Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

  - Як ти взагалі могла таке зробити??! Як тобі в голову спало?! - репетує мені на вухо Ліля.

Вона вийшла з особняка якраз у момент, коли я дала ляпас тому нахабі.
І потягла мене до машини. 
Напевно, я маю бути за це вдячна, бо мені стало страшно від погляду чоловіка.

-Перестань так кричати.
-Та ти хоч знаєш хто це?!

Ніяк не вгамовується подруга. Але мене не дуже цікавить  ким являється ця людина.
І я рада, що ми більше ніколи не побачимось.

У Лілі дзвонить телефон , і з розмови я розумію, що це Олег.
Ой, як я йому вдячна. Хоч трохи тиші.

-Це тебе .... - протягує мені телефон дівчина.

Беру мобільний повільно і прикладаю до вуха... На тому кінці зовсім тихо, але мені не спокійно.

- Ало ....--тихо вимовляю, дивлячись у перелякані очі подруги.
-Якщо передумаєш, то подзвони мені ... Мишко ....

Я впізнаю цей голос одразу. І розумію, про що він говорить.
Але не збираюся відповідати, тому просто скидаю виклик і повертаю телефон господині.

-Ну ти, Аліска, даєш ....
-Ти знаєш хто він? – питаю подругу.
- Бачу вперше ... Але видно ж, що людина серйозна ... І багатий.
Та й Олег не запрошує до себе простих смертних.

У гуртожиток ми повертаємось за північ. 
Добре, що у Лілі з коменданткою свої домовленості, тому нас пускають без проблем.
Тільки виходимо на третій поверх, як із самого початку коридору бачу перед нашими дверима великий букет білих троянд.
Лілька відразу рвонула з місця. 
Схоже, від Олега. Іду слідом і посміхаюся. Але подруга провертається і погляд згаслий...

-Це тобі.

Беру квіти та додану до них записку.

" Мій номер. До зустрічі, Мишко."

І внизу цифри.
Як він дізнався, де я ..... 
Ааа ... ну так, Олег.

Заходжу в кімнату і перше, що спадає на думку порвати до біса цю записку, але Ліля мене зупиняє.

-Та хай буде. Залиш. Тобі що, папірець заважає?
Подумавши, кладу папірець на тумбочку і йду за вазою.

Ранок починається як завжди - проспала... вмилася, схопила бутерброд, одягаючи джинси, зав'язала високий хвіст, захопила сумку і на пари.

Цілий день нічого не хочеться, тільки спати. А все через цю безглузду вечірку. Півночі коту під хвіст.
А могла повалятися в ліжку, послухати музику, написати реферат, через відсутність якого, мене хвилину тому відчитав викладач.

Лекція закінчилася, і ми з Лілею виходимо в коридор.
Дістаю свій телефон і хочу увімкнути звук. Бачу пропущений від мами, усмішка сама собою з'являється на обличчі.

У мене чудова мама. Вона працює у шкільній їдальні, кухарем. Зарплата невелика, але вона любить свою роботу, а діти люблять як вона готує.
Відходжу трохи подалі та набираю номер. Після третього гудка чую рідний голос.

-Привіт, доню.
-Привіт, матусю. Вибач, я на парі була, вимкнула звук.
-Нічого, люба ..... Ти як? У тебе все добре? - чую що вона засмучена.
- Все нормально. Щось трапилося?
-Ні ні.....
-Мамо, я ж чую.
-Так батько.
Мені відразу ставати сумно...

У мене добрий і розумний тато, але відколи його звільнили з роботи, він все більше і більше почав вживати алкоголь. А останні кілька років це вже стало величезною проблемою.

-Він щось накоїв?
-Так як завжди .... П'яна бійка. Вже вкотре дільничний приходить. А тут ще й Дімка.
-Що з Дімкою?

У мене відразу серце пропускає удар...
Діма – мій молодший брат. Йому вісім. Просто шалено люблю цього маленького хулігана. Життя свого не уявляю без братика.

-Не знаю ... Позавчора, на уроці фізкультури з носа кров пішла.
-Може м'ячем ударили?
-Сказав, ні.
-Ну нічого .... Буває ж таке ...
Чи це не все? - я навіть відчуваю як мама щось приховує.
-Вчора втратив свідомість, прямо на перерві, посеред класу.
-Що?!
-Він зараз у лікарні. Лікарі поки що роблять аналізи. Я намагаюся не подавати виду при ньому, але мені дуже страшно ... - чую як мама схлипує і в мене течуть сльози.
-Я увечері приїду ...
-Ні, ні .... Аліса ....
-Мамо, я їду.
   ***
За годину я вже їхала в автобусі додому. 
І жодної хвилини не минуло, щоб я не думала про Діму. Як же він там, мій маленький братику? 
Насамперед, до нього, до лікарні ...А потім вже додому - відразу намітила собі маршрут.

Коли доїхала до лікарні, то вже почало темніти. У реєстратурі сказали, що години відвідування закінчені і треба приходити завтра. Але я все ж таки випросила медсестру занести братові фрукти, сік та його улюблені булочки з маком.
Постоявши на вулиці ще якийсь час, плетусь додому. Почуття порожнечі та тривоги переповнює душу. 
Хочеться просто сісти та поплакати. Але я зупиняю себе.
Потрібно взяти себе в руки та заспокоїти маму. Все буде добре, Дімка ж здорова дитина. Напевно просто перевтомився.

Так, точно .... так і є. У мене ж і самої голова крутиться, якщо я дуже втомлена. Ну ось ...
Після роздумів стало трохи легше. І я прискорюю крок.
   ***
Дзвоню в квартиру і двері відчиняє мама. Відразу обіймаю її, щойно переступаю поріг.
Як же я скучила за нею. Така рідна... і пахне свіжоспеченим хлібом.

-Ти мій улюблений хліб пекла?
-А ти сумнівалася?

Ми проходимо на кухню, і я чую зі спальні хропіння батька.

-Як він?
-Як завжди .... - мама опускає голову і мені її страшенно шкода.
-Ти розповіла йому про Дімку?
-Так, коли прийшов учора. Але він був такий п'яний, що нічого не зрозумів.
А сьогодні вранці повторила і ось ...
Прийшла з роботи, а він у під'їзді спить.
-Я була в лікарні.
-Але там відвідування по годинах ... - починає мама.
-Так, так .... Мені так і сказали.
-Завтра сходимо разом. Мають прийти аналізи, лікар казав. Все буде зрозуміло.
-Мамочко, все добре буде, ти тільки не хвилюйся.- підходжу і цілую маму в щоку.
-Сідай їсти.
   ***
Вранці я прокинулася з якимось безглуздим передчуттям .... в горло нічого не лізло. 
Зробила пару ковтків кави і чекала на маму, яка збиралася в кімнаті, щоб піти до лікарні.