Читати книгу - "Твоя некохана дружина, Юлія Бонд"

Богдан

– Крихітко, ти просто космос, – перекотившись на спину, намагаюся відновити збите дихання. Очі заплющую, відчуваючи бентежний стукіт серця.

– Ти був неперевершеним.

Міла підповзає до мене і влаштовується у мене під боком, поклавши голову на мої груди та закинувши ногу на моє стегно. Губами торкається моєї щоки. Перехопивши ініціативу, я вкарбовуюсь в її губи та поглиблюю поцілунок.

Яка солодка дівчинка! Моя дівчинка.

– Богдане! – Вигукує мала, коли моя рука забирається під простирадло і починає пестити її груди. – Який ти ненаситний самець.

– Нічого не можу з собою зробити. Хочу тебе.

– Стривай, – приклавши до моїх губ палець, крихітка бере з тумбочки мобільний. – Я тут ресторани дивилась. Хотіла з тобою порадитись. Як гадаєш, ось цей “Парадіз” чи все-таки наш звичний “Оксфорд”? Ну, ти що не зрозумів? Я ресторан вибираю, де ми гулятимемо весілля.

– Міло, я маю тобі дещо сказати.

Підвівшись на подушці, серйозним поглядом вдивляюся в улюблені очі волошкового кольору, які вони все-таки красиві. Таких більше ніколи не зустрічав.

Радісна усмішка сповзає з обличчя Міли й вона раптом починає хмуритися, ніби відчувши, що я зараз скажу якусь дичину, через що мені стає ніяково. Я просто ідіот, власноруч руйную майбутнє з ідеальною жінкою.

– Я одружуюся, – серце глухо вдаряється об ребра. – З іншою.

– В сенсі? Це жарт якийсь?

– Ні.

– Богдане, мені не смішно, – криво посміхнувшись, Міла штовхає мене рукою в плече. – Скажи, що пожартував і тоді я ще подумаю: страчувати тебе чи помилувати.

Кокетливий тон Міли навіює на мене спогади. Скільки всього ми з нею пережили, разом майже з першого класу. У вогонь та у воду. Разом. А її зрадив. Зв'язався не з тим чоловіком. Скоріков Ігор Іванович виявився не рятівником, а катом. Пропалений цинік. Вершник чужих доль. Страшна людина, яка має неймовірно велику владу. У його можливостях роздавити мене як комаху – на раз-два.

– Я не жартував, Міло. Вибач.

– Що-о-о? Значить, не жартуєш? – У відповідь я хитаю головою, а Міла обмотується простирадлом і виповзає з ліжка, де зовсім недавно ми займалися бурхливим сексом.

– Розумієш, сонце. Все, що ми маємо. Все це багатство та розкіш – це не з неба впало. Я заробив багато грошей завдяки одній людині. Він дуже впливовий. Політик

– До чого тут якийсь політик до твого одруження з іншою? Я не розумію?

Переляк, що застиг в очах коханої дівчини, виявляється для мене ніби крижаною водою на голову. Мене раптом протвережує, і я розумію, що не хочу ламати собі життя. Не хочу відмовлятися від коханої через забаганку одного старого, хай і дуже впливового.

Та нехай на хрін іде цей Скоріков.

Нехай забирає всі бабки, робить голим та босим, ​​як обіцяв. Зате я залишуся з Мілою, а не одружуся з його племінницею – ненависною мені мимраю. Міла ж любить мене, значить, буде зі мною і в горі, і в радості.

Зробивши над собою чималі зусилля, я безтурботно посміхаюся.

– Зайчику, та я пожартував. А ти повірила, правда?

Міла хитає головою.

– Так! Чорт тебе забирай, Богдане. Тупі у тебе жарти, взагалі несмішні.

– Та я знаю, знаю. Іди вже сюди, – поплескав долонею по ліжку, запрошую Мілу лягти поруч, але вона вперто задкує назад. – Міло, ну ти чого, сонце? Я ж сказав, що пожартував.

Міла не відповідає, змушує моє серце пропустити удар.

Що я за ідіот? Навіщо сказав їй про це безглузде одруження? Племінниця Скорікова все одно мене послала нахрін. Сказала, що заміж ніколи не піде.

Піднявшись з ліжка, я наближаюся до Міли. Згрібаю її в міцні обійми. Вона намагається вирватися, руками впирається в мої груди, але я ж сильніше її фізично – посилюю лещата, з кільця моїх рук точно не вибратися.

Задерши голову, Міла дивиться на мене почервонілими очима. Її губи тремтять, а по щоці котиться сльоза.

– Ну, годі, сонце. Немає в мене нікого, крім тебе. Я тебе просто перевіряв.

– Ти дурень?

– Дурень. Твій улюблений дурень, – притулившись губами до скроні Міли, шепочу: – Просто я люблю тебе сильно і все готовий зробити заради тебе, але виникли деякі труднощі. У мене проблеми, Міла. Давай поки відкладемо весілля, я з усім розберуся і ми потім одружимося. Замовимо банкет у найкрутішому ресторані. Купимо тобі найкрасивішу сукню. Все буде розкішно, з розмахом, як ти любиш. Але потім, моя дівчинка. Потерпи трохи заради мене.

– Ах, Богдане… Ну чому ти мені одразу не сказав про проблеми? Навіщо придумав це безглузде одруження з іншою? Я б і так все зрозуміла. Звичайно, я зачекаю. Куди ж я подінусь?!

Обвив мою шию руками, Міла тягнеться губами до моїх губ і ми зливаємося в глибокому поцілунку.

***

Провівши Мілу додому, я довго блукаю по вулиці. Як хворий курю сигарети одну за другою. Усе намагаюся обміркувати, що робити далі. Майбутнє поки що бачиться мені розмито: я чітко знаю, що не одружуся з Уляною, але як переконати в цьому Скорікова – це ще питання.

Таксі гальмує навпроти воріт мого будинку і з машини виходить молодша сестра. Побачивши мене, Леся пришвидшує крок.

– О, Богдане! А ти чого тут стоїш? Чи не на молодшу сестру чекаєш? – хихикає Леся, але мені зовсім не смішно – настрій на позначці “нуль”.

– Думаю, – зітхнувши гірко, голову задираю, дивлюся на нічне небо з розсипом зірок. – Лесю, як гадаєш, правду говорять про рай у курені?

– Що?

– Та нічого. Не бери дурного в голову.

Підійшовши ближче, Леся кладе долоню на моє плече.

– Братику, що в тебе трапилося? Я можу чимось допомогти? – У відповідь я хитаю головою, та чим вона мені може допомогти. – Все через ту багату кікімору, так?

– Так.

– Я так і подумала. Не знаєш, як дати задній хід і щоб залишитися з Мілою?

– Не знаю, Лесю. Я звіздець як заплутався, – закопавшись обличчям у долонях, нещадно розтираю шкіру пальцями. – Якби ж тільки вона не залетіла…