Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

Якщо подивитися на вулик, де кишать тисячі бджіл-трудівниць, то створюється враження, що вони ніколи не відпочивають, а ніби завжди зайняті своїми різноманітними обов'язками. І. А. Халіфман пише: «Бджолина сім'я весь час не спить. Тисячі уважних спостерігачів вивчали її, але нікому ще не вдалося підмітити, щоб вона колись „спала“».

Така заява не відповідає, проте, численним спостереженням пасічників-практиків і дослідників. Нам доводилося спостерігати відпочиваючих і сплячих бджіл. На підтвердження наших спостережень вкажемо на слова відомого пасічника Рута, який у своїх лекціях про життя бджіл не раз зазначав, що бджоли вночі сплять міцнішим сном, ніж вдень.

Проф. К. Фріш, що розшифрував «мову» бджіл, писав: «Той, хто ознайомиться з внутрішнім життям вулика, дуже швидко дізнається, як багато часу бджоли в кожній віковій стадії витрачають на цілковите неробство».

Робота всіх органів бджоли-трудівниці (так само, як бджолиної матки і трутня) регулюється і направляється нервовою системою, яка складається з трьох відділів: центральної, периферичної і симпатичної. В центральній нервовій системі розрізняють дві ділянки: головний мозок і черевний ланцюжок. Призначення головного мозку бджоли віддалено можна порівняти з роллю мозку вищих тварин, а призначення чецевного ланцюжка — з роллю спинного мозку. Точними вимірюваннями встановлено вагу мозку в різних комах. Цікаво відзначити, що вага мозку бджоли-трудівниці — 1/174 ваги її тіла — виявилася значно більшою, ніж у будь-яких інших комах. Так, вага мозку мурашки становить усього лише 1/286 ваги тіла, вага мозку хруща становить 1/3920 ваги тіла, вага мозку водяного жука — 1/4200 ваги тіла. Встановлено, що у бджоли-трудівниці головний мозок значно більший, ніж у бджолиної матки і в трутня. Головний мозок бджоли складається з клітинного шару, який у внутрішній частині утворює особливі стебельчасті або грибовидні тіла, які вважаються центрами вищої нервової діяльності. Дослідники встановили, що грибовидні тіла мозку найкраще розвинуті у бджоли-трудівниці, що пояснюється різноманітністю її роботи.

Акад. В. Ф. Наталі пише: «Надзвичайно складна поведінка характеризує робочих бджіл, у зв'язку з цим головний мозок бджіл і особливо грибовидні тіла мозку розвинуті в них сильніше, ніж у маток і тим більше у трутнів».

Нижня частина мозку складається з двох нюхових часток, від яких відходять нерви до вусиків — органів нюху. По боках головного мозку розміщені зорові частки і складні очі. Черевний нервовий ланцюжок є продовженням головного мозку і складається з двох нервових вузлів, які зрослися. Від нервових вузлів відходять нерви, які пронизують усе тіло бджоли по черевній її частині. Завдяки наявності нервових вузлів у всіх ділянках тіла бджоли погодженість роботи всіх її органів і м'язів не зосереджена тільки в самому головному мозку. Якщо, наприклад, позбавити бджолу голови, вона буде рухатися і відповідати на подразнення, а витягнуте жало з жалким апаратом буде жалити. Симпатична нервова система починається лобним вузлом, що лежить біля головного мозку і складається з невеликого числа нервових вузликів. Від неї відходять нерви до органів травлення, кровообігу, дихання.

У бджоли п'ятеро очей: двоє складних і троє простих. Існує припущення, що з допомогою простих очей бджола здатна розрізняти предмети на близькій відстані (1—2 см) і орієнтується при роботі у вулику, на квітках. Складними очима бджола розрізняє предмети, що перебувають на далекій відстані. Є також припущення, що прості очі становлять органи, які сприяють досконалішому виконанню функції складних очей. Поверхня складного ока бджоли-трудівниці складається майже з 5000 (бджолиної матки — близько 5000, трутня — понад 8000) фасеток шестикутної форми, від яких відходять вглиб трубочки, що звужуються і закінчуються нервовими розгалуженнями. Кожна фасетка сприймає зображення не всього предмета в цілому, а тільки окремої його частини. Кілька тисяч окремих частин предмета в мозку бджоли зливаються і виходить зображення предмета в цілому. Такий зір називається мозаїчним. У дослідах встановлено, що бджоли розрізняють синій, жовтий і білий кольори. Червоний вони зовсім не сприймають, а зелений плутають з жовтим і синім. У бджоли-трудівниці складні очі розміщені по боках голови, а прості — на тім'ї.

Органи нюху в бджоли знаходяться у вусиках. Поверхня її усіяна величезною кількістю (близько 500 000) нюхових пор. В кожній із них є нервові закінчення. Між нюховими порами розміщені дотикові волосинки. Вусики, таким чином, є одночасно органами нюху і дотику.

Органи смаку у бджоли розміщені біля рота у вигляді хітинових смакових паличок, до яких підходять нерви. Рідкий корм викликає подразнення нервових закінчень паличок. Завдяки такій будові органів смаку, найбільш розвинутих у бджіл-трудівниць, вони є дуже тонкими дегустаторами. Наприклад, 4% цукровий сироп не викликає в них відчуття «солодкості» і вони його не вживають, вважаючи за краще голодувати; вони не хотять також смоктати нудотно-солодкий з металевим присмаком розчин сахарину. Проте вони охоче роблять мед з сиропу з хініном.

У бджіл-трудівниць добре розвинуте «почуття часу». Вони прилітають до квітучих рослин лише в той час, коли можуть одержати нектар або пилок.

Наявність органів слуху (анатомічно) у бджіл ще не встановлено. Проте, як показують спостереження пасічників-практиків, бджоли добре сприймають звуки, особливо дзвін металу.

Багатьох дослідників і натуралістів цікавило питання, яким чином бджоли розуміються між собою. Деякі вчені вважали, що вони «розмовляють», видаючи різні звуки. У 1788 р. Ернст Спітцнер звернув увагу на те, що бджоли-трудівниці, повертаючись у вулик з ношею нектару або пилку, роблять певні рухи, названі багато років після цього «танцями» бджіл. Професор зоології Карл Фріш, що вивчав протягом багатьох років поведінку бджіл, у книзі «З життя бджіл» розповідає про свої спостереження і досліди. Він установив, що бджоли-розвідниці повідомляють своїх сестер по вулику про знахідку багатого взятку нектару або квіткового пилку своєрідними танцями. «Коловий» танець є сповіщенням про багате джерело нектару, а «виляючий» танець — про джерело квіткового пилку.

У 1946 р. проф. Фріш у спеціальній статті про значення танців бджіл уточнив зроблене ним відкриття. Новими дуже цікавими дослідами йому вдалося встановити, що бджоли-розвідниці своїми танцями сповіщають бджіл вулика не про якість знайденого ними взятку (нектару або пилку), як він думав раніше, а про відстань від місця знаходження здобичі до вулика. Згідно з новими спостереженнями, бджоли-розвідниці, які виконують «коловий» танець, сповіщають своїх сестер про те, що джерело нектару або квіткового пилку перебуває поблизу, не далі ніж за 25 м від вулика. Коли бджоли-розвідниці, повернувшись у вулик, виконують «виляючий» танець, то бджоли-трудівниці готуються до далекого польоту за нектаром або квітковим пилком.

Таким чином, зовсім недавно вдалося розшифрувати ще одну таємницю