вона відчинила двері, і перед нею з’явився він, той самий чоловік, який змінив її життя за одну ніч. Його вигляд був трохи знервованим, але в очах читалася рішучість.

— Ми повинні поговорити, — сказав він, заходячи до квартири, не чекаючи запрошення.

— Про що? — Етел перехопило подих, коли він став поруч, заповнюючи простір своїм запахом і присутністю.

— Про те, що буде далі. Те, що ти знайшла у бібліотеці, лише верхівка айсберга. І тепер за тобою можуть прийти, — Дерек подивився на неї так, ніби перевіряв її реакцію.

Етел відчула, як її груди здавилися від страху, але вона не могла дозволити собі слабкість.

— Що ти пропонуєш? Втекти? — вона кинула йому виклик поглядом.

— Ні, — Дерек поклав руки їй на плечі, його пальці злегка стисли її, даруючи відчуття захисту. — Я пропоную триматися разом. Ти і я. Ми — єдина надія зупинити цей брудний механізм.

Мовчання тривало лише кілька секунд, але для Етел воно здалося цілою вічністю. Вона дивилася на чоловіка перед собою, усвідомлюючи, що з цього моменту вони стали партнерами у грі, де ставка — їхні життя.

— Добре, — відповіла вона, відчуваючи, як її голос знову набирає впевненості. — Тільки одне питання: чому ти робиш це? Чому ти хочеш допомогти?

Дерек на мить відвів погляд, ніби шукав відповідь всередині себе, а потім знову зустрів її погляд.

— Бо я вже втратив усе, що міг втратити. І я не дозволю, щоб те саме сталося з тобою, — у його голосі звучала гіркота, але також і правда.

Етел кивнула, відчуваючи, як між ними зав’язується новий зв’язок — глибший, ніж вона могла уявити. І хоча шлях, що чекав на них, був небезпечний, вона знала одне: з Дереком поруч вона не зупиниться перед жодною перешкодою. Глава

Етел не могла повністю позбутися тривоги, яка залишалася в її серці. Вона намагалася заспокоїти себе, але знала, що все, чим вона володіла, може змінитися в одну мить. Її життя вже не належало лише їй — воно було частиною чогось набагато більшего і небезпечнішого, ніж вона могла уявити. І тепер Дерек був її єдиним союзником у цьому заплутаному світі, що втягував її в безодню.

Дерек зняв пальто і поклав його на спинку стільця. Він оглянув квартиру, її звичне, заспокійливе оточення, яке зараз здавалося таким далеким від того, що їй доведеться пережити найближчим часом. Етел стояла біля вікна, намагаючись приховати своє хвилювання. Сонце вже почало зникати за горизонтом, і ніч наближалася, надаючи кожному кутку її квартири темного відтінку.

— Ти дійсно готова? — запитав він, повертаючись до неї.

Етел кивнула, хоча всередині не могла б точно сказати, чи готова вона. Всі ці новини, ці погрози, що тепер висіли над її головою, виявилися не такими простими. Вона усвідомлювала, що в її житті змінилася не лише ситуація — змінилися і вона сама.

— Я готова, — сказала вона голосом, який навіть її здивував. Це була правда, навіть якщо частина її все ще боролася з цими змінами. Вона не могла дозволити собі відступити.

Дерек зробив кілька кроків до неї, і її серце знову затупотіло в грудях. Цей чоловік був неймовірно близько, і його присутність змушувала її тремтіти. Він простягнув до неї руку, і її пальці миттєво зустріли його — холодні й впевнені.

— Ти знаєш, що це може бути останній шанс дізнатися правду. Зараз або ніколи, — прошепотів він, його губи майже торкнулися її вуха.

Етел відчула, як її дихання стає важким. Її рука мимоволі стискала його, але не могла змусити себе відступити. Той момент між ними був немов межа, за яку неможливо було повернутися.

Він обережно притягнув її до себе, і їхні тіла знову стали ближчими, ніж будь-коли. Цього разу Етел не опиралася, коли його губи знайшли її шию. Спочатку це був ніжний поцілунок, але з часом він став глибшим, безжальним, наче в ньому була вся біль, вся порожнеча, яку вони обидва намагалися заповнити. Її серце, здавалося, вибивалося з грудей, а її тіло мимоволі відгукувалося на кожен його дотик.

— Ти мені потрібна, Етел, — його голос був низьким і гарячим, а кожне слово вибивалося з його горла, ніби це було більше, ніж просто бажання. Це було потребою.

Етел відчула, як її губи, які ще мить тому були нерішучими, тепер повністю піддалися йому. Вона не могла пояснити, чому, але його присутність була як магніт, що притягувала її і змушувала забути про все. Їхні поцілунки були гарячими й нетерплячими, ніби вони намагалися сховатися від чогось — від світу, від реальності, від тих тіней, що неминуче наближалися.

Тіло Дерека було міцним і впевненим, його руки обхопили її так, що вона не могла дихати, і все ж відчувала дивне полегшення в кожному дотику. І знову вона не могла пояснити, чому її серце так б’ється, чому цей момент здається не тільки природним, а й таким, що був неминучим.