Читати книгу - "Пес на імя Мані"

кого я дуже добре знала, часто так і казав: «Я спробую зробити те чи інше…» Мій тато, хто ж іще! Щодня я чула, що ось сьогодні він спробує заманити нового клієнта, але здебільшого з того нічого не виходило. Мані, мабуть, таки мав рацію. Цілком можливо, що успіх справи залежить саме від цього слова. Отож я вирішила спробувати більше не вживати слова «спробувати».

Мані раптом стиха загарчав. От халепа, я ж знову сказала, що спробую… Не буду пробувати, а просто ніколи більше не скажу цього слова. Мані не зводив з мене очей.

— Нелегко, правда? — запитав він.

Я згадала, що лабрадор казав про три речі, які допоможуть мені повірити у здійсненність моїх бажань. Перша — альбом бажань. А які інші дві?

— По-друге, — одразу відгукнувся пес, — ти повинна щодня по кілька разів заглядати до альбому й уявляти, ніби ти вже щаслива власниця ноутбука, перебуваєш в Америці, а твій тато сяє від щастя, бо розквитався з усіма боргами.

— Це ж як мрії, — здивовано зауважила я. — Мама завжди каже, щоб я не мріяла наяву.

Мані мав янгольське терпіння.

— Це називається візуалізацією. Усі люди, які щось здобули в житті, починали з мрій, раз у раз уявляючи, як то буде, коли вони врешті досягнуть мети. Звичайно, не можна обмежуватися лише мріями. Ймовірно, твоя мама саме це й мала на увазі.

Уся розмова видавалася мені трохи кумедною, я зовсім інакше уявляла собі першу лекцію про гроші.

— Ми вчимося, — негайно відреагував на мої думки Мані. — Пізнаємо нові ідеї, новий спосіб мислення — яким чином мислиш, таким буде і результат. А що багато з того, що я тобі ще скажу, виявиться новим для тебе, я хотів би запропонувати таке: ніколи не приймай рішення, не спробувавши спершу щось зробити. Без візуалізації ще ніхто не досягнув мети. Те, на чому ми концентруємося в житті, має тенденцію до зростання. Більшість людей зосереджується не на тих речах, які хотілось би мати, а навпаки…

Мимоволі мені пригадалась тітка Христель. Їй постійно здавалось, ніби на неї забагато звалилося, і вона не дасть собі з тим раду; ніби будь-яка дрібниця загрожує її існуванню. А ще мені спав на думку тато. Він концентрувався на важкій ситуації, у яку ми потрапили, і, здавалося, через те наша ситуація лише погіршувалася.

— А по-третє, ти повинна завести собі касетки бажань, — пояснював Мані.

— Касетки бажань? — перепитала я без жодного ентузіазму.

Мані засміявся.

— Так, бо без грошей не бачити тобі Каліфорнії. Найкращий спосіб назбирати грошей — вдатися до трюку з касетками бажань. Береш звичайну касетку і перетворюєш її на скарбничку. Надписуєш на ній своє омріяне бажання. Для кожної мрії — окрема касетка. Як тільки касетка готова, кладеш до неї усі гроші, які можеш заощадити.

У моїй голові миттю закрутився вихор розмаїтих застережень. Доведеться завести кілька касеток, і навіть якщо я кластиму до кожної лише по одній марці, назбираються гроші не раніш, як до мого двадцятиріччя. До того ж я позбавлю себе коштів для вдоволення інших своїх бажань…

Мані спокійно дивився на мене.

— Ти зауважила, що першою твоєю думкою є: «задумане зробити неможливо»?

— Можливо, інколи… — буркнула я. — Може, ліпше подумати нам удвох, як би то одержувати більше кишенькових. Якби я мала удвічі більше грошенят, ніж зараз, усе було би просто супер!

Голос Мані став суворішим:

— Не повіриш, Кіро, та навіть якби твої кишенькові гроші подесятерилися, проблем не зменшиться, скоріш, навпаки. Із зростанням надходжень неодмінно зростають і видатки.

Як на мене, Мані надто вже перебільшував.

З купою грошей у кишені я, без сумніву, жила би наче в раю.

