Читати книгу - "Печера філософів, Збігнєв Херберт"

class="p1">Ми знаємо, що тобі болить найдужче. Не низький рівень філософської культури поміж афінських шевців і різників, однак — м’якість Еллади. Молодь знай повторює твій афоризм: «Ніщо так не зміцнює душу й тіло, як раннє вставання й альтернатива».

СОКРАТ: Це вже все, що ти хотів сказати?

ПОСЛАНЕЦЬ: Ні, ще висновок. Не вдалося зцілити логікою — то ти хочеш урятувати нас злочином. Прагнеш, щоб ми учули твою кров. Жадаєш нової сили, та хоч би тиранії й терору. Бо лише потому, як ти гадаєш, можуть прийти нова свобода і Перикл, і симетрія, гарна архітектура й поезія. А також уся гідність життя, яка доступна тепер лише в театрі. По суті ти політик із тенденціями до державного перевороту. Чому ти нічого не відповідаєш?

СОКРАТ: Я жалкую про деякі речі.

ПОСЛАНЕЦЬ: Про що?

СОКРАТ: У мене небагато часу, і я визволив потвору.

ПОСЛАНЕЦЬ: Спробуй полонити її знову.

СОКРАТ: Запізно.

ПОСЛАНЕЦЬ: Ніколи не запізно. Ти досі живий. Я завтра знову буду тут. І я волів би побачити порожню камеру.

СЦЕНА ТРЕТЯ

ВАРТІВНИК: Мені не сподобався цей твій новий знайомець. Учень?

СОКРАТ: Ні. Урядовець.

ВАРТІВНИК: Ага, то теж голота. Час, Сократе, приймати багатих людей. Ти не маєш якогось знайомого банкіра?

СОКРАТ: Ні.

ВАРТІВНИК: Шкода. Бо бач, у перші дні тариф за звільнення дуже низький. Потім додаються кошти утримання. Це я не про себе. У мене стала ціна: п’ять оболів. Злочин теж не відіграє ролі. І байдуже, чи це «порушення правопорядку в нетверезому стані», а чи «матеревбивство». Та спершу ти мусиш заладнати все з отими, нагорі. А оті, нагорі, кажуть, що треба застосовувати прогресію. Бо інакше ми скотимось у повну анархію.

СОКРАТ: Скрізь ота ієрархія цінностей.

ВАРТІВНИК: Начебто так. А ось тебе, мушу сказати, мені шкода.

СОКРАТ: Чому?

ВАРТІВНИК: Бо в тебе немає друзів. Стільки їх коло тебе крутиться, а жоден не розщедриться.

СОКРАТ: Може, хтось і розщедрився би. Тільки, бач, я старий. Ризик.

ВАРТІВНИК: Ти мені такого не кажи. Якби ти мав когось близького, він сплатив би за тебе відкуп. І ти міг би втекти. А так що — загинеш. На продаж нічого не маєш?

СОКРАТ: Ні.

ВАРТІВНИК: Еге. Я бачив твою дружину й синів — у них злиденний вигляд. У тебе теж не найліпший. Хай би тобі принаймні позавтра якого ліпшого плаща принесли. Я тобі позичив би. Та боюся, що ти втечеш від мене в ньому на другий берег. (Сміється.)

Я то навіть тебе полюбив. Тільки люди тебе не люблять. Кажуть, що ти зарозумілий і не визнаєш богів.

СОКРАТ: Хто таке каже?

ВАРТІВНИК: Люди.

СОКРАТ: А ти що кажеш?

ВАРТІВНИК: Я тебе мало знаю. Та гадаю, що людей треба шанувати навіть якщо вони не вірять у богів. Релігія — це гарна річ. Легко кохати дружину, яка спить біля тебе, але щоб Афродіту...

СОКРАТ: А ти віриш у богів?

ВАРТІВНИК: Вірю, коли з неба гримає. Але молюся, навіть коли гарна погода.

СОКРАТ: До кого?

ВАРТІВНИК: До неба. Здіймаю руки вгору — й одразу на груди спливає тепло.

На сходах з’являється Платон.

ПЛАТОН: Ми вже тут, учителю. Чи можна їх покликати?

