Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Знаю? У цьому селі я тільки одного старого зн..., – і мене раптом осяяло. – Не може бути!! Це що, той самий старий, котрий попросив нас про допомогу?!

– «В яблучко!».

– І буває таке. От Том здивується, коли дізнається.

– «Може краще він здивується після того, як ми виспимося?», – благаюче подивилася вона на мене. – «Судячи з усього, старий і справді нікуди не дінеться».

– Скоріш за все, Том все одно вже давно спить, – припустила я.

– «Чого і тобі раджу», – після цього, лисиця вмостилася калачиком на ліжку і заснула. І коли моя голова торкнулася подушки, я так само миттєво заснула. Мені снився чудовий сон, у якому хотілося залишитися, але на жаль я його забула щойно прокинулася. Це було, коли годинник показував уже обідній час. Після виснажливої ​​битви із повсталими я спала, не так вже й довго, але на подив виспалася. Мій шлунок почав мені нагадувати, що свій сніданок я пропустила, тому я привела себе до ладу і попрямувала до буфету. Побачивши там Ніка, я приємно здивувалася та попрямувала до нього.

– Якою долею тут виявився? – поцікавилася я.

– Справа в тому, що це єдине пристойне місце в селі, в якому можна зупинитися, – нагадав він мені.

– І правда. Якось із голови вилетіло.

– Нічого буває. Чого стоїш? Прошу, сідай, – і він показав мені на вільне місце навпроти. – А де твій залицяльник? Спить ще? – з цікавим виглядом поцікавився Нік.

– Мабуть, у цій країні дівчині не можна подорожувати з хлопцем без пересудів... Він не мій залицяльник. Мені його начальник запропонував, як охоронця, чи помічника.

– Ну, тоді найнижче перепрошую за образу. А ти що, якась важлива персона? Навіщо тобі охоронець, якщо ти сама досить сильна, наскільки я встиг помітити.

– Я звичайнісінька людина. Просто на самоті подорожувати вкрай сумно, маючи будь-яку силу.

– Зрозуміло, – і він усміхнувся мені своєю наймилішою усмішкою, від якої я аж завмерла.

Я дивилася на нього як зачарована. Ця усмішка здалася мені настільки знайомою, що я не могла відвести погляд, просто сиділа і дивилася. З трансу мене вивела офіціантка. І то не з першого разу, а десь із третього їй вийшло до мене докричатись.

– Ой, вибачте, задумалася – сказала я, після чого замовила обід. Дівчина вибачилась і сказала, що доведеться почекати, бо сьогодні в них бракує персоналу, я була не проти, головне щоб їжу принесли в цей день, тому готова чекати. 

– До речі, а в якому саме загоні ти перебуваєш? – звернувся до мене Нік.

– В Елітному підрозділі бойових магів, – уточнила я.

– Чомусь я так і подумав, – і він опустив погляд на мій браслет. – Цікава річ, десь я такий же вже бачив, – намагався він щось згадати, але я миттю підтягнула рукав щоб не світити надто сильно своєю зброєю.

– А звідки ти так багато знаєш про Альянс? – загадкова він все ж таки особистість.

– Ну, знаєш... я просто теж колись перебував в Альянсі, – його визнання мене трохи здивувало.

– Та НУ! А чому пішов? – дивне, звичайно, питання, тому що я б сама пішла, якби у мене була гідна альтернатива чим зайнятися в житті.

– У мене просто були свої плани, які досить довго відкладав. Та й вступити до Елітного підрозділу на постійній основі мені певні обставини не дозволяли. Тому я й пішов, – трохи ухилявся він від відповіді.

– А чому тобі не вдалося залишитися там?

– Ось цього я тобі не скажу, – підморгнув він мені.

– Чому тоді я не помітила, як ти користуєшся магією?

– Я просто не люблю так відверто, нею користуватися. Вважаю за краще використовувати її через зброю, – а зі зброї у нього був гострий меч з різними зубцями на лезі біля ефесу і револьвер.

До речі, за своєю статурою Нік практично нічим не поступався Тому, і ще по вчорашньому було помітно, що у ближньому бою він справді не губився.

Сам його меч був не дуже симетричний, тому що з одного боку лезо на краю було більш закруглене і з парочкою западин із загостреними кінцями наче язики полум'я, з іншого боку лезо було вигнутим. Темний ефес ручної роботи був дуже гарним, він зроблений з міцного металу з найдрібнішими деталями, в які було інкрустовано пару сапфірів. На лезі вигравірувано ельфійські письмена, вони й дозволяють спрямовувати магію в меч. Як зі своїм мечем, Нік не розлучався і зі своїм револьвером, щоправда, патронів у ньому не було, стріляв він виключно магією, і був прикрашений неймовірно витонченим гравіюванням з нанесенням тих самих символів що і на мечі.

Щоправда зовнішній вигляд Ніка бажав кращого ніж його зброя. Довге каштанове волосся було зав'язане в хвіст, але не все. Чубчик хоч і був довгим, все ж таки залишився на волі, що й надавало йому більш розпатланого вигляду.  Сині очі сильно виділялись на фоні трішки смаглявої шкіри, одразу помітно що він багато часу проводить на вулиці і скоріш за все в тренуваннях. Бо його м’язи на відкритих руках мене як бойового мага, дуже зачаровували, намагаючись не уявляти яке відчуття було б, якби він мене обійняв цими руками. З одягу на ньому була бежева сорочка з закоченими рукавами, не дивлячись на погоду, і довгий білий жилет з кишенями та гарними візерунками. Поверх жилета був пояс, на якому й розташовувалася його зброя. Плечі і верх спини Ніка покривало коричневе хутро якогось звіра і він навіть надавав йому вигляду мисливця або розбійника. У високі чорні чоботи зі шнурівкою заправлені штани, які встигли втратити свій справжній колір. Весь його вигляд говорив про те, що він мандрівний найманець, але ось манера мови, якась незвичайна для мене. Він начебто і просто говорить, але іноді якось складно завертає. Може він іноземець або аристократ, що розорився, хоча навіть Том з його лицарським родоводом розмовляє більш просто, а зараз так взагалі підлаштувався під мій рівень простолюдинки.