Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Попрощавшись з адвокатом я вирішила прогулятися вуличками міста, і пішки пройтися до готелю, так як він знаходився не далеко від офісу. Мені було просто необхідно подихати свіжим повітрям і подумати про все. Погода якраз цьому сприяла, повітря було наповнено весняним ароматом сакури і різноманітних садів. Все навкруги зачаровувало своєю неймовірною красою. Вулички міста буяли зеленню і квітами.
З усіх пір року, весна, моя найулюбленіша. Вона у мене завжди асоціюється з чимось новим, світлим і прекрасним. Матінка земля кожного року оновлює все живе навкруги. Навіть столітній старий дуб, який здавалося б, от-от повалиться, з приходом весни одягається в зелені шати і буяє всією красою. Своєю величчю неначе кричить: " ось я, погляньте на мене, я ще ого-го, і так легко не здамся, незважаючи на буревії."
Чому ми, люди, так не можемо? Не можемо оновитися, як природа після зимового сну. Відпустити і почати відроджуватися, як матінка земля. Чому завжди є щось, що робить нас глибоко нещасними.
Здається, що кожен з нас, сам коваль свого щастя. Так бери і твори, та так щоб кожного разу ти буяв, як столітній дуб. І ніякі вітри чи грози тобі були не страшні.
Але, завжди знайдеться хтось чи щось, що похитне твою віру в те, що ти сам коваль свого щастя. І ти вже не коваль, а так, річ в його руках, яку можуть буть якої миті викинути, як непотріб. І єдине, що тобі залишається - це не зламатися за всяку ціну. Вистояти і витримати всі удари долі.
З важких роздумів мене вирвав телефонний дзвінок.
— Так, я слухаю!
— Привіт, сестричко, здається хтось обіцяв зателефонувати.
— Вибач, Віталіна, вчора я дуже втомилася і після приїзду повечерявши одразу лягла спати. Довга дорога вимотала всі мої сили.
— Я все розумію. Як пройшла твоя зустріч? Коли плануєш повернутися додому?
— Костянтин Валерійович виявився досить приємним чоловіком, а ще він багато років товаришував з моїм батьком. Я ще залишусь на декілька днів у Кракові.
Насамперед, потрібно розібратися з спадщиною батька. А ще, хочу сходити до нього на могилу. І відвідати Костянтина Валерійовича. Він запрошував до себе в гості. Можливо, я зможу більше дізнатися про батька і зрозуміти чому він, колись так вчинив з мамою.
— Звісно, залишайся скільки потрібно, за мене не хвилюйся, я вже не маленька. Дурниць більше не зроблю. Тай іспити на носі, тож весь час буту готуватися.
— Дякую, тоді будемо на зв’язку.
— Бережи себе Мел, обіймаю. Цілую.
Попрощавшись з сестрою я саме дійшла до готелю. Прийняла душ, прилягла трохи відпочити. Прокинулась в холодному поті, за вікном вже була ніч. Мені знову наснився Алекс і його повні ненависті очі. Які, якби змогли вбивати, вбили б одним поглядом. Скільки ще має пройти часу, щоб моє минуле перестало мене мучити і відпустило.
Вмившись холодною водою, я привела себе більш менш в порядок. Переодяглась в легку сукню, та вирішила повечеряти, бо пообідати в мене так і не вийшло. Виходячи з номера мій погляд зачепив лист, який я залишила на комоді. Вирішила прочитати коли повернуся з ресторану.
Знайшовши єдиний вільний столик, замовила вечерю і чекала на своє замовлення.
— Чому така красуня і самотня?
Спитав чоловік, на вигляд років тридцяти, високий, спортивної статури брюнет з карими очима. Обличчя красиве, з легкою щетиною, яка робила його ще більш привабливим. Одягнений дорого, але водночас просто.
— Чи дозволите приєднатися до вас? Я часто ходжу до цього ресторану, вечеряти. Мені дуже подобається тутешня кухня, а особливо домашній затишок. Я мав зустрітися тут з другом, але в останній момент в нього змінились плани. А всі столики зайняті. От я і подумав, чи можна до вас приєднатися. Обіцяю не чіплятися і бути джентльменом.
— Так, звичайно, місця вдосталь.
— О, я щиро вдячний, що не дозволите померти голодною смертю холостякові. Забув представитись, Макс.
— Меланія, можна просто Мел. Ресторан і справді затишний. Відчуття ніби ти вдома.
Присівши, до нього миттю підійшов офіціант. Він замовив стейк з салатом і два келихи червоного вина.
— Надіюся ви не проти випити зі мною келих вина, за те, що приютили. А ще, пропоную перейти на ти.
— Так, давай я не проти. Зазвичай я не п'ю алкоголь. Але сьогодні мабуть зроблю виняток.
— Важкий день? - спитав Макс.
— Можна і так сказати, - нам швидко принесли наше замовлення.
— Тоді, за наше знайомство, Мел, - сказав Макс, піднявши келих, - а ти часто тут буваєш? Просто раніше я тебе не бачив. Таку як ти, важко не помітити.
— Ні. Я з України, тільки вчора приїхала по справах на декілька днів.
— Тоді я просто зобов'язаний тобі показати наше місто. Я запрошую тебе на екскурсію. Пропоную побути твоїм персональним гідом. Будемо вважати це бонусом за те що я порушив твій спокій. Так, що скажеш Мел? В мене є шанс спробувати себе в ролі екскурсовода?
— Можливо, - сказала я невпевнено, - нічого обіцяти не можу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.