Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Якась дивна вечірка. 
Що за дрес-код тут? 
Чоловіки та хлопці одягнені в костюми, а дівчата швидше вже роздягнуті, ніж у сукнях…
Причому у мене таке відчуття, що жіночої статі тут удвічі менше, ніж чоловіків.

- Ходімо ... я вас представлю декому - каже Олег і проводить нас з одного кінця кімнати в інший, зупиняючись біля кількох чоловіків.
І все б нічого .... Ось тільки мені не дуже подобається погляди цих людей.

Хоча, про що це я..? Одягтися треба було пристойно, от і все.

-Там ігровий зал. Я поки зайнятий, можете сходити .... розважитися. - помічаю як друг Лілі ляскає її по попі і дає в руку кілька купюр.

Дівчина йому усміхається у відповідь і чмокає в щоку.
Мені трохи соромно спостерігати за цією сценою і я відвертаюсь убік.

-Пішли, пішли .... Зараз я тобі покажу удачу .... Подруга сміється, і ми прямуємо далі.

Вхід в ігровий зал, як сказав Олег, закриває щільна темна тканина. Яку перед нами відсуває високий хлопець, що йде за нами. 
Тут музика тихіша, а в ніс б'є запах тютюну. 
Кімната не велика, і якась похмура. Приглушене світло, темні стіни та стелі. По центру великий стіл, а довкола ще три поменше. 
Щось схоже на казино, тут же спадає мені на думку. 
Хоча, я казино бачила лише у фільмах...

Лілька біжить до одного зі столів і мені залишається тільки йти за нею. 
Роблю пару кроків, як відчуваю дивне відчуття. Тілом проходить мороз, і з'являється тривога. Але я намагаюся тримати себе в руках. 
Це все через те, що я ніколи не була на таких вечірках. Ось і перехвилювалася ... 
А ще ця сукня...

Більше ніколи Ліля не витягне мене розважитися, даю собі слово! 
Я намагаюся весь час триматися поруч із подругою і майже ховатись за нею, але відчуття що за мною стежать ніяк не проходить. І мені це зовсім не подобається.

-Хочеш поставити? Давай .... Ну ж .... - каже Ліля, і простягає мені якісь монетки.
-Ні дякую...

Я відступаю назад і вдаряюсь у щось тверде, відразу різко повертаюсь і бачу посмішку. 
Молодий хлопець, років двадцяти п'яти, дивиться прямо на мої груди та посміхається.

-Вибачте ....- хочу відійти, але він тягне мене на себе і я не можу вирватися з міцних обіймів. 
- Ну  ти чого... Мені навіть приємно.
-Відпустіть, будь ласка...

Мені не приємні його дотики, та й його поведінка в цілому, тому наступаю шпилькою йому на черевик і щосили штовхаю хлопця.
Він морщиться, відступає і різко опускається вниз. Чую як хлопець щось кричить, але вже не розумію слова. 
Просто швидко йду до виходу.

-Аліса! Стій! Та стій же ти....- за мною біжить Ліля, я чую це з того, як цокають по мармуровій підлозі її шпильки.
Але не хочу зупинятись...

-Аліска! Чекай... Я ж не можу бігти на цих шпильках...
Вибігаю з дому та зупиняюся біля фонтану.

-Ти чого??? Що сталося? - підбігає до мене Ліля.
-Що сталося?! Ти серйозно?! Він же лапав мене! Ледве в труси мені не заліз.
А ти ... подруга ... Могла б і допомогти ... 
Ліля дивиться на мене . Бачу в її погляді подив, а потім починає реготати.

-Господи, Алісо ..... Ну обійняв хлопець ... Ну потискав ....
Її сміх дратує мене ще більше. Та як можна....?

-Я йду. Викличу таксі. А ти ... як хочеш ... - кажу подрузі і дістаю телефон з сумки.
-Чекай мене тут. Я знайду Олега і його водій нас відвезе.
Бачу що Ліля хотіла залишитися, але я тут перебувати більше не хочу.

Вона йде, а я залишаюся і спостерігаю як ллється вода з фонтану.
Раптом повертається відчуття тривоги, а по спині проходить холодок. Навіть морщусь і обіймаю себе.
Швидше повернулася б Ліля...

-Дуже безглуздо було так поводитися з молодим чоловіком.- чую ззаду чоловічий, оксамитовий голос.

М'який і спокійний, але водночас у ньому відчувається твердість.
Повертаюсь і відразу застигаю від суворого і непорушного погляду. 
За крок від мене стоїть високий чоловік, років тридцяти. 
Широкі плечі, м'язові руки. Коротке темне волосся, чорні довгі вії та пухкі губи. 
Чомусь, мені відразу спадає на думку амплуа Казанови. ..

-Ви вважаєте, що чіплятися до дівчини це нормально? - обличчя чоловіка тут же змінюється і з'являється посмішка.

Це надає йому ще більше чарівності. А ямочки у куточках губ просто чарівні.

- Чіплятися ...?
-А хіба те, що він робив, не так називається?
-  Для чого дівчина, в такому вигляді ... - він обходить мене, оглядаючи з усіх боків. 
- Приїхала в заміський будинок, повний чоловіків... Хіба не для того, щоб до неї чіплялися?

Говорячи ці слова він дивиться прямо мені в очі і його погляд цинічний і я бачу глузування. 
Що ще більше мене виводить із себе.
Як він взагалі сміє!

- Уявіть собі, не для цього!

Чоловік робить крок до мене і я відчуваю тепло його тіла. Його запах приємний і водночас різкий викликає у мені бурю емоцій.

-Невже..?
Він шепоче на вушко і я відчуваю як його м'які, теплі пальці торкаються моєї кисті.

Піднімаю голову і наші губи опиняються в міліметрі одна від одної.
Не знаю чому, але я просто дивлюся в його очі і не можу зробити крок. Серце б'ється як шалене, а навколо настає така тиша, як ми у вакуумі.

-Скажи ціну...
Я чую ніби крізь пелену.

Не розумію, що він каже.
Що означає ціна?
Через хвилину до мене приходить усвідомлення і я швидко хлопаю віями, щоб прогнати цю пелену ....
І настільки всередині піднімається злість, що я не можу стриматися, і даю йому ляпас ...

Відходжу, ніби повертаюся в реальність.
Дивлюся в очі чоловіка і бачу в них полум'я... 

Тільки зараз я вже не впевнена, що правильно вчинила в цій ситуації...