Читати книгу - "Рексьо і Пуцек"

— Гарна Малгося! Люба гусонька! — і гладив її по білій голівці.

Вона розуміла мене чудово. Терлася головою то об мою ногу, то об руку, лащилась. Отак поговоривши, ми рушали далі.

Натрапили на струмочок, напилися вволю. Через перше село, що ми мали проминути, я переніс Малгосю на руках. Перед другим вона сама зупинилася й зачекала, поки я візьму її на руки. А коли поминули останні хати, вилізла у мене з-під пахви.

— Далі я можу йти сама, — сказала вона й пішла собі обіч дороги.

Малгося не звернула уваги на качок, ледь глянула на курей, а от до собак придивлялася уважно.

— Нащо ти тримаєш цю погань? — спитала вона в мене, засичала і, витягши шию, ступнула до собак. А на подвір’ї були якраз тільки щенята.

— Ой-йой-йой! — перелякано заверещали вони.

І в буду!

Пхалися, лізли одне на одне. Лапи, голови, хвости так і мигтіли в повітрі. Минуло чимало часу, поки знайшлися зухвальці, що зважилися хоча б одним оком визирнути з буди!

Відтоді щенята здалеку й шанобливо обминали Малгосю. Зі старими собаками, особливо з Чапою, Малгося не сварилася. Здається, лише на Тупі часом ображалася. Через ревнощі до Крисі. Тупі дуже любив свою маленьку господиню. І Малгося більше за всіх любила Крисю. Отож траплялося, виникали суперечки про те, кого Крися привітала ласкавіше або кому першому дала якийсь шматочок. Але обоє — і Тупі, і Малгося — мали щирі серця. Вони розуміли, що, сварячись між собою, засмучують Крисю. Отже до бійки ніколи не доходило. Щонайбільше — Тупі показував нам усім, що його скривджено. Ходив скаржитися то до мене, то до Катажини. Проте жодного разу він не загарчав на Малгосю і не показав їй зуби.

Але Малгося не була така стримана. Інколи вона досить грізно сичала і підступала до хвоста Тупі. І діставала за це по носі. Легенько. Відходила ображена. Й одразу ж починала голосно, на весь дім, скаржитися.

— Ох-ох-ох! Ой-йой-йой! Ох-ох-ох! Ой-йой-йой! З цим псом не можна жити під однією стріхою!

Та все ж найчастіше, коли Крися йшла в садок, з одного боку від неї біг Тупі, а з другого чалапала Малгося. І хай би хто спробував підступити до Крисі! Тупі наскакував спереду, а гуска підкрадалася ззаду. І скубалася вона таки боляче! В цьому пересвідчився Лорд, великий пес з подвір’я навпроти, який насмілився одного разу загавкати на Крисю. Тупі підскочив йому до писка, а Малгося вчепилася в бік. Лорд надовго запам’ятав, як йому перепало, й відтоді обминав гуску десятою дорогою.

Малгося любила далекі прогулянки. За місто. То було цікаве видовище.

Гуска із собакою йдуть поруч, нога в ногу, попереду Крисі. Малгося щохвилини зупиняється, повертає голову до Крисі, чемно і турботливо гелгоче.

— Може, підемо швидше? А може, ти втомилася?

І йде собі далі, перемовляючися з Тупі, він, правда, більше мовчить, бо його мало цікавлять гусячі справи.

Люба гусонька! Мала вона, бідолашна, з чого журитися. Ми не пускали її в кімнати. Чому? Гуска не може бути такою охайною, як кіт або собака… А нам, звичайно, дуже не подобалось, що на канапі в нас ставок, а в їдальні гусяче пасовисько. Та Малгося того не розуміла. Якщо двері були відчинені, входила, озиралася і якнайчемніше казала:

— Я прийшла.

Коли її гнали, тікала під ганок і, скривджена, довго сиділа там. Не озивалася ні до кого, нікого не помічала. Непорушно, сумно дивилася поперед себе. Бідна Малгося.

Під тим ганком Малгося спала, бо не хотіла ночувати з качками. На зиму перебралася до пральні, де було тепліше. І там стала котячою нянькою.

Кішка Імка теж оселилася зі своєю сім’єю в пральні — якраз у Малгосиному кутку.

Якось заходжу до пральні, дивлюся — на своєму звичному місці сидить Малгося, широко розчепіривши крила. Побачила мене і засичала:

— Тс-с-с! Тихо! Не буди їх, вони сплять!

Щось заворушилося в неї під крилом. Придививсь я, бачу — виткнулося вухо. Котяче вухо. За ним — уся голова! Кошеня! Дивиться на мене своїми голубими оченятами і смачно позіхає, широко роззявляючи рожевий ротик! А Малгося пестливо розгладжує носом котячу шерсть.

Імка приходила в пральню тільки тоді, коли треба було погодувати кошенят або помити їх. А так гляділа їх Малгося. Вона ж таки вивела їх на першу прогулянку. І мала з ними чимало клопоту! Кошенята лазили по паркану, по деревах. Малгося намагалася стягти їх на землю, хапала за хвостики. Сичала на них. Скубла, коли діставала.