Читати книгу - "Голова Якова, Любомир Андрійович Дереш"

напад.

— Як це — помер? Що значить — помер?

— Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.

— Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.

— Матвію… Ти мене чуєш?

— Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? — Матвій затулив обличчя руками і застогнав. —

Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?

Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.

Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.

— Ну от.

Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.

— Малий знає?

Малий — Іван — був їхнім третім братом, наймолодшим.

Яків кивнув.

Офіціантка з люб'язністю, властивою цьому закладові, спитала:

— Будете замовляти ще?

— Прошу рахунок, — сказав Яків.

Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.

— Два квитки до Львова на сьогодні, — наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже

ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.

«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала

адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що

офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи

справді офіціантку Машу було звільнено.

Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:

— Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж

хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! — 3

цими словами брат відрубав зв'язок.

— Дівчину відпусти, — сказав братові Яків.

Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.

— В-ви щось х-хотіли?.. — спитала перелякана офіціантка.

Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається». — Хотів вам дати чайові. — Матвій

поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр.

Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав

офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.

— У мене батько помер, — сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була

в братових лапах. — Мато. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько

помер. Машенько…

— Можна, я піду? — прошепотіла дівчина.

Брат, гіпнотизуючи її поглядом, послабив хватку. Офіціантка висмикнула руку і побігла за

портьєру.

— Машенько, — прошепотів він, дивлячись туди, де розтанув її ефірний силует.

— Ти псих.

Брат розвернувся до Якова й сказав тихо:

— Я варяг. Я орієнтуюсь на північ, брате.

12.

Тибетці вважають: ти не народжуєшся і не вмираєш. У момент смерті ти, невмирущий,

відкриваєш себе для Передвічного Світла, із якого все почалося. Про цю неминучу подію

тибетці пишуть так: «Скоро випустиш ти останній подих, і дихання твоє припиниться. Тут

побачиш ти Ясне Світло. Немислимий простір стане перед тобою, безмежний, схожий на

океан без хвиль під чистим небом».

Не підготовлений гідним чином, ти не можеш упізнати в Ясному Світлі себе. За якийсь час

після невдалих спроб з'єднатися з ним (тибетці називають цей етап «Станом Смертного

Часу») ти переживаєш радісні і страшні видіння, після яких черево матері втягує тебе, і так

зачинається дитина.

13.

їхній батько був відомою персоною у Львові — дисидентом, що уславився на початку

дев'яностих одіозними промовами на мітингах. Як і більшість його друзів, Горах відсидів

своє — сім років тюрми і п'ять років таборів за п'ятдесят восьмою статтею КК УРСР —

«Антирадянська пропаганда і агітація».

їхня мама, відома на цілий Львів красуня, вирішила піти від батька, дочекавшись

народження третього сина, власного будинку піді Львовом і часу, коли все мало заграти

кольорами золотої осені.

14.

Карма відреагувала блискавично: буквально за місяць мама відкрилася Передвічному

Ясному Світлу.

Батько помер зі середньостатистичною точністю: у шістдесят п'ять, як годиться українцеві

згідно з даними Держкомстату.

їхньому третьому братові було всього чотирнадцять. Матвію, найстаршому, тридцять

вісім. Мама піймала Матвія у своє черево, коли їй заледве виповнилося сімнадцять. Це

було ще в ті часи, коли Плутон вважали дев'ятою планетою Сонячної системи. За три роки до

часу, в який відбувалися події в кафе, Яків довідався новину: вчені

вирішили вважати Плутон планетоїдом, а не планетою, як це було в часи, коли

материнське черево засмоктало Матвія, Якова та Івана.

16.

Поки Матвій замовляв квитки на літак, Яків думав не про батька, а про порожній дім.

А що про батька думати? Згідно з тибетською Книгою мертвих, перший посмертний стан

триває близько трьох днів. Тепер батько був десь там — поміж Ясним Світлом і його

першими затьмареннями. Ом і хум.

Майя вела свою справу третій рік. Спектр послуг її «PSY-СТУДІЇ» стосувався краси у всіх

можливих проявах зі ставкою на ексцентричність.

Більшість креативних послуг студії починалися з приставки «психо-». Наприклад —

ПСИXODESIGN. Інтер'єри «PSY-СТУДІЇ» обіцяли навіювання бажаного стану душі:

умиротворення, зосередженість, креативність. У столичних колах ходила мода навіювати

стани на душу, і Майчині послуги були на диво запотребовані.

Під час особистих зустрічей і для окремих клієнтів студія пропонувала психодизайни, які

викликали не тільки умиротворення чи зосередженість, але й паніку, безпричинний жах

та відчай. На це теж був попит.

Серед інших послуг із приставкою «психо-» студія робила психомакіяжї, психодекори, психозачіски.

33

Окрім vip-занять з psy-фітнес-йоґи найбільш запотребованими були психозачіски. Матвій

останній рік стригся тільки у її дівчат і не зважав на суму, яку відвалював за таке

2 Голова Якова

задоволення. Його відстовбурчена психошевелюра навіювала безпричинний жах та

відчай клієнтам і слугувала підтвердженням великих звершень психодизайну.

Час від часу психомакіяж і психоманікюр замовляли світські левиці — папеси ґламурного

ордену целюліток, названих так на ім'я демона, з котрим жриці вели жорстоку війну.

Останнє замовлення з психодизайну надійшло від невеликої, але заможної студії

звукозапису. За чутками, її створив один респектабельний бізнесмен для коханки, з котрої

хотів зробити співачку.

Замовлення дало Майці не тільки щедрий гонорар, але й знайомство з таким собі Яковом

Горахом-Євлампією, композитором, що працював там звукорежисером.

18.

їхня перша близькість сталася пізно ввечері на студії звукозапису. У кімнаті стояв запах

свіжої фарби, гримкотіло від ударів кулаками і п'ятами по роялю. Яскравий, схожий на

ваґіну диван лежав перевернутим.

Потім вони робили це щовечора, як кішки. Сусіди стукали серед ночі по трубах і вставали

з ліжка на другий перекур. Упродовж усього їхнього спілкування Майчині черево-двері

залишалися міцно стуленими. Яків записався до Майї на фітнес-йоґу. Після роботи він

приходив до йоґа-студії, напускав

на себе серйозного виду, вдавав, що вони незнайомі, й у