Читати книгу - "Сон"

- Як гарно!

Се скрикнула Марта i перервала оповiдання.

Антiн спинився, наче вперше побачивши жiнку.

Вона була тут!

Свiтло од лампи, здивованi жiнчинi очi, немов вони бачили щось незвичайне, розщiбнутий гудзик на її грудях, пасмо тютюнного диму поперек шафи з книжками i чорнi холоднi шибки, на яких дощ пальцями тарабанив свої нуднi мотиви…

Антiн нетерпляче струснув плечима i тим рухом наче щось скинув iз себе. Забiгав по хатi i знов говорив:

- Ну, ми розстались. Я не знав навiть - на час чи назавжди.

Була обiдня пора. Коли я входив в столову свого готелю, перше гудiння гонга густо пливло над рядами бiлоснiжних столiв, в той час ще порожнiх. Я зайняв своє мiсце. Мiж стовпи колонади, яку повернуто було в їдальню, перлося море, немов величезнi марини, вправленi в рами бiлих колон. На виднокрузi розпускалась вiтрилами яхта, як дерево цвiтом. Сонце лягло на Кастельоне, що дрiмав з правого боку, й закучерявило гору рядами маслин, оповило її кiлька раз в чорний турецький пояс. Виноград горiв мiж ними зеленим вогнем, як вставлене в пояс дорогоцiнне камiння. Ще нiкого не було в столовiй, але я бачив добре знайому, застиглу в оцi картину: чорний смокiнг у бiлих штанах мовчки i методично рiже криваве м'ясо, а бiля нього дама у бiлiм уся впiрнула мiж двi половинки червоного Бедекера. Гудуть голоси, дзвенить посуда, сиплеться смiх, булька вино, грав радiсно море, а чорний смокiнг в бiлих штанах, як машина, старанно рiже криваве м'ясо i бiла британка так само тоне в червонiй оправi книжки.

Першi з'явились в столову нiмцi. Простукали каблуками подовж столiв. Дами й мужчини, рядком, як гуси. Зайняли окремий стiл i зараз забряжчали склянками. Вони обгородили стiл муром широких спин, облямували скатерть кодом здорових рум'янцiв, змiшали з дзвоном посуди свiй грубий смiх i свою мову.

- Ja-ja… Ja-ja… - трiщало понад столом, а пiд столом стукали ноги, грубi литки у панчохах з грубої вовни та в запорошених капцях, їх дами, негарнi, у ластовиннi, здiймали костi плечей в погано пригнаних блузках i механiчно викидали iз себе, як тi ляльки, що їм треба притиснути у вiдповiдному мiсцi:

- Ach!.. Wunderschon!

- Ja-ja… Ja-ja… - рубали мужчини.

- Kolossa-al!.. - спiвали дами, кладучи собi на тарiлку величезнi порцiї страви.

За окремим столом похмуро обiдав руський i боязко позирав навкруги, як загнаний вовк.

Тихо пересувались лакеї у чорних фраках, замкнувши в обличчях повагу, блищало срiбло посуди, п'явсь виноград по колонах, за нами шумiли пальми, а перед нами море.

I ось раптом на тлi синього моря пропливає корона золотого волосся. Морськi очi встромленi в мене, i бiле обличчя привiтно кивав. Вона трохи спiзнилась…

- Як! Знову вона? - скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук.

- Вибачай, вибачай… я вже мовчу…

Марта почервонiла. Непевний вогник блиснув їй в оцi. Вона механiчно схопила шитво, нахилилась над ним i нервово затикала голкою.

Але се не спинило Антона. Вiн був не тут.

- Дивно, що ми говорили навiть тодi, коли мовчали… Що нашi думки згучали в одповiдь, як iншi струни, коли зачепиш одну. Що коли я дивився на хмари над морем, вона бачила зараз, як їх тiнi купались в синiй водi. Або на хмаринку на скелi - я знав одповiдь: "Се поцiлунок неба". А що дивнiше, коли так розмовляли, панувала велика тиша, немов крiм нас нiкого не було на свiтi. I тут я вперше побачив, що в неї червонi губи…

Марта поклала шитво.

Вона сидiла рiвна, наче виросла зразу, з очима, мiцно вставленими в оправу повiк.

- Було б тобi одружитись з блондинкою…

- Ти думаєш так? - неуважно кинув Антiн, випускаючи з легких новий клуб диму.

Вiн вже не мiг спинитись. Оповiдав, як в спеку, коли скелi аж бiлiли од неї, а груди пили гаряче повiтря, мов лаву вулкана, вони блукали по безлюдних вулицях мiста, серед диких садiв маслин, сiрих, з зiгнутими колiнами, з жилавими руками-галузками, як раби, що каменiли на скривавленiй маком землi. Гаряче повiтря танцювало тарантелу по скелях, а в сiрих маслинах цикади грали на кастаньєтах. Iшли межи стiн, грубо зложених з сiрого каменю, вишитих блiдими перами папоротi. Над нею стирчала друга стiна, з опунцiй, де круглi листя так само грубо складались один над другим, як i камiння. Се було щось дике, отi опунцiї, незрозумiле, безладне, налякана юрма колючого листя. Вони лiзли однi на других - сi краби рослинного царства, - i їжились на них колючки, наче волосся од смертельного жаху. Кричав десь осел. Крик ослюка бився помiж опунцiй, такий же колючий, як i вони… Часом спинялись, щоб дати дорогу жiнкам, якi пiдiймались з водою по сходах. В казанах, наче прикипiлих до голови, важко гойдала своє тiло вода та хлюпала в побiленiй чашi. Вони пропускали повз себе ряд нерухомих, застиглих облич, жили на шиї - як дротянi; короткий вiддих - як вiддих собаки на ловах, i ноги, спеченi на суху фiгу, що липнули чiпко до кам'яних схiдцiв. I знов йшли далi по камiнцях, що розсипались з-пiд пiдошов, серед килимiв дроку, золотого i запашного, над яким чорне рiжкове дерево пускало зеленi сльози стручкiв. Раптом ставали, ослiпленi морем. Воно виринало несподiвано, зразу, i зворушало душу своїм радiсним свiтлом, синьою млою, серед якої плавав на морi Везувiй, наче велика блакитна медуза. А далi знов був сивий полин, акулинi пащi агав, камiнь i дрок, мов дротяна щiтка, якою чесалось сонце, полишивши на нiй пасма свого золотого волосся.

Антiн бачив перед очима те, про що говорив. Красою слова, блиском уяви вiн опушив Марту, скорив, водив за собою. Вона йшла з ними покiрна, непотрiбна, та третя, як тiнь, i дивувалась силi, яка не давала їй змоги опертись. Як в чарiвному снi, вона ходила за ними по вузеньких провулках з застоялим теплом, що порiзали скрiзь садки винограду й цитрин, то бiлi на сонцi, то сiрi у холодках. Здавалось, з гiр потекла колись бистра вода i лишила по собi висхлi кам'янi ложа, на днi яких безгучно блискав хвилястий рух ящiрки, сiрої, немов душа камiння. А ось перешкода. Од стiни до стiни заповнила вуличку в'язка колючого сiна на головi жiнки. Мигнуло на мить пiдборiддя, кiнчик рiвного носа або вогонь чорного ока - i знову так само пусто i мертво в ложi вмерлої рiчки. Тиха поступ селянки пропала у спертiм теплi - i