СОКРАТ: Заходьте. (До Вартівника.) Нас перервали. Ти навіть не уявляєш, як мені обриднули ті уроки. З тобою інша річ. Одразу до найважливіших питань.

ВАРТІВНИК: Слухай, Сократе. Поговори з ними. Може, хтось із них сплатить за тебе. Кажуть, що в Платона багато грошей.

СОКРАТ: Добре, добре. Йди вже.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Заходять учні.

УЧНІ: Вітаємо тебе, вчителю!

СОКРАТ: Добрий день вам. Можливо, Ксенофонт скаже, про що ми говорили при останній зустрічі?[5]

КСЕНОФОНТ: При останній зустрічі ми розглядали правдивість рівняння: розум = добро = щастя. Навели визначення цих понять. Ряд прикладів із життя. Потім була дискусія.

СОКРАТ: Хто візьме слово?

КСАНФІЙ: Я.

СОКРАТ: Слухаємо, Ксанфію.

КСАНФІЙ: У нас, у Фівах, мешкав дуже мудрий чоловік на ім’я Софрон. Коли померла його донька, він повісився.

ФЕДР: Було таке. І ніхто не сказав: «Софрон перед смертю обезглуздів», лише: «Це була його єдина донька».

ПЛАТОН: Я тебе запитував, Сократе, чому Едіп, який був, безсумнівно, мудрою і доброю людиною, не був щасливим. Мудрість є однією з умов щастя, проте існує ще й призначення.

ФЕДОН: Коли я прокидаюся вночі й раптово усвідомлюю, що я є, завжди відчуваю біль. Тоді повторюю свою настанову: «Ким ти є? Людиною. Ким є людина? Твариною розумною, яка вміє сміятися. Чого потребує людина? Знання. А щастя? Щастя є дитям знання».

Тоді замість страху я відчуваю в собі порожнечу. Торкаюся до свого обличчя. Знову відчуваю страх.

СОКРАТ: Гадав, що ви доросли до абстракції, тим часом ви справді розумієте лише образи. Ну що ж, замало часу на навчання мудрості, то, може, кілька зауваг із питань гігієни? Лахете! Ти начебто не є поетом-невдахою.

ЛАХЕТ: Ні, Сократе. Я навчався скульптурі.

СОКРАТ: Отож у тебе є відповідна кваліфікація, щоби стати філософом. Уяви, Лахете, що мусиш вирізьбити із пісковика голову Аполлона. Що тобі потрібно для цього?

ЛАХЕТ: Знаряддя і кам’яний блок.

СОКРАТ: Чи можеш ти уявити блок пісковику?

ЛАХЕТ: Поки ти це мовив, я уявляв його.

СОКРАТ: Бач, ми чудово розуміємо одне одного. Отже, це буде білий шестигранник. Припустімо, що це буде шестигранник із гладкими боками, і співвідношення ширини та довжини пробуджуватиме в нас відчуття насолоди. Тепер ти вдаряєш різцем...

ЛАХЕТ: Поки я вдарю, мислю, що камінь загине, і хтó­зна, чи те, що з нього виступить, буде досконалішим від простого шестигранника з гарними пропорціями.

СОКРАТ: Так, але тепер ти вже знаєш, що всі речі цього світу народжуються із простих форм і колись повернуться до них. Поглянь холоднокровно на інші замкнені предмети: ти бачиш конуси, кулі, шестикутники. Вони безбарвні. Лежать у просторі, наче їх уклала чиясь рука, шукаючи порядку.

З-посеред усіх органів чуття наймудрішими є очі. Очі оберігають душу від сум’яття. Вас зцілить спокій, який дарує лінія галузки, що лежить на тлі зимового неба.

Ти, Федоне, якщо прокинешся вночі, запали світло. Не лежи в темряві, бо інакше тебе затоплять каламутні мелодії. Запалюй світло і спостерігай за предметами у своїй кімнаті. Однаково, за чим саме: це може бути сандалія або край столу. Навчіться шкаралупі світу доти, доки вирушите шукати його серце.

На сьогодні досить. Ідіть.

Усі виходять. Темніє.

СЦЕНА П’ЯТА

Сократ промовляє до тіней, які насуваються на нього зусібіч.

Коли після останнього запитання

западає мовчання,

коли