Читати книгу - "На шляху до мрії., Віталіна Весела"

Минав час, і два тижні пролетіли, як одна мить, Богдан вже закінчив писати свою книгу. Він відредагував текст, правильно його оформив, та про всяк випадок зробив резервну копію. Залишилося тільки надіслати готову роботу на конкурс «Коронація Слова», та чекати результату. До кінця терміну здачі робіт залишилося ще кілька днів, тож Богдан вирішив не поспішати, і ще раз перечитати свою книгу, щоб бути впевненим, що не проґавив жодної помилки.

В цей час пролунав дзвінок на вхідних дверях.

«На годиннику вже десята вечора, хто б це міг так пізно прийти?» — подумав хлопець, відчиняючи двері.

А на порозі стояв його брат, і по одному поглядові Богдан зрозумів, що той знову прийшов сваритися.

— Чому ти прийшов так пізно? — запитав хлопець.

— Ти мій молодший брат, я приходитиму до тебе, коли захочу. — сказав він, та відштовхнув Богдана, щоб пройти в середину.

— Мені завтра на роботу, тож я вже хотів лягати відпочивати. говори, що ти хотів.

— Чуєш Богдане, а в мене через тебе проблеми. — дорікнув йому Олег. — Батько, щойно дізнався, що ти збираєшся показати оту свою творчість чужим людям, почав звинувачувати мене в тому, що це я тебе недогледів.

— Ну вибач, що завдав тобі клопоту, але я вже не передумаю. Я твердо вирішив стати справжнім письменником, я хочу, щоб люди читали мої твори та...

— Твори, твори, твори! Ти вже дістав своїми забаганками! Як ти не розумієш, ти нікому не відомий хлопець, хто буде читати твої твори? — почав він підвищувати голос на Богдана.

Всю дорогу в нього крутилися в голові батькові слова: «Якщо він засоромить нашу родину своєю писаниною на все місто, я залишу вас обох без спадку! Ні гроша від мене не отримаєте! Він, за те, що не послухався, а ти, за те, що не догледів молодшого брата! От побачиш! Йди до нього, роби все, що хочеш, але він не може відправити чужим людям читати оті свої романи!»

— Люди будуть, брате, такі ж як ми з тобою. — говорив Богдан. — Я не зміню своєї думки, що б ти не говорив.

— Ой, як собі знаєш! — махнув рукою Олег. — Йди но мені краще води принеси попити, бо в роті пересохло.

Доки Богдан пішов на кухню по воду, його брат швиденько кинувся до увімкнутого ноутбука, на екрані якого, саме була відкрита сторінка зі збереженим рукописом. Знову згадавши сердитого батька, чоловік натиснув кнопку «Видалити», після чого очистив кошик на робочому столі.

— Що це ти робиш? — різко запитав Богдан.

Олега аж в піт кинуло з переляку, та зовні він навіть оком не моргнув. Чоловік спокійно взяв склянку з водою, та вдав, що нічого не розуміє.

— Про що це ти? — запитав він у молодшого, запиваючи стрес водою.

Богдан подивився на екран свого ноутбука, та зрозумів, що його рукопис зник, він кинувся до миші, та ще раз все перевірив. Немає. Навіть кошик було очищено.

— Олег! Ти, бува, нічого не переплутав? — закричав Богдан. — Як ти міг видалити мою роботу? Я так старався, ночі недосипав, душу свою вкладав у цей роман. А ти взяв, ось так просто й видалив мою тяжку працю? В тебе взагалі совісті немає?

— Богдане, це для твого ж блага... — почав оправдовуватися Олег.

— Для мого блага? Ти можна сказати, знищив мою мрію, для мого ж блага?

— Ти не розумієш, батько наказав мені, щоб я не допустив твоєї участі в цьому конкурсі. Твою писанину не варто показувати освідченим людям, цим ти тільки осоромишся, але нічого не досягнеш. Зараз все вирішують гроші та звʼязки, а в нас немає ні того, ні іншого, тож хоча б не сором нас перед людьми.

— А бодай тобі! Ви що там з батьком разом дурієте? Я прожив за вашими правилами двадцять років, а тепер, хочу встановлювати власні, бо це моє життя, і тільки мені вирішувати як краще його прожити! А ти забирайся, і батькові передай, що я не зупинюся, буду й далі писати, поки живий, обовʼязково стану письменником!

— Ну ти й дурень! Обоє зостанемося без спадку! — кричав Олег, покидаючи квартиру брата.

Богдан сів на стілець, тупо вдивляючись на порожню сторінку, де ще тільки нещодавно було збережено його рукопис. В його голові було так само порожньо, він зовсім не очікував що старший брат з батьком, зайдуть так далеко тільки тому, що він відмовився їх слухатися. Його на стільки пригнічувала думка про те, як родина сприймає його творчість, що аж серце краялось. Було дуже образливо. Та він все ще тримався спокійно, можливо, це через те, що йому пощастило, і він заздалегідь зробив резервну копію свого роману, наче передбачаючи подібну витівку брата.

Після цього, він більше не відкладав посилання роботи на потім, а в останнє перевіривши текст, одразу ж відправив його. І вже за кілька хвилин отримав відповідне повідомлення, що його роботу було успішно прийнято на міжнародний конкурс «Коронація Слова», також було вказано адресу, дату та час, за якими буде проводитися урочиста частина конкурсу, а також святкування двадцятипʼятиріччя конкурсу. На цьому заході буде представлено безліч робіт талановитих авторів, буде багато відомих гостей, тож обовʼязково потрібно прийти, та особисто представити свою роботу перед публікою, та суддями.

«Чудово, — подумав Богдан, — це буде хорошим місцем для знайомства з іншими авторами, можливо, від них я підкреслю для себе щось нове.»