Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

   — Давай я тобі допоможу. — Я хотіла взяти з його рук сумку, але Тео подивився на мене так, наче я образила його, як чоловіка. — Що?
   — Здається у мене є дві руки,… і здається, що сьогодні вранці я прокинувся чоловіком… щось змінилося?
   Я похитала головою.
   — Ні.
   — От і добре. Тож, можна я буду виконувати чоловічу роботу, а ти будеш прикрашати дім своєю присутністю. Домовились?
   Я розтулила губи у подиві, але все одно змогла похитати головою.
   — Так.
   Ми піднялись милими сходами на другий поверх. На мене дивились кілька білих дверей, одну із них Тео штовхнув плечем і вони відчинились.
   — Прошу.
   Я увійшла за Тео до кімнати і посміхнулась так широко, що щелепа заболіла.
   — Неймовірно! — Біла кімната з такими ж білими меблями і купою, купою милих дрібничок. Величезне ліжко, застелене постіллю лавандового кольору, з білими подушками, які обшиті мереживом. Комод, якому я впевнена дуже багато років, - потертий, раритетний і дуже гармонує з таким же старим ліжком та шафою. Дзеркало, яке висить над комодом теж бачило чимало щастя, я в цьому впевнена. Прованс. Прованс.
    Я підійшла до віконця, через яке зазирав спекотний, літній день. Ніжні, блакитні тюлі розгойдував вітерець, а з вулиці доносився аромат квітів та трав.
   Я закохалась в Прованс.
   — Подобається. — Риторично запитав Тео, бачачи моє задоволене, сяюче обличчя.
   — Дуже! Дуже! — Я подивилась у вікно і очманіла остаточно. — Виноградники?! — Повернувшись до Тео, я дивилася з широко розплющеними очима на прекрасного, усміхненого француза.
   — Так. Беатріс тобі не розповідала? Хоча, що дивуватись, вона тобі не сказала, що ти будеш жити зі мною,… тож. — Він знизав весело плечима.
   — Це точно.
   — Сподіваюсь, ти, не дуже розчарована цим фактом?
   — Тео, як ти можеш таке говорити?! — Я зніяковіла.
   — Я жартую. Жартую, Лорен. — Тео поставив валізи біля шафи, і посміхнувшись, додав: — Якщо тобі буде потрібно щось, клич. Добре?
   — Добре. — Тео поспішив залишити мене одну. — Тео?
   — Що? — Він обернувся.
   — Merci.
   — Будь ласка, chérie. — На його щоці знову заграла ямочка, яка зводить мене з розуму. Я тану, як морозиво під сонцем Провансу.
   Він вийшов з кімнати і зачинив за собою двері.
   Я озирнулась і тихо на радощах захихотіла. Моє нове помешкання – Рай на землі,… з прекрасним, французьким богом, який мене причарував. І що мені тепер з цим робити, я не знаю.
   Provence… Provence…
   Підійшовши знову до вікна, я побачила Тео, який йде до винограднику, про який мені «забулася» сказати Беатріс, як і про те, що я буду жити з її братом. Тео підняв голову і наші погляди зустрілись. О, ця чарівна ямочка знову була подарована мені, як і його посмішка. Я посміхнулась навзаєм і заховалась, як підліток за тюллю.
    Моє серце часто закалатало, а дихання стало переривчастим та глибоким.
   О, Лорен… ти влипла. Не можна. Не можна зачаровуватися цим найсексуальнішим із чоловіків, яких тільки доводилося бачити.
   Запізно саму себе попереджати, коли від його погляду моє серце калатає об ребра, а там унизу все розливається теплом.
   Треба розпакувати речі і все порозвішувати на вішалки. Я нахилилась, розкрила валізу і почала дивуватись, який у мене, все ж таки, гарний смак. За останні роки, - це найкращі мої придбання. Я широко посміхнулась цьому факту.
   Коли справа була зроблена, я зрозуміла, що варто переодягнути джинси та блузку, у щось легше – наприклад сарафан. Я зняла блузку, і розстібнула ґудзик на джинсах. Спускаючи їх донизу, я зрозуміла, що застрягла. Моє тіло прилипло до них, в прямому сенсі цього слова.
   — Трясця! Як же так?! Ну, чому? Чому? — Намагаючись зняти джинси, я смикала їх з різних боків, але нічого не виходило.
