Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

природи — відкрити «мову» бджіл, їх сигналізацію у вигляді своєрідних танців. Проте, крім цієї «танцювальної» сигналізації, бджоли користуються також сигналізацією запахом — продуктом діяльності насонових залоз. Ці залози були відкриті видатним дослідником медоносної бджоли, російським вченим Н. В. Насоновим і описані ним у 1883 р. у статті «О строєний кожних желез пчел». Шкірні залози бджоли-трудівниці (що мають форму валика), яким присвоєно ім'я Н. В. Насонова, називаються також «пахучими», бо виділюваний ними секрет має специфічний лимонний запах, що нагадує запах медоносної рослини — меліси.

Деякі дослідники (А. Рут, К. Фріш та ін.), які вивчали життя й поведінку бджіл, вважають, що кожній бджолиній сім'ї властивий свій, специфічний, вуликовий, «фамільний» запах. Завдяки цьому вуликовому запахові не всяка бджола ризикує увійти в чужий бджолиний дім — вулик, що й захищає вулик від грабунку медових запасів і руйнування бджолами-злодійками. Рут вважає, що бджоли користуються своїм дивним нюхом, щоб відрізнити своїх бджіл від чужих, подібно до того, як собака тонким чуттям пізнає свого хазяїна. Щоденні спостереження на пасіці показують, що бджолина сторожа, яка пильно охороняє вхід у вулик, безперечно користується нюхом для пропуску своїх бджіл у бджолине місто, і «запах сім'ї» є для неї найкращим паролем. Запах для бджіл служить і компасом, яким вони користуються в своїх польотах за нектаром і Пилком квітів та для безпомилкового повернення додому. Проте наші досліди до деякої міри заперечують цю загальноприйняту думку про винятково тонкий і розвинутий нюх у бджіл: досить на кілька сантиметрів пересунути вулик, і прилітаючі бджоли вже не попадуть у нього, а довго будуть «висіти» на стінці вулика, відповідно до того місця, де раніше був льоток (вхід у вулик).

Тепер не тільки апідологові[7], а й кожному пасічникові-практикові відомо, що ароматизована підкормка є для бджіл чудовою путівкою, спрямуванням на ту чи іншу медоносну рослину.

У колгоспно-радгоспних пасіках широко застосовується «дресирування» бджіл на певні медоносні рослини, тобто вироблення в них умовного рефлексу з допомогою надушеного сиропу. В старовину наші предки суто емпірично, щоб спрямувати бджіл на квітучу липу, на ніч або рано-вранці частували їх липовим медом, а коли зацвітала гречка — гречаним медом.

Цей, на перший погляд простий спосіб має в бджільництві винятково важливе значення для сільського господарства, бо одна дресирована ароматичною підкормкою бджолина сім'я у своїй запилювальній роботі може замінити 10 таких же бджолиних сімей, не дресированих на відповідний запах. У зв'язку з цим стає незрозумілим, чому бджоли, які відчувають запах квітів на відстані 2—3 км, на відстані кількох сантиметрів не можуть за запахом знайти вхід у власний вулик. У цьому відношенні не можна не погодитися з думкою видатного натураліста А. Е. Брема, висловленою понад півсторіччя тому: «Досі ми ще не можемо з певністю твердити, що гідний подиву організм суспільної будови бджіл нам цілком зрозумілий; досі ще справжні пасічники, тобто особи, які виховують бджіл не тільки для того, щоб одержати мед і віск, а також для вивчення нравів і робіт цих симпатичних комах, знаходять багато цікавого і нового в житті бджіл».

Життя бджолиної сім'ї дуже цікаве, поведінка бджіл і їх різностороння робота часто викликають у людей подив, і вони приписують бджолам людські почуття (радість, горе, любов і т. д.). Проте таке уявлення про бджіл не є правильним, бо мислення і праця (розумні дії) властиві тільки людині. Карл Маркс у своїй геніальній праці «Капітал» писав: «...бджола будовою своїх воскових комірок лишає позаду деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що перш ніж  будувати комірку, з воску, він уже збудував її у своїй голові»[8].

Бджоли щороку дають людині мільйони пудів меду, воску — незамінну сировину для промисловості і медицини, прополіс — бджолиний клей; крім того, в останні роки навчилися відбирати у бджіл великі кількості квіткового пилку — чудового білково-полівітамінного продукту живлення. Винятково велика роль бджіл-трудівниць у перехресному запиленні ентомофільних (комахозапильних) рослин; завдяки цьому значно підвищується врожайність зернових і кормових, олійних і технічних, плодово-ягідних, баштанних і овочевих культур. В народі називають бджіл «крилатим врожаєм». Досягнення бджільництва в СРСР були показані на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Геніальний фізіолог І. П. Павлов у передмові до книги проф. Б. М. Шванвіча «Комахи і квіти в їх взаємовідносинах» писав: «Автор докладно розповідає про дуже цікаві досліди над комахами... Ці досліди стосуються не тільки стереотипної, природженої, так званої інстинктивної діяльності їх, але й діяльності, що має в своїй основі індивідуальний досвід.

Таким чином, і в цих тварин (бджіл — Н. І.) два види поведінки: вища і нижча; індивідуальна і видова. Зрозуміло, що механізм першого — найбільша проблема для людського розуму і розширення дослідження його на різноманітних районах тваринного світу — істотний ресурс для розв'язання її»[9].

Як бджоли виробляють мед

Кожний спостерігав, як у літній сонячний день бджоли кружляють над квітами, з яких збирають солодкі крапельки нектару. Щоб виробити 100 г меду, бджола повинна відвідати приблизно мільйон квітів. Вона хоботком збирає з квітів нектар і наповнює ним медовий шлуночок (мал 2.), після чого летить у свій вулик. Бджола може пролетіти за годину 65 кілометрів, тобто швидкістю вона може змагатися із швидким поїздом. Навіть з ношею, що дорівнює 3/4 ваги її тіла, бджола пролітає 30 кілометрів за годину.

Л. М. Толстой, який чудово знав життя бджолиної сім'ї, в романі «Анна Кареніна» писав: «В прозорій тиші ранку чутно було найменші звуки. Бджілка із свистом кулі пролетіла мимо вуха Левіна».

Для збору 1 кг меду бджолі треба принести 120 000— 150 000 нош нектару. Якщо квіти, з яких бджола бере взяток, знаходяться за 1,5 км від вулика, то бджолі-трудівниці, яка пролітає з кожною ношею 3 км, доведеться проробити шлях від 360 000 до 450 000 км. Ця відстань у 8,5—11 разів більша від кола земної кулі по екватору.

Щоб попасти у вулик, бджола проходить через льоток (вхід у вулик) мимо бджолиної «сторожі», яка стежить за тим, щоб чужа бджола або інша комаха не проникли у вулик. У вулику бджолу зустрічають інші бджоли — приймальниці нектару. Приймальниця звільняє бджолу-збиральницю від нектару і деякий час зберігає цей нектар у своєму медовому шлуночку, де він підлягає складній переробці, яка почалася ще в шлуночку у бджоли-збиральниці.

Коли бджола-приймальниця розсуває верхні щелепи і висуває трохи вперед і вниз свій хоботок, на