Читати книгу - "Просто гра"

«Що я їй можу дати?» – гризла його думка.

Батько Іллі загинув десять років тому – його збила автівка, коли повертався з нічної зміни. Відтоді хлопець став опорою матері та молодшому брату. Після школи пішов навчатися у ПТУ на автослюсаря, закінчив курси водіїв, хоча навчався добре. Йому пощастило – вдалося влаштуватися на роботу в автомайстерню, хоча й за мізерну зарплату. Мати ходила на роботу, але зарплату то затримували на кілька місяців, то видавали частинами. Грошей, які Ілля заробляв, вистачало хіба що на скромне харчування та на те, щоб кілька разів на місяць зводити свою дівчину в кіно. Квіти він Наталії не міг купити, тому перед зустріччю доводилося красти на клумбі. Важче було взимку, але тут виручала його хрещена: у неї знайома торгувала квітами на ринку, тож іноді могла з великою знижкою продати квіти, які уже були на межі загибелі.

Ілля намагався знайти десь підробіток на ніч, але марно. Минулого літа він з матір’ю їздив у найближче село, і там їм пощастило купити в стареньких кілька кошиків полуниці. Вони продали ягоди на ринку й виручили трохи грошей, за які того ж дня придбали одяг та взуття брату, який ріс, як на дріжджах. Не раз Ілля задумувався про те, що було б добре стати підприємцем, розпочати свою справу, але потрібний був початковий капітал. Де його взяти, він не знав, натомість кілька його друзів вже встигли стати на ноги, торгуючи на ринку.

В Іллі все валилося з рук, коли він думав про те, що Наталії можна було б і зараз освідчитися, але де взяти гроші хоча б на обручки та на весілля? Голова ломилася від думок, і ввечері після роботи він повертався додому геть розбитий. До всього цього додалася нова проблема: господар майстерні не видав зарплату за тиждень, а завтра субота, і він пообіцяв Наталі піти з нею на дискотеку.

– Мамо, ти можеш мені дати трохи грошей? – звернувся Ілля до матері, коли сів вечеряти.

На вечерю лише смажена на олії картопля та порізаний на четвертинки огірок. Хотів їсти, як собака, а сів – і в глотку нічого не лізе.

– А ти не отримав зарплату? – запитала жінка.

– Ні. Мені на завтра потрібно, я обіцяв Наталії піти з нею на дискотеку.

– Можу дати, але тоді не дотягнемо до моєї зарплати.

– Я віддам наступного тижня, випрошу в господаря, – пообіцяв Ілля.

– Синку, то, звичайно, не моя справа, – промовила обережно жінка, сідаючи навпроти сина, – Наталія дуже гарна дівчина, але ж ти розумієш, що вона не нашого поля ягода? Хто ми і хто вона? Небо і земля!

– Мамо! І ти туди ж! – образився Ілля і кинув виделку на стіл. – Дякую! Наївся по саме горло!

Наталії наснилися жахіття. Вона бачила Іллю, хотіла до нього підійти, але ноги виявилися важкими, стопудовими. Вона кликала його, а хлопець дивився на неї з ненавистю і потроху віддалявся. Наталії вдалося зрушити з місця – і вона побігла. Ілля віддалявся все далі, вона ж не помітила тріщини в землі, ще крок – і зірвалася, полетіла в темну прірву.

– Іллечко, допоможи! – крикнула вона, розуміючи, що лише він її може врятувати, натомість почула тільки сміх, неприродний, з нотками знущання.

Наталія прокинулася, обливаючись холодним потом. Вона важко дихала й не одразу зрозуміла, що то був лише сон. Проте почуття страху лишилося. За вікном – глибока ніч, у вікно зазирав щербатий місяць, що, пробиваючись крізь тонку фіранку, лив своє срібло на ліжко дівчини. Наталія повернулась у реальність, але тривога її не полишила. Уперше вона злякалася, що Ілля, дізнавшись про вагітність, може її покинути.

«Чому я така впевнена, що він зрадіє й захоче зі мною одружитися? – думала вона. – Скільки дівчат залишилися при надії самі, коли їхні обранці від них відмовилися!»

Від самої лише думки Наталії стало зле. Їй хотілося пити, але страх скував все тіло по руках і ногах настільки, що не було сил ворухнутися.

«Що я тоді робитиму? Аборт? Але як позбутися дитини, коли вона вже є? Нехай маленька, але вже є! Беззахисна і зачата від коханого чоловіка, – міркувала вона. – А мама й батько? Що вони мені скажуть?! Зрозуміють мене? Стануть на мій бік чи взагалі виженуть з дому? Що буде, якщо відмовляться від мене і батьки, і Ілько? А ще навчання в університеті…»

До ранку дівчина не стулила очей, тож перед сніданком була блідою й розгубленою. Щоб не показати свого нервування, вона вийшла до столу, вимушено посміхаючись.

– Усім доброго ранку! – привіталася вона до батьків.

Ранок був тією частиною доби, коли всі члени родини Дубовиків збиралися разом. Мати пильно поглянула на доньку і спитала, чи добре та почувається.

«Нічого від мами не приховаєш», – подумала Наталія, а вголос сказала, що все гаразд.

– Останнім часом ти мені не подобаєшся, – зауважила Алла Володимирівна, – якась розгублена, бліда, під очима синці.

– Та ні, мамо, то тобі здалося, – слабко посміхнулась донька.

– Наша мама завжди щось собі надумає або перебільшить, – озвався батько дівчини Павло Ігнатович. – У Дубовиків завжди все гаразд! Інакше не були б ми Дубовиками і не носили б таке міцне прізвище! Правда, доню?

– Так! – кивнула дівчина і, зробивши вигляд, що зголодніла, почала швидко ковтати омлет з копченими ковбасками. «Хоча б не знудило!» – спалахнуло в голові, коли вона поклала до рота перший шматок страви.

– Наточко, хто той молодий чоловік, що приходив до нас? – запитала Алла Володимирівна, витримавши паузу.

– Який, мамо? – Наталя глянула мигцем на матір і, вдаючи гарний апетит, взялася за страву. – А! Згадала! То мій друг Ілля.

Алла Володимирівна одразу помітила, що донька щось приховує.

«Вона може трохи лукавити, коли, наприклад, каже, що вийшла з моди та чи інша річ з її гардеробу, щоб подарувати подрузі, – подумала жінка, – але велика брехня – не її фішка».

– Той юнак – просто друг чи трішки більше? – посміхнувшись, спитала мати.

– Аллочко, не чіпляйся до доньки, – зауважив добродушно чоловік, – вона вже доросла дівчинка і має право вибору.

– Та я не проти, – промовила жінка і загадково посміхнулася. «Треба поговорити з донькою, – вирішила Алла Володимирівна, – щоб все з’ясувати».

Після сніданку батьки Наталії поспішили у справах, а дівчина пішла до Ірини на ринок. Їй конче було потрібно з