   Я застрягла. Лише я могла нап’ялити джинси в таку спеку. Але ж в літаку мені було зручно. Коротше, яка різниця. Що тепер робити, ось це питання?
   У двері постукали і я аж підскочила.
   — Лорен? З тобою все добре? — Почувся голос Тео за дверима.
   — Не зовсім. — Похитавши головою, я дивувалась сама собі.
   — Я можу чимось допомогти?
   — Ні. Ні. Дякую. Я якось сама впораюсь.
   — Можна увійти? Ти одягнена?
   — В тому і проблема, що так. — Крикнула я, і зрозуміла, що ляпнула. — Е-е-е… я мала на увазі… — Я не встигла договорити, як двері відчинились і переді мною з’явився Тео.
   — То в чому проблема? — Він подивився на мене,… вірніше на мої груди, які вистрибували з мереживного бюстгальтеру, а потім донизу… на мої стегна, які застрягли. Нарешті, ми зустрілись очима. — Ти вся червона.
   — Мені незручно в такому зізнаватись, але я не можу зняти джинси. — Засоромившись, я опустила погляд на пальці, які тримались за ґудзик на поясі. — Я застрягла. Ця спека,… а джинси дуже завузькі… і…
   — Давай я допоможу. — Тео рушив на мене. А я позадкувала. — Що таке? — Його брова злетіла у подиві.
   — Це якось незручно, тобі так не здається? — Риторично запитала я, дивлячись у його блакитні очі, в яких стрибали вогники.
   — Ні. Лягай, а я потягну за низ і ми їх знімемо. — Він знову зробив крок до мене.
   — Ні, Тео… не треба. Я сама.
   — Ну як бажаєш, chérie. — Тео посміхнувся, знизуючи плечима. — Якщо тобі зручно буде так ходити кілька днів… тижнів… тоді…
   Я важко видихнула.
   — Добре. Добре. Прошу, допоможи.
   Тео підійшов у притул і я обхопила себе руками, наче ховаючись у свою мушлю. Востаннє на мої принади дивилися кілька років тому. Я почувалася незручно,… та й комплексів у мене цілий віз.
   Я відчувала всім тілом, як Тео нависає наді мною. Біля нього, я як маленьке мишеня. Його зріст на голови три вище за мій.
   Тео нахилився, і встаючи на одне коліно, схопився за пояс моїх джинсів. Я вся затремтіла і це неможливо було приховати.
   — Чому ти так хвилюєшся?
   — Ну візьмемо хоча б те, що це дивна ситуація. Перше знайомство і ти вже…
   — Перед тобою на колінах, та знімаю з тебе джинси? — Він підняв очі, і я в них потонула. Тео пускав бісики і дражнив мене.
   — Так.
   Його пальці повільно почали опускати з моїх стегон джинси, і вони потроху піддавались його діям.
   А чому ж мені не піддавались?
   Тео голосно глитнув, коли торкнувся моїх сідниць і це остаточно мене вибило з рівноваги. Мені здалося, що моя шкіра палає там, де він мене торкається. Я завмерла і перестала дихати,… а може і ні… Можливо, я просто так гучно чула стукіт серця у вухах, що не зважала на те, чи дихаю я.
   Очі Тео знову зустрілись з моїми і він промовив:
   — Лягай.
   — Що?
   Тео посміхнувся і пояснив:
   — Лягай і я потягну за джинси.
   — А… зрозуміло. — Я говорила, наче загіпнотизована.
   Я сіла на ліжко, і спершись руками об матрац, чекала на дії Тео. Він встав з колін, і узявшись за поділ джинсів, потягнув їх, і позадкувавши назад, вдарився спиною об стіну. Я швидко підскочила і підбігла до нього.
   Він засміявся, тримаючи мої джинси у руках.
   — Готово!
   — Тобі боляче? Добре стукнувся? — Я торкнулась його міцного біцепсу, і відчувши під пальцями гаряче чоловіче тіло, зніяковіла.
   Тео поглянув на мою руку і кутик його губ поповз доверху. Та сама грайлива посмішка. Я миттю забрала свою долоню і ще більше почервоніла.
   — Ні, що ти. Все добре. Тримай. — Він віддав мені джинси і до мене нарешті дійшло. Я в одній білизні.
   — О! Повернись! Повернись! — Я замахала руками, щоб він обернувся, але він лише розсміявся.
