Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Що трапилося? – запитала Ельга, ведучи дівчину до вітальні. – Ти трясешся, як осиковий лист.

На столі матеріалізувався скляний чайник, прикрашений морозним візерунком, і грановані чашки з кришталевими ніжками. Ельга налила чай, Аджаала простягнула до нього замерзлі руки.

–Мене викрали. –відповіла вона, глянувши на темно–коричневий чай. – Хлопці, прокляті батьками Тіордана. Бабуся зварила зілля і наслала хмари, щоб дощ змусив усю Верхнесферу забути про мене.

–І Тіордан? – запитала вона, співчутливо.

–Місце в порталі було тільки для мене... – потерла око Аджаала. – Я встигла тільки забрати Арісту...

–Арісту? – перепитала вона.

–Моя кішка, або пантера...

–Твій кастодіан?

–Так.

–Де вона? – запитала Ельга.

–Вартові попросили залишити її внизу.

Ельга зітхнула, змахнувши рукою. У вітальні матеріалізувалася пантера Аджаали.

–Кайле, погодуй кастодіана, будь ласка.

Маленький хлопець із коротким синім волоссям і блакитною шкірою підійшов до Арісти й простягнув до неї маленьку ручку.

–Вона буває агресивною з незнайомцями... –почала Аджаала.

–У моєї племінниці теж є такий кастодіан. Вона назвала його Борріярд. Кайл уміє поводитися з такими, Аріста буде доглянута, сита і спокійна, запевняю тебе. Він роками піклується про мого Айларіана, а ми з моїм кастодіаном ровесники.– вона блиснула очима.

Аріста замурликала, перетворившись на кішку, вона терлася об ноги Кайла і заплющувала очі, коли той гладив її.

– Дуже дякую вам, за турботу про нас з Арі та за чай... Я знаю, я мала спуститися в середу, з вашими вартовими для проходження перевірки. Але якби дощ торкнувся мене, я б забула, хто я така.

–Звісно. Тебе б навіть родина не впізнала... Ось що. –вона обернулася. –Карен!

Маленька дівчинка з блакитною шкірою і темно–синім волоссям підійшла до королеви, низько вклонившись. Ельга поклала руку на плече дівчинки.

–Люба, підготуй гостьові покої для Аджаали, будь ласка. Накрийте стіл трапезної, дівчинці потрібно повечеряти й відпочити.

Карен кивнула й пішла геть. Ельга повернулася до Аджаали.

–Поживеш поки що з нами. Ближче до кінця тижня подивимося, куди тебе можна влаштувати в Ґотліні.

–О... це занадто. –похитала головою Аджаала. –Ви й так багато зробили, я не можу...

–Послухай.– Ельга наблизилась до неї.– Тобі зовсім нікуди йти. Ти одна у величезному незнайомому світі. Я багато мандрувала і живу не одне століття, тому навчилася розбиратися в людях. Червоточину, буває, не помітиш одразу, але до тебе я придивилася ще на врученні. Ти здатна на багато що, але поки боїшся. Можеш жити в палаці, скільки вважатимеш за потрібне. Коли будеш готова переїхати, я допоможу тобі знайти будинок і супроводжу на нове місце. Але поки що, для твоєї ж безпеки, краще пожити в будинку Верховного Клану. Повір, тут тобі ніщо не загрожує.

Аджаала відчула, що плаче, вона була зворушена добротою Ельги, хоча на перший погляд королева здавалася владною, холодною, навіть жорстокою. А зараз, дбала про неї, як про члена сім'ї. Відьма зловила себе на думці, що хотіла б жити в такій родині. Тим більше, що її власну сім'ю тепер втрачено назавжди.

–Спасибі... я...

–Все гаразд, почувайся, як удома. –вона тепло посміхнулася Аджаалі. –Якщо щось знадобиться, клич Карен, вона подбає про тебе.

–Це ж хладний народець, чи не так? –знизивши голос, запитала вона.– Я читала про них.

–Так. Мої вірні друзі вже кілька століть. Завжди дбали про нас.

–У нас гості? – відгукнувся веселий голос позаду Аджаали.

–Так, це Аджаала Ратмор, щойно закінчила Інститут Верхнесфери. Поживе з нами, поки не облаштується.

–О, блискуче, привіт!

Аджаала повернула голову назад, вона зустрілася очима з Пітером. Але посмішка повільно сповзла з його обличчя. Він швидко підійшов до неї і сів навпроти.

–Живіть і процвітайте, Ваша Величносте.–кивнула відьма.

–Вона...–обличчя Пітера виражало цілковите сум'яття.

–Схожа на Олімпію, чи не так? – запитала Ельга.

–Олімпія... – задумалася Аджаала, глянувши на Пітера. – Ваша дочка, так? Ми зустрічалися вчора в лісі.

–І, як пройшла зустріч? – запитав Пітер, трохи насторожившись.

–Ну, вона не шанує відьом, це вже точно. – відпивши чаю, здійняла брови вона.

Пітер розреготався.

–Не звертай уваги.– махнув рукою він.– Вона наш сімейний Ґрінч. Ти не постраждала?

–Ні... правду кажучи, я думала, вона використовує магію, а не зброю. Відьмам із магами непереливки... це вже я знаю.

–Олімпія поки що не знайшла свого дару. – повільно сказала Ельга.

–У магів із відьмами складні стосунки. – примружився Пітер. – Ми поки що звикаємо не сторожитися вас. Ельга нас дресирує.