Читати книгу - "Право на життя, Горобчик Кім"

Мене несли  нестерпно довго. Кинули на підлогу замкнули двері та пішли. 

Я не ворушилася єдине про що я мріяла, щоб це був просто сон. Кошмар після якого ти прокидаєшся з  сильним серцебиття, але  в дома у своєму ліжку. 

На жаль  це був не сон. 

Як виявилося в цій кімнаті я була не одна. 

Нас таких було п’ятеро разом зі мною. 

Катя та Аліна плакали в кутку, а дядько Олег стогнав він був поранений, а ще з нами був наш старосто села. 

Його покидьки забрали першим і після кожного допита приносили ледь живого, а потім для розваг забирали одну з дівчат. 

Я закривала вуха руками, щоб не чути крики від катувань чоловіків і нестерпного виття від зґвалтування дівчат.

 Постійний запах крові в кімнаті зводив з розуму.

Через декілька днів до нас привели, ще декількох місцевих чоловіків які чинили опір. 

А ще через два дні прийшли й за мною, адже від тих тортур дівчата не виживали. 

Я розуміла, що мене чикало і молила  всіх святих про те, щоб мене врятували  з відси. 

І чудо сталося коли мене тягли  по коридору в приміщення зайшов один з тих хто вбив мою родину.

-          Куди  ви її тягнеться? – зло запитав він.

-          До хлопців.

 Дівки закінчилися, а поки що інших не привезли.

-          Я наказав її не чіпати. 

Вона моя. – той покидьок, що мене тягнув зблід та поспіхом поставив мене на ноги. 

Скинувши з плеча. 

Мене знову   перекинули через плече і кудись понесли. 

Що було далі я намагаюся не згадувати. 

Того ворога, що мене забрав собі звали – Ренат.

 Він був їх командир і відрізнявся не аби якою жорстокістю.

 Як мені потім пояснили, що мені  неймовірно пощастило, що я йому сподобалася і що після ночі з ним я можу ходити ногами, адже не всім так пощастило.

 І що завдяки тому, що він у мене перший чоловік я ще жива. 

      Він тягав мене скрізь за собою.

 Ренат  та його люди не брали  участі у відкритих боях вони вибивали зізнання, а до нас у селі потрапили випадково.

 Від пережитого стресу я майже не їла. 

Я постійно чула крики людей. Вони кричали від тортур, а це не спонукало ні їсти, ні життя чи боротися за щось. 

Так пройшли мої страшні дні полону.

 Весь день крики солдат, а в обід і в ночі Ренат приходив і задовольняв свої первісні інстинкти.

 Що правда повинна відмітити він хоч і поводився грубо, але не бив мене під час сексу та взагалі не бив, але від цього не легше.

 У мене було достатньо часу, щоб плакати пригадуючи своє вільне життя. 

Іноді в мені все ж  таки прокидалася надія, що хоча б старшому брату вдалося вижити. А ще я мріяла, що мене вб'ють. Ось я йому набридну і він мене вб’є. 

З цими думками я прокидалася і лягала спати.

 А одного разу я знову прокинулася від вибуху, криків та пострілів.

-          Сиди тут я за тобою прийду. Чуєш? 

Я заберу тебе.

 А потім переправою до себе додому.

 Ти мені сподобалася. 

Я вирішив  залишити тебе собі на завжди. 

Народиш мені дітей. – від того що я почула я навіть слова не проронила можливо, тому що  я   звикла мовчати, аби його не злити.

 Він пішов,  а я визирнула у вікно і побачивши на формі тих хто напав на катівню нашивки з нашими прапорами закричала так голосно, як тільки було здатне на тому етапі життя. 

Після того як постріли вщухли мені вдалося відкрити двері і я пішла по коридору переступати трупи чоловіків.

 Запах крові зводив з розуму, а через картину, що розкривалася  перед очима паморочилося в голові. 

Не знаю де у мене бралися сили йти далі. 

А от коли я почула рідну мову то просто розревілася. Свої.....свої....все що я вимовила і таки бухнулася в забуття.

Прийшла до тями я вже в палаті.

 І почувши рідну мову, я  відчула полегшення. 

Але рефлекторно вчепилася в руку медсестрі.

-Ти вдома не хвилюйся. 

Ти вдома. – мені щось ввели в крапельницю і я знову заснула. Але спокійним мій сон не був мені снилися коридори катівні. 

Крики солдат та виття дівчат. Трупи моїх рідних. 

Я підкидалася посеред ночі.

 Але вже не плакала не було чим. Видно виплакала вже всі сльози. Прокинувшись посеред ночі після чергового кошмари я пішла по коридору і почула крики в якійсь палаті та пішла на звук. Відкривши двері я помітила чоловіка досить ще молодого йому було явно не більше тридцяти він був без ніг. Прив’язаний до ліжка він метався по ній від кошмару, що бачив у ві сні. 

Мимоволі я підійшла до нього і взяла його за руку, щоб заспокоїти. 

І далі пішли картинки страшних подій і темрява. 

Я прокинулася вже в себе в кімнаті де мед сестра розповіла мені, що знайшли мене в палаті одного з солдата, що перебував зі мною в одній катівні. Дочекавшись ночі я знову до нього пішла і взяла його за руку доки він спав, щоб перевірити свою божевільні здогадки.

 І заплющив очі в моїй голові пішли картинки. 

З його життя і по міри того куди мене заводили його спогади я розуміла, що це не сон, а я дійсно змогла залізти йому в голову.

 Я швидко пішла з палати та перебуваючи в шоці не змогла заснути до ранку.