   — Сhérie, ти гадаєш, що це вже має якесь значення? Я стояв перед тобою навколішках, торкався твоїх сідниць, задивлявся на твої груди… — Він повів бровою і знову на його обличчі з’явилась ямочка від задоволеної посмішки. — До речі… вони у тебе magnifiques*.
   Я слухала його слова, дивилася на його задоволене обличчя і почувалася так, наче я стою під палючим сонцем.
   — Тео!
   — Що? Ну це ж правда. Ти вродлива жінка. Твоя фігура – це майстерність Бога.
   — А у тебе майстерно виходить робити так, щоб я червоніла. — Облизавши губи, я посміхнулась. — Merci beaucoup**.
   — Мені подобається, як ти вимовляєш слова на французькій.
   — А мені, як ти знаєш, - подобається твій акцент. — Я почервоніла, але, все ж таки, промовила те, що хотіла.
   — Мій – сексуальний акцент? — Тео знову посміхнувся.
   О, ця ямочка!
   — Тактовний, як завжди.
   Ми розсміялись.
   — За тими дверима ванна кімната. Якщо захочеш…
   Я його перебила.
   — Звичайно! Я мрію про душ! Merci.
   — Як приймеш душ, - чекаю тебе внизу. Вип’ємо вина,… я тебе чимось пригощу…
   Господи, цей акцент… ці слова… Я втрачаю контроль. І це лише перший день поруч з ним.
   Ми дивились одне на одного і посміхались. Це було і дивно, і водночас правильно.
   — Добре. Пів години і я буду внизу і ти мене чимось пригостиш… — З мого рота слова самі по собі випригували. Мені стало соромно.
   — Сhérie… Сhérie… — Він застогнав, і скуйовдивши своє волосся, поцілував мене у щічку. — Чекатиму, chérie.
   Я якась неадекватна біля нього. Мені, що сімнадцять, чи що? «я буду внизу і ти мене чимось пригостиш»… ідіотка.
   Так, не зациклюватись на сказаному. Цього не можна робити в жодному разі. Сказала, то сказала,… слова не повернеш. Все, крапка.
   Я увійшла до маленької, але дуже милої ванної кімнати. Все, як завжди в провансальському стилі.
   Клас!
   Знявши останні деталі гардеробу, я знову згадала, як руки Тео торкались моїх сідниць і те, як він дивився на мої груди. Я б дуже хотіла це повторити, але, так само, добре знаю, що це погана ідея.
   Увімкнувши воду, я встала під краплини і з задоволенням зітхнула. Довгий переліт позначився на мені. Я реально дуже втомилася і мені хотілося як найшвидше розслабитись та щось перекусити. Голодна, як вовк.
   Намилюючись гелем, який я прихопила з собою, мені потроху ставало добре. Змиваючи важкий переліт, стрес від водіння Тео та ніяковіння за власні слова, я нарешті була готова вийти з ванної чиста та свіжа. Швиденько витершись рушником, який мав аромат лаванди, я посміхнулась і почимчикувала одягати нову білизну та білий сарафан.
   Одягнувшись та розчесавши волосся, я взула балетки та подивилась в дзеркало, щоб запевнитись, що виглядаю добре.
   Навіть дуже мило.
   Тепер мені треба було спуститись донизу,… до Тео,… але я занадто хвилювалась. Не знаю, що зі мною коїться. Просто цей чоловік, якимось дивним чином на мене впливає, і це позначається, як на моєму душевному так і фізичному стані. Хвилювання та мокрі трусики – ось, що я маю на увазі.
   Так, слід взяти себе в руки і спуститись.
   Раз… два… три.
   Відчинивши двері, я вийшла з кімнати і поспішила сходами донизу. Увійшовши до кухні, я вдихнула аромат їжі, слинка заполонила рот. Тео не було ні на кухні, ні в вітальні,… де він є?
   — Лорен, я на веранді. — Почувся голос Тео з двору.
   Я нерішуче вийшла у прочинені двері і опинилась у Раю. Буяння трав та квітів, спів пташок і аромат гарячої землі,… хліба та кави.
   — Я напевно не припиню дивуватись цій красі. — З захватом мовила я, підходячи до столика, за яким сидів Тео. Він встав і люб’язно відсунув мені стільця. — Merci.
   — Ти неймовірно виглядаєш.
   — Merci beaucoup, Theo.
