Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
СОКРАТ: Вчора ти намовляв мене до втечі й нині знову намовлятимеш мене до втечі.
ВАРТІВНИК: Ні, нині вже ні. Тепер уже все готово.
СОКРАТ: Гадаю, ще не все. От хоч би учні. Я зачепився плащем за кущ і тепер боюся ворухнутися — мені шкода плаща.
ВАРТІВНИК: Я бачу, що ти прибріхуєш про того плаща. Ну гаразд, гаразд. Якщо завтра тобі не принесуть із дому — позичу. Ти не можеш пити отруту в такому лахмітті.
Виходить.
СЦЕНА ТРЕТЯ
Платон показує вгору сходів.
ПЛАТОН: Вітаю, учителю.
СОКРАТ: Як ся маєш?
ПЛАТОН: Ми повертаємося з репетиції хору. Заспіваємо на твоєму похороні фрагмент із Еврипіда:
О плоде ти отців шляхетних,
О плоде благородних матерів[6].
Завтра все, як домовлялися?
СОКРАТ: Так.
ПЛАТОН: Ми прийдемо сюди перед заходом сонця.
Останнє проміння
спадає на голову мудреця,
учні,
плащі загорнувши на голови,
східець за східцем
вступають у ніч[7].
СОКРАТ: Ти написав елегію?
ПЛАТОН: Ти цього не розумієш. Я мушу називати все, до чого торкаюся.
СОКРАТ: Навчайся геометрії, Платоне.
ПЛАТОН: Може, й дійду колись до цього, зрештою. Я нещасливий посеред слів.
СОКРАТ: Я знаю про це.
ПЛАТОН: Я бачу світ, наче в розбитому дзеркалі, — ламаний і розтрощений. Немає зв’язку між предметом і його виглядом, між істотою і думкою. Я прагнув би докладно пізнати навіть найдрібнішу річ, зусібіч, від середини, від того, що вона відчуває і чим вона є в очах зорі. Якби я знав усе це про найжалюгідніший камінь — вибудував би знання про людські й божественні справи.
СОКРАТ: Ти страждаєш від умовностей.
ПЛАТОН: Так. Світ складається з умовностей. Скрізь тіні, самі лише тіні. А де та річ, яка відкидає тінь?
СОКРАТ: Я казав про це, Платоне.
ПЛАТОН: Ти завжди казав про людину, якою вона мусить бути, що таке стійкість, що таке добро. Це не найважливіше. Найважливіший світ. Таємниці скель, повітря, світла й води. На людину треба дивитись як на річ. Це дозволить легше переносити любов і смерть.
СОКРАТ: Особливий випадок. Дві потвори б’ються за тебе: потвора поезії і потвора реальності.
ПЛАТОН: Я скажу тобі ще дещо. Нещодавно помер мій приятель. Я відчув натхнення на звістку про його смерть. Написав поему. Лише потім мене огорнула справжня скорбота. Я почав страждати.
СОКРАТ: Пиши, Платоне, вірші. Треба підкріплювати світ фальшивими сльозами.
ПЛАТОН: Це все, що ти мені залишаєш?
СОКРАТ: Усе.
ПЛАТОН: Трохи насміхів.
СОКРАТ: Дещо більше, Платоне. Трохи іронії.
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
Заходять учні.
УЧНІ: Вітаємо, учителю!
СОКРАТ: Вітаю! Про що йшлося на останній лекції?
ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Як завжди: про те, що розум дорівнює щастю. І відступ від теми про способи бачення. Про те, щоби помічати гострі краї речей.
СОКРАТ: Ви мусите вибачити мені. Сьогоднішня лекція буде трохи безсистемною. Бо я під враженням сну.
Мені снилося, що я заснув на дні кам’яного яру. Була ніч. Тиша. Зненацька я почув, що наближується гупання. Воно наростало. Хтось мчав, щоб розтоптати мене. Зненацька все стихло, наче віддалилося. Тиша. І знову наближення того огидного тупоту.
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Це Діоніс навідує тебе вночі, Сократе.
ТРЕТІЙ УЧЕНЬ: Він полюбляє приходити вночі.
ЧЕТВЕРТИЙ УЧЕНЬ: У нашому селі заворожив трьох дівчат. Вони пішли в гори. Тепер живуть із дикими козлами.
СОКРАТ: Немає Діоніса. Два століття тому його наздогнали у скелястому пустищі і здерли з нього шкіру. Ви складаєте жертви зогнилому богові.
Те, про що я кажу, питання крові. У нас є світла й темна кров. Світла омиває наше тіло і зміцнює його. Визначає форму людини. Накопичується під черепом. Темна б’є глибоко в груди. Це джерело каламутних образів ворожбитів і поетів.
Якщо ви відчуєте в собі гупання, це голос темного джерела. Коли воно добереться до серця, немає втечі від страху.
ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Мені здається, Сократе, що не тільки в нас б’є темне джерело. Воно є всередині всіх речей, у тремкому повітрі ночі, на дні іскристих вод і навіть у жовтій жмені сонця. Для тебе світ вирізьблений із каменя. Але знай, що серце каменя тьохкає деколи, мов сердечко дрібного звірятка.
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Страх поєднується зі страхом, усе, що живе і проминає, втішається в страху. Ми частки розігрітого повітря, ми квіти, ми, люди, єднаємося супроти невідворотної катастрофи.
СОКРАТ: Якщо навіть усе, як ви кажете, нашим завданням є пробитися до того, що понад хаосом джерел триває, мов зоря.
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Але чи вільно зрадити землю?
СОКРАТ: Нема тебе і тіней, дерев і вод, землі і неба. Є лише непорушна єдність.
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Лише число.
СОКРАТ: Без початку, без кінця, непорушне, неподільне.
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Тіло й душа сходять углиб. У темних нетрях землі всихають і зароджуються нові істоти. Безлічі нових чудовиськ, не подібних ні до чого, що було до них, відмінних від того, що буде згодом.
СОКРАТ: Що ж. Я не переконав вас. Ви надто молоді. Приголомшені чварами життя та смерті. Але колись ви полишите дім, сповнений галасу. І розпочнеться ваша подорож увись. До непорушного, білого, неподільного числа.
Уже пізно, повертайтеся додому.
СЦЕНА П’ЯТА
СОКРАТ (наодинці):
І. Спершу до Тебе. Прохання, щоби Ти мене не полишив. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І нерухомі очі в моїх очах. І блискіт.
ІІ. Дай іще трохи сил. Ти знаєш, як я люблю форму і визначеність. Я завжди був прив’язаний до тіла, впевнений лише в ньому. Отож коли в мене почнуть відбирати все — від сили в ногах до останньої думки — вчини так, щоб я не кричав.
ІІІ. Не знаю, чи Ти захочеш щось уберегти. Кажуть, що вмієш вихопити пломінчик із-посеред розкиданих кісток, який кружляє мокрими луговинами світу. Не хочу такого безсмертя. Якщо я мушу існувати далі в якій-небудь постаті, вчини так, щоб я був істотою, яка кохається в означеннях.
ІV. Дякую Тобі за життя, яке спливло так, що я ніколи не зрікався тверезості. Не соромився й запаморочення голови, яке дарує повна свідомість.
V. Я не призивав Твого імені. Не складав Тобі жертв. Не заохочував учнів до культу, адже бачив, що Тобі це досконало байдуже. Славив Тебе в кон’юнкції і диз’юнкції, а також у малому храмі, збудованому із силогізмів.
VI. Отож насамкінець звертаюся до Тебе із проханням, щоби Ти не полишав мене. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера філософів, Збігнєв Херберт», після закриття браузера.