Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

І я таки побіг риссю, приблизно четверть милі по шляху. Як я і сподівався, не було жодних ознак життя в кабінці охорони і я прориссив до великої паркової ділянки біля води. Останній ряд доків був домом для скупчення менших катерів, аніж величезні спортивні риболовні катери чи іграшки міліонерів, що були пришвартовані ближче до дороги. Скромний двадцяти шести футовий катер МакҐретора, «Олспрі», був майже вкінці.

На причалі не було ані душі і я безтурботно пройшов через ворота паркану, які були скріплені ланцюгом, а вивіска оголошувала ВХІД НА ПРИЧАЛ ЛИШЕ СУДНОВЛАСНИКАМ. Я намагався відчути себе винним за порушення такого важливого наказу, але це було поза моїми можливостями. Знизу оголошення ще було НЕ РИБАЛИТИ З ПРИЧАЛІВ, тому я пообіцяв собі, що будь-якою ціною рибалити не буду, і став відчувати себе краще за порушення попереднього прохання.

На вигляд, «Олспрі» було 5 чи 6 років, а погода Флориди лишила лише декілька позначок на цьому катері. Палуба і поручні були прекрасно відчищеними і я був доволі обережним, аби не лишити своїм човганням якихось слідів, коли залазив на судно. З якогось дива замки на катерах ніколи не були занадто складними. Можливо, моряки були більш чесними людьми, аніж сухопутні щури. В будь-якому випадку, я витратив лише декілька секунд, аби взломати замок і вслизнути до «Олспрі». В каюті не було затхлого смороду печеної цвілі, яку мали так багато катерів, коли вони відправлялися хоча б на декілька годин по субтропічному сонцю. Замість цього там був різкий запах «Пайнсоля», як ніби хтось надрав каюту так, що у жодного мікроба чи запаху просто не лишалося ніяких шансів вижити.

В каюті був маленький стіл, камбуз, а на залізній полиці стояв невеликий телевізор із відеомагнітофоном, біля розташовувалась стопка із фільмами «Людина-павук», «Братець ведмедик», «В пошуках Немо». Цікаво, скількох хлопчиків МакҐрегор відправив за борт на пошуки Немо? І я із ніжністю сподівався, що скоро Немо знайде і його самого. Я увійшов у камбуз і почав відкривати шухляди. Одна з них була наповнена цукерками, інша була із фігурками екшен-героїв. А третя була битком забита клейкою стрічкою для герметизації труб.

Клейка стрічка — чудово штука, і оскільки я знав це дуже добре, вона могла допомагати у стількох неперевершених та корисних речах. Все ж, я думаю, що мати десять таких мотків запханих у шухляду на катері було трохи надлишково. Хіба що, звісно, ви використовували їх задля якоїсь більш специфічної мети, яка би потребувала багацько стрічки. Можливо, якийсь науковий проект за участю багатьох маленьких хлопчиків? Лише припущення, звичайно, які базувалися на тому, що робив я. Не з малим хлопчиками, ясна річ, але з окремими жителями, як наприклад.. МакҐрегор. Його вина почала здаватися такою явною, а Темний Мандрівник уже почав висовувати свого сухого ящериного язика від нетерплячки.

Я спустився вниз по сходах до малої прилягаючої ділянки, яку моряки напевно називають каютою капітана. Там було не найелегантніше ліжко: лише щось на кшталт матрацу із губчатої гуми на вузькій полиці, що була підвішеною під стелею. Я нажав на матрац і він захрустів під гумовою оббивкою. Здвинув матрац в бік. Там виявились чотири загвинчені у полицю кільця на кожному куті. Я підняв люк під койкою.

Хтось би не без резонно очікував знайти декілька металевих ланцюгів на катері. Але наручники якось не відповідали моїм уявленням про мореплавство. Мабуть, мало би бути якесь розумне пояснення цьому. Було доволі ймовірно, що МакҐрегор використовував їх для незгідливої рибини.

Під ланцюгом і наручниками лежали п'ять якорів. Це було досить логічно задля навколосвітніх круїзів, але було трохи дивакуватим для маленького катера, що виходив у коротке плавання по вихідним. Для чого ж це вони могли бути корисними? Якщо би я вивів свій катер у глибокі води, бажаючи без зайвого шуму позбутися кількох тіл, то що би я зробив, маючи величезну кількість якорів? І, звичайно ж, якщо ставити питання таким чином, то виглядало досить очевидно, що коли наступного разу МакҐрегор відправиться у плавання з маленьким другом, він повернеться назад лише з чотирма якорями під койкою.

Я назбирав достатньо маленьких деталей, аби намалювати собі дуже цікаву картинку. Натюрморт без дітей. Проте поки мені не вдалося знайти чогось, що би не було пояснено якимись гігантськими збігами, а я мав бути абсолютно впевненим. Я мав мати один нездоланний випадковий шматочок доказу, щось настільки недвозначне, що могли би задовольнити Кодекс Гаррі.

Я знайшов це у шухляді справа від койки.

Три маленькі шухляди були вбудовані у перегородку каюти. Внутрішня частина нижчої з них здалася мені на декілька дюймів коротшою за інші дві. Було можливо, що все так і було задумано, що вона мала бути коротшою через округленість корпусу. Але я вивчав людей багато років і це здалося мені занадто підозрілим. Я повністю витягнув шухляду назовні і, звичайно ж, на її кінці виявився потаємний відсік. А в середині потаємного відсіку...

Оскільки я був не зовсім справжньою людською істотою, мої емоційні реакції зазвичай були обмежені тим, що я вивчив для імітування. Тому я не відчув шоку, гніву, злості або навіть остаточної резолюції. Ці емоції виявились важкими, аби зробити їх переконливо, та й публіки не було, щоб старатися, тому чому навіть непокоїтись? Але я таки відчув холодний вітер із Темного Заднього Сидіння, який зірвав з моєї спини сухе листя і усипав ними підлогу мого мозку ящірки.

Я міг нарахувати п'ять різних оголених хлопчиків в купі фотографій, у різноманітних позах, ніби МакҐрегор досі шукав свій остаточний стиль. І правда, що він не шкодував своєї клейкої теплоізоляційної стрічки. На одній із фотографій, хлопчик виглядав ніби сріблясто-сірий кокон, лише деякі його частини тіла були на виду. І які саме частини МакҐрегор лишив на виду, казало мені дуже багато про нього. Як я і підозрював, це була не та людина, яку би батьки хотіла бачити у якості лідера скаутів.

Фотографії були гарної якості, зняті з різних кутів. Одна серія виділялася особливо. Блідий, млявий голий чоловік в чорному каптурі стояв за хлопчиком, який був міцно зв'язаний, — прямо якийсь трофейний знімок. Зі статури та забарвлення тіла, я міг доволі впевнено сказати, що тим чоловіком був МакҐрегор, хоч навіть капюшон і закривав його обличчя. Коли я переглядав фотографії, в голову прийшли дві дуже цікаві думки. Перша