   — Ти мене цим зваблюєш, Лорен. — Широко посміхнувся він, і нахилившись, торкнувся моєї щічки своїми теплими губами.
   — Чим?
   — Своєю французькою.
   Я задивилась на його неймовірне обличчя і зашарілась, коли він посміхнувся мені, демонструючи ямочку на щоці.
   — Невже у мене так гарно виходить?
   — У мене вирує… е-е-е… — він на мить замислився, шукаючи потрібне слово на англійській, але промовив: — rêve*.
   — У тебе теж гарна французька. — Посміхнулась я і додала: — Ти хотів сказати – фантазія?
   — Саме так! — Він задоволено посміхнувся.
   Я червоніла від цього легкого флірту, який огортав мене, наче аромат Провансу.
   — Французький флірт…
   — Так, до особливої жінки.
   — Я ніяковію.
   — І мені це подобається. — Блакитні очі Тео задивились на мої губи. Моє тіло вкрили мурахи. — Вина?
   — З великим задоволенням.
   Я дивилася на те, як Тео наливає в порожній келих, рожеву рідину, яка грає з сонячними промінчиками і я нарешті відчула, що от мій довгоочікуваний відпочинок.
   — Прошу. — Тео простягнув мені келих і додав: — A la tienne*.
   — М-м-м…
   — Це означає «за тебе». — Посміхнувся він. — Тільки після того, як ми п’ємо за когось або щось ми можемо зіштовхнутись келихами. Без тосту – ні. У французів така традиція.
   — А ще, щось є?
   — Так. Дивитись у вічі тому, з ким ти ділиш ці чудові моменти.
   — Ще щось? — Посміхнулась я, дивлячись Тео у вічі.
   — Так. Є прикмета не брудершафт не пити та з тим у кого в келиху вода, а у нього вино.
   — Чому? — Зацікавлено запитала я.
   — Це прикмета, яка говорить про те, що якщо так зробити – «буде сім років поганого сексу».
   Мої брови злетіли до гори і я захихотіла.
   — Що чесно?
   — Так.
   — У мене вино, - у тебе теж… тож це добре. І ніяких брудершафтів. — Похитавши головою, продовжувала посміхатись я.
   — Це точно. Нам поганий секс ні до чого. — Він дивився мені у вічі, коли сказав наступне: — Хоча я впевнений, що ти б порушила цю прикмету.
   — Як саме?
   — Як з тобою не випий, - секс буде чудовим.
   — Ти такий впевнений?
   — Так.
   Я провела язиком по губах і знову відчула жар.
   — Сподіваюсь, що це є так.
   — Ти сумніваєшся? — Тео подивився на мене так, наче я щойно з місяця впала.
   — Ну…
   — Лорен, ти себе давно у дзеркалі бачила?
   — Щойно. — Засміялась я.
   — Тоді, ти повинна була побачити те, що бачу я. Вродлива, надзвичайно сексуальна молода жінка, яка навіює фантазії про шалений, дикий та неприборканий секс.
   — Це ти точно про мене? — Мій істеричний сміх видавав мою невпевненість.
   — Я завжди дивувався вродливим жінкам, які себе недооцінюють. Чому так? — Він примружився і додав: — Хоча, - знаю. Це все через минулий досвід, де був поряд не той чоловік.
   — Французькі компліменти,… з неймовірно сексуальним французьким акцентом. — Щоб далі не червоніти, я промовила: — A la tienne. — Після моїх слів, ми торкнулись келихами і вони приємно задзеленчали. Ми не відводили одне від одного погляди, кілька довгих секунд, і я знову і знову відчувала, як моїм тілом розливається жар.
   Зробивши ковток вина, я на мить заплющила очі. Нереальна насолода. Цей післясмак… такий мінеральний,… з нотками фруктів та прянощів… Смачно. Дуже смачно.
   Розплющивши очі, я зустрілась з пронизливим, загадковим та усміхненим поглядом Тео, який сперся на спинку стільця і спостерігав за мною. Його вказівний палець потирав під губою, а на шоці грала ямочка. Я була зачарована ним.
   — Сподобалось?
   — Вино?
   — Я?
   — Тео… Тео… — Я посміхнулась, але моє хвилювання біля нього зашкалювало.
   — Так, я про вино.
   — Дуже. Це щось нереальне. Це ти його зробив? — До мене дійшло.
   Тео похитав головою.
   — Так, я.
   — О, це неймовірно! Я наче смакувала поцілунком,… смачно… Неймовірно смачно.