Та Мані не поступався.

— Глянь на своїх батьків. Коштів у них не те що вдесятеро, у сотні разів більше, аніж у тебе, однак вони заледве зводять кінці з кінцями. Кількість грошей не є вирішальною. Набагато важливіше те, як ми з ними обходимося. Спершу треба навчитися поводженню з грошима, які маємо на даний момент, щойно тоді вони почнуть працювати на нас. Детальніше я розповім тобі про цей механізм наступними днями. Повернімося до касеток бажань. Що скажеш на те, щоб почати негайно?

— Але з такою кількістю касеток я втрачу контроль за ними, — спробувала заперечити я.

— Тому я й порадив тобі з усього списку вибрати найважливіші пункти.

Я знову зазирнула до списку. І справді: найважливішими виявилися подорож до США, ноутбук та фінансова допомога батькам.

Для здійснення перших двох мрій я цілком могла завести касетки, а от щодо погашення боргів моїх батьків — справа видалася мені безнадійною.

— Твоя правда, — погодився Мані, прочитавши мої думки. — За кілька днів поговоримо про фінансові проблеми твоїх батьків. Там усе набагато простіше, ніж ти собі, можливо, гадаєш. Отож тобі потрібні лише дві касетки. Берися до справи!

— Окей, я спро… ой, я хотіла сказати, що зроблю, як ти кажеш, — пообіцяла я.

— Починай діяти, — звелів Мані.

— Як? — здивувалася я. — Просто зараз?

Лабрадор мовчки кивнув.

Що було робити? Я заплющила очі й спочатку уявила, як виконуватиму домашні завдання на власному комп’ютері. Вони матимуть охайніший вигляд, і я набагато легше зможу виправляти помилки. Оцінки, ясна річ, також стануть ліпшими. До того ж я зможу завантажити до ноутбука найприкольніші відеозабавки… Потім я уявила Сан-Франциско, як житиму три тижні в гарній, милій родині, як у мене з’явиться приємна товаришка, з якою ми чудово проведемо час — ще ніколи і ні з ким я не знаходила такого порозуміння, як із нею… Я багато чого змогла би навчитися, бо ж там усе таке інакше…

Поміж яскравими картинками Америки я уявила собі ще й тата, як він відпроваджує мене в аеропорт, анітрохи не стривожений, без жодних боргів за плечима. Боже, який він щасливий! І мені так затишно на серці, бо тепер тато в чудовому гуморі. Навіть пісеньку якусь насвистував. Ліпше би того не робив, бо він зовсім не має слуху. Але мені до душі, що він такий веселий.

За якийсь час я розплющила очі.

— То як тобі було? — поцікавився Мані.

— Дуже приємно, мені сподобалося, — відрапортувала я. — Та я однаково не розумію, як це допоможе мені розбагатіти…

— Що я казав тобі про електрику? — нагадав Мані. — Розуміти необов’язково. Досить лише знати, що воно неодмінно спрацює. Чесно кажучи, я й сам не знаю, як це пояснити. Одна мудра чайка якось сказала: «Перш ніж злітати, мусиш знати, що знову сядеш на землю…» Треба уявляти собі так, наче твої мрії вже здійснилися, тоді з невиразного бажання виросте потреба. Мрія полетіти до Сан-Франциско набиратиме щораз виразніших обрисів. Що частіше ти малюватимеш її в уяві, то міцнішим ставатиме бажання. Потім почнеш вишукувати можливості, щоб його здійснити. А можливостей, Кіро, знайдеться чимало. Але побачиш їх лише, якщо шукатимеш, а шукатимеш, якщо бажання переросте в потребу. А потреба народиться з візуалізації…

— Мабуть, ти маєш рацію, — задумливо мовила я. — Я ніколи серйозно не сприймала можливість подорожі до Америки. Якось обережно запитала маму, та вона відразу сказала, що про це годі й думати. То я й покинула мріяти. А тепер захотіла туди ще більше…

Мані вдоволено загарчав:

— Я заслужив, власне кажучи, на смачненьке собаче печиво.

Я злякано глянула на нього. Відколи Мані став моїм вчителем, я забула, що він пес.