Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Промокнувши піт із шиї паперовим рушничком, Паровоз підтягнув до себе телефон і набрав знайомий номер. Масивний апарат зміною ручкою і перламутровою інкрустацією на диску любив попручатися, але цього абонента завжди знаходив з першого разу.
— Танцюй! — Оголосив капітан невидимому співрозмовнику. — Познайомився сьогодні з твоїм похресником.
— І як? — Невиразно муркнула слухавка.
— Та ніяк! Думав, у досьє з орієнтацією наплутали. Зімлів, уявляєш?
Зі слухавки долинув тихий сміх.
— Так, його батько також був дуже стриманим. Сильним магом буде!
— Сильним, до ворожки не ходи. Спектр його я записав, буде час — заходь, подивишся. Разом помолимось.
— Дякую! — Відгукнулися слухавка. — За мною боржок.
Шеф НЗАМПІС дочекався, коли зі слухавки почулися гудки, але класти її на апарата не став. Замість цього він дістав з шухляди стола пляшку ячмінного віскі і відміряв повну склянку. Звичайно під час роботи він не пив, але нинішній день видався особливо нервовим.
Конрад Бер не був магом і не відчував магії; зрозуміти, що сталося в камері, він зміг, тільки розгледівши кристал запису, який навіки закарбував цю подію для начальства. От тоді-то йому і захотілося випити. Через близькість Редстонського Університету у його відділу була особлива негласна функція: дражнити починаючих чорних магів з ціллю отримання відбитку їх аури. Ця не зовсім законна операція давала змогу в майбутньому уникнути проблем з розпізнаванням, але виконувати її рекомендувалося ДО ТОГО як маг здобуде свою силу а не ПІСЛЯ, і вже тим більше не ПІД ЧАС того.
Він, досвідчений поліцейський з п’ятнадцятилітнім стажем, тупо і бездарно підставився під удар бойового мага. Ніякий протимагічний захист не порятував би його, якби чарівник втратив свідомість на три секунди раніше. Важко було сказати, у що саме хотіло втілитися те щось, що ринулося йому назустріч із потойбічних глибин, але наслідки таких подій він уже не бачив, і не раз. Кімнати зі стінами, сплавленими до дзеркального блиску, одутлі синюваті зомбі в поліцейській формі, калюжі зеленого слизу там, де тільки що стояла людина, — та чи мало «втіх» таїть у собі чорна магія! Хлопець утримав контроль, і за це заслужив якщо не прощення гріхів, то, принаймні, хорошу скидку.
Але такі одкровення телефону довірити не можна, тому про другий день народження капітана Бера не знала жодна жива душа, і святкувати цю подію йому довелося на самоті.
Глава 2
Відлуння знайомства з поліцією накрило мене у вівторок, під час практикума з алхімії. Я вже здав журнал з готовою роботою лаборантові і тепер ліниво розмірковував, чи зможу підпалити магнієвого стружку в колбі на столі викладача, не сходячи з місця. Близьке знайомство з Джерелом давало цікаві можливості… Зупиняло мене лише те, що в аудиторії я був єдиним чарівником. І це не жарт! Половина учнів Університету Вищої Магії магами не були — наш навчальний заклад набув своєї слави завдяки факультетові алхімії. Вважається, що схильність до неї — такий самий вроджений талант, як і чари, тільки виявити його складніше (до речі, свій ґрант від Фонду Роланда Світлого я отримав за перемогу на алхімічному турнірі). Мені завжди подобалося спостерігати за коливанням маятників, збирати в лінзі сонячне світло і возитися з реактивами, особливо з тими, які могли горіти або вибухати. На жаль, практикум через це перетворювався на справжні тортури — мене нестримно тягнуло хуліганити.
Зробити хоч щось капосне я не встиг, якийсь молодшокурсник, не стукаючи, розчинив двері і вигукнув: «Тангор — до проректора!» — і одразу втік.
Настрій одразу зіпсувався.
Чорний маг з поганим настроєм — найгірше зі всіх можливих проклять. Сохнучи від цікавості, однокурсники багатозначно шелестіли конспектами, але коментувати події не наважувалася. Таке щастя не могло продовжуватися вічно. Як тільки пролунав дзвінок, до аудиторії, ледве не збиваючи з ніг викладача, увірвався Рональд Рест на прізвисько Рон-Чвертка.
Чвертка перед магами не тушувався, ні перед чорними, ні перед білими.
— Здоров, Томасе! — закричав Чвертка. — Тебе до Дракона викликають!!
А то ще хтось про це не знав… Томас Тангор — це про мене. Ніяких прізвиськ я категорично не сприймаю, «Тангор» — це саме по собі прізвисько.
— Привіт, — похмуро буркнув я, розвивати тему не хотілося.
— І що ти наробив? — Продовжив допитуватися Чвертка.
— Побився.
— О, — розчаровано протягнув він і відвалив.
Так, бійка за участю студента з чорних — це банально, нудно і нецікаво. Надто сильно вписується в образ. На відміну від слабодухих білих, ми відкриті конфлікти любимо, а вигляд крові нам навіть підсвідомо подобається. Природно, коли кров не своя. Керівництво Університету завжди стоїть перед трагічною дилемою: вимагати, щоб чорні поводилися так само, які інші студенти, нема сенсу, але і залишати такого типу поведінку без покарання недопустимо. І ось якісь мудрагель (знав би, хто, з могили би його підняв!) знайшов ідеальне зі всіх боків рішення — виправні роботи. Це щось на кшталт відшкрябування котлів в університетській їдальні, прибирання гною за мешканцями віварію, або миття туалетів. Відмовитися — означало вилетіти з Університету за порушення дисципліни. Три роки мені вдавалося уникати цієї «радості», але, схоже, вчорашній візит у поліцію поставив на моєму везінні крапку…
Ні, я не заперечую, але хочу звернути увагу, що деякі так звані «прості смертні» виявляються набагато більшими засранцями, ніж який завгодно чорний маг. Та взяти для прикладу того ж Рональда Реста, який заслужив своє прізвисько тим, щоб перше ніж набухатися до безпам’ятства, вимагав налити йому «тіко чвертку», а, набухавшись, починав доколупуватися до всіх осіб чоловічої статі навколо і клеїти всіх осіб статі жіночої. Навчені гірким досвідом, однокурсники залишали студентську кнайпу, лише тільки він з’являвся на обрії. Так от, Чвертка сприймав практику виправних робіт з обуренням, як послаблення!
Тільки би не віварій…
Словом, до дверей кабінету проректора по роботі з важкими студентами (цим евфемізмом в університеті позначали чорних магів) я підійшов, наперед почуваючись хворим і нещасним. Мідна табличка сповіщала, що за дверима знаходиться містер Даркон, але на мій погляд, там слід було зобразити знак-оберег для відвертання ґулів.
Всупереч очікуванням, сердитим або роздратованим проректор не виглядав.
— Мені повідомили, що вчора ви провели пару годин в нашій улюблені конторі, — він змовницьки підморгнув, а мене від спогадів пересмикнуло. — Не беріть те, що сталося, близько до серця, — і у відповідь на мій здивований погляд, — всі чорні маги в бутність студентами попадають у поліцію. Це ще один закон природи, і не нам з вами його порушувати.
Особисто мені було глибоко плювати на статистику, а от в очах проректора з’явився жвавий інтерес.
— І як, чи спробували ви свої сили на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.