   — Гарне порівняння.
   Я зніяковіла.
   — Я так зрозуміла, ти мене здивуєш не раз. — Посміхнувшись, я запитала: — Усе це ти, теж сам приготував?
   — Так. — На щоці Тео знову з’явилась ямочка. — Тебе приємно дивувати. Твоя реакція, - це моя нагорода.
   — Я знову червонію. Напевно, за все своє життя я стільки не червоніла, як за останні кілька годин.
   — Тобі це пасує. — Він посміхнувся і промовив. — Ось це, «Le Tian Provençal»*, сподіваюсь тобі сподобається.
   — Я в цьому впевнена. — Подивившись на стіл, я посміхнулась тому факту, що це все зробив чоловік. На невеличкому столику, можна було побачити: Le Tian Provençal; в корзинці шматочки багету та круасанів; на дощечці сир, інжир, мед та шматочки в’яленого м’яса, а ще кувшин з соком та звичайно вино. — Все наче з журналу.
   Тео посміхнувся моєму зауваженню.
   — Приємно, що догодив. Bon appétit**.
   — Bon appétit.
   Розпочавши вечерю, ми смакували надзвичайною їжею, вином та спілкувались про те, як мене зманила Беатріс на віллу, та про те, куди ми завтра спершу відправимся. Вирішено було, що завтра ми підемо у місто та прогуляємося виноградником.
   Вечір підкрався непомітно і я відчула солодку втому.
   — Втомилась?
   — Трішки, але так не хочеться йти. — Чесно зізналась я. — Мені давно не було так спокійно.
   В очах Тео заблищали вогники.
   — Радий це чути, chérie. Таких вечорів та днів буде багато, обіцяю.
   — Дякую, Тео, за гостинність і за те, що я почуваюсь тут так добре. — Мені хотілося йому це сказати і ще дещо.
   Я встала зі стільця і набрала повні легені Прованського літнього вечора. Тео спостерігав за мною так невимушено, з теплом в очах та загадковою посмішкою на губах, які мені так кортіло спробувати на смак.
   Він теж встав, і підійшовши до мене, нахилився і поцілував мене у щічки.
   — Bonne nuit, Laurent***.
   — Bonne nuit, Theo. — Посміхнувшись, я промовила. — Я допоможу тобі. — Нахилившись до столу за брудним посудом, я відчула руки Тео на собі.
   — Ні. Йди спати, я сам все зроблю. У тебе був насичений день.
   — У мене дві руки. І ще сьогодні вранці, я була жінкою. Щось змінилось? — Я нагадала йому про його слова, які він мені говорив коли ніс мої валізи.
   Він розсміявся і його сміх розлився моїм тілом. Його руки і досі були на моїй талії і мені хотілося, щоб це було якомога довше.
   — Добре, добре. Merci, chérie.
   Ми швидко позбирали брудний посуд та занесли його у дім. Увійшовши до кухні, я увімкнула воду і почала мити тарілки. Тео сперся спиною об стіну, і дивлячись на мене, посміхався.
   — Що?
   — В цьому будинку останньою хто так поводився - це моя мама.
   — Вибач… я занадто багато собі дозволяю.
   — Ні, chérie. Навпаки,… мені це подобається.
   Я зашарілась і опустила очі.
   — Де рушник, яким можна витерти чистий посуд?
   — Давай я.
   Ми зустрілись поглядами і я передала йому білу, чисту тарілку. Він швидко витер її, а я домила останній посуд. Ось так ми і навели лад.
   — До завтра, Тео.
   — До завтра, Лорен.
   Я вже дійшла сходів, і все таки вирішила озвучити те, що було на серці.
   — Тео?
   Я обернулась і зустрілась з блакитними очима.
   — Так.
   — Що так? — Посміхнувся він, не розуміючи.
   — Ти запитав, чи «сподобалося»… Так. Відповідь так.
   Тео широко посміхнувся, розуміючи про що я. Посміхнувшись навзаєм, я поспішила до своєї кімнати.

————————————
*Неперевершені – (франц.)
*Велике дякую – (франц.)
*Фантазія – (франц.)
*Тіан по-провансальски (Le Tian Provençal) - це різновид рататуя, але готується він набагато простіше. 
*За тебе – (франц.)
*Смачного, Лорен (франц.)
*Гарної ночі, Лорен. (франц.)