Читати книгу - "На шляху до мрії., Віталіна Весела"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це було саме те, що зараз вкрай необхідно для Богдана. Такий чудовий шанс, для якого не потрібні ні гроші, ні слава, ані якісь звʼязки в суспільстві. Все, що потрібно — це власний талант, і трохи вільного часу, щоб написати прекрасний твір, та відправити його на конкурс.
Не довго думаючи, він натиснув на кнопку «Зареєструватися», та виконавши все по інструкції, почав розглядати умови участі, і тут виявилася маленька проблема. Згідно з умовами, готову роботу потрібно надіслати вже за два тижні, а в Богдана написано лише трохи більше, ніж половина роману. Часу зовсім обмаль, але такий шанс випадає вкрай рідко, тому хлопець вирішує не витрачати його даремно, та береться дописувати свою книгу.
Після приходу Коронації, у Богдана наче відкрилося друге дихання, і він до самого ранку натхненно писав, а коли відчув, що його очі зовсім стомилися, приліг поспати на кілька годин. Прокинувшись він швиденько поснідав, та взявши з собою чашку гарячої, ароматної кави, продовжив писати.
Час швидко пролітав, і вихідні закінчилися, мати мрії добре, але ж рахунки теж потрібно сплачувати. Працював хлопець асистентом архітектора в одній будівельній фірмі. Згідно з батьковими настановами, він і сам отримав освіту архітектора, але ж хто візьме недосвідченого хлопця, що тільки отримав диплом, на таку відповідальну посаду. Тож для початку його прийняли як асистента, щоб він набирався досвіду. Хоч ця робота і не зовсім подобалася Богдану, та якось він вже звик спокійно сприймати те, що потрібно ходити на роботу, щоб забезпечити собі гроші на життя.
Він спокійно йшов собі вулицею зі свіжою порцією гарячої кави, яку щойно купив у кавʼярні, неподалік від своєї фірми. До початку робочого дня в Богдана ще лишалося трохи часу, тож він вирішив пройтися спокійно, попиваючи свій напій. На вулиці стояла приємна погода, то чому б не прогулятися, особливо після вихідних, які хлопець провів за письмовим столом.
— Ти чого це досі не на робочому місці? — раптом почувся голос його брата.
Богдан обернувся, і справді, Олег вже стояв позаду нього, і як зазвичай дивився на Богдана, як на малу дитину, якій все слід пояснювати двічі. Саме так ставився до Богдана старший брат, який досі був впевнений, що молодший, зовсім не здатний до самостійного життя, тому взяв на себе обовʼязок постійно йому нагадувати про все.
Та Богданові вже двадцять пʼять років, він має не погану роботу, самостійно забезпечує своє проживання, винаймає собі житло, оплачує всі свої рахунки. А відколи почав жити окремо, довелося навіть навчитися куховарити, бо їсти постійно вуличну їжу не дуже добре для здоровʼя, а про ресторани, з невисокою зарплатою асистента, ще зарано думати. Він вже давно виріс, і став доволі відповідальним чоловіком, що самостійно дбає про своє здоровʼя та свій добробут. Але ж в очах рідних, він все ще був тим невпевненим юнаком, що і пʼять років тому, коли вперше переступив поріг батьківського дому, з валізою власних речей.
Богдан дивився на брата, і розумів, що той не змінить своєї позиції, аж доки на власні очі не побачить, що все вже зовсім не так, як він собі уявляє.
— А, це ти. І тобі привіт. — спокійно зауважив хлопець той факт, що брат ще не привітався до нього.
— Я тебе питаю, чому ти досі не на робочому місці? Чи хочеш, щоб тебе оштрафували за запізнення? — знову повторив Олег грубим тоном.
Богдан засмучено зітхнув, схоже сьогодні брат не збирається вітатися з ним.
— До початку мого робочого дня ще є тридцять пʼять хвилин, тож я маю достатньо часу, щоб допити цю каву, та відмітитися на прохідній...
Не встиг він договорити, як Олег вихопив в нього з рук паперовий стакан з кавою, та жбурнув його до найближчої сміттєвої урни.
— Іди на роботу, тобі краще не пити забагато кави, ти ще для цього замолодий.
— А тобі не здається, що це вже занадто? Я доросла людина, і я в змозі сам вирішити, які напої мені слід вживати зранку.
Поведінка старшого брата просто обурювала Богдана, він вже давно не був малою дитиною, але той схоже, не хотів цього помічати. Окрім цього, образа за минулий раз все ще не давала спокою, адже чоловік навіть не вибачився, а навпаки, поводив себе так, ніби все правильно зробив.
— Аякже! Якби ми з батьком не вказували тобі що робити де б ти зараз був, та чим займався б? — почав дорікати Олег. — Писав би свої романи, тим часом сидячи в батьків на шиї? Тільки соромиш нас перед людьми.
— Не говори так, я ніколи не збирався жити коштом батьків, а мої романи обовʼязково ще стануть відомими, та знайдуть своїх читачів! — ображався Богдан.
— Досить порожніми мріями забивати собі голову! Богдане, батько тобі вже говорив, людині з простої сімʼї не добитися успіху в подібному занятті, тож припиняй мріяти, та мовчки роби, що говорять старші.
— Старші? А якщо ті старші хочуть зруйнувати мрію всього мого життя, тільки тому, що бояться осоромитися перед сусідами! Що ж в такому випадку мені робити? — мало не кричав він на Олега. — За два тижні я відішлю свій роман на один міжнародний літературний конкурс, там вміють оцінювати таланти. В будь-якому разі це стане для мене чудовим стартом... Краще б ви успіху побажали, та підтримали, а замість цього, я маю слухати одні дорікання... Це дуже засмучує.
Після цих слів Богдан просто втік на роботу, він більше не хотів розмовляти зі старшим братом, побоюючись, що його натхнення знову зникне, як і після сварки з батьками.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до мрії., Віталіна Весела», після закриття браузера.