Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— А навіщо нам зустрічатися? — глухо, наче уві сні, спитала Аня.

— А хіба ім'я Максим не є відповіддю на ваше питання, — почувся смішок. — Думаю краще зустрітися віч-на-віч і все обговорити.

Білявка мовчала. Щодня її життя тут ставало все дивніше й огидніше.

— Добре, зустріньмося сьогодні ввечері. Десь о сьомій. Ресторан “Французький двір”.

— Добре, не один раз там бували з Максимом, — нахабно промовила жінка й поклала слухавку.

Коли ввечері Аня приїхала до ресторану, Надя вже чекала на неї за столиком у найвіддаленішому кутку закладу, біля вікна. Вона нервово поправляла пасмо темного волосся, що спадало на очі. На руках у неї сидів темноволосий хлопчик й дзиґою крутився у всі сторони.

«Й дитину з собою приволокла», — з відразою скривилася білявка, підійшовши до столу й сівши навпроти нахаби.

Помітивши погляд Ані, брюнетка гордовито посміхнулася й зухвало промовила:

— Доброго вечора. Я дружина Максима. А це наш син — Артем.

Білявка здивовано підняла брову:

— Наскільки я знаю, то офіційна дружина Максима — я, а багатоженство в Україні поки що заборонено.

— Не чіпляйтеся до слів, — розізлилася Надя. — Кому зараз потрібні ті папірці. Я його громадянська дружина і наш син тому підтвердження. А ви б посоромились — тримаєте силою поруч чоловіка, у якого є інша сім'я і який не хоче з вами жити.

— Я тримаю силою?! — ошелешено промовила Аня. — Ну треба ж! — й вона нервово сьорбнула водички зі склянки, яку завбачливо приніс офіціант. — Це він вам таке сказав? — Вона перевела погляд на хлопчика й не дочекавшись відповіді спитала:

— Скільки йому?

— Два з половиною роки, — брюнетка зверхньо задерла ніс догори. — І те, що він росте без батька лежить на вашій совісті.

Аня нахмурилась й цього разу хильнула вже не воду, а стопку коньяку, який щойно приніс офіціант:

— Скільки ваші відносини тривають?

— Три роки, — випалила та, наче чекала цього запитання. — І в нас шалене кохання. Максим говорить, що ми споріднені душі. А дитина це наше продовження. А ви не даєте йому розлучення. Через вас дитина росте в неповноцінній сім'ї! — останню фразу брюнетка високо пропищала, від чого білявці стало смішно. «Схоже на вереск поросяти», — подумала вона.

— І що він вам каже? — вона втомлено поглянула на Надю. — Чому не може піти від мене? Адже зараз навіть без моєї згоди можуть розлучити, якщо є бажання.

— А то ви не знаєте? — блиснула ображено своїми зеленими очима брюнетка. — Не вдавайте з себе ідіотку, — вже почала грубити. — Ви погрожуєте йому самогубством і підключаєте ще його маму на свою сторону. Ви ж бо добре знаєте, що мама для нього це святе.

— І його мама, знаючи що в її любого Максима є син, а в неї онук, все одно не дає йому розлучитися й примушує жити зі мною? — несподівано для себе Аня зайшлася істеричним сміхом. Вона зігнулася навпіл, продовжуючи дико реготати. Потім несподівано замовкла, розпрямилася, на одному диханні випила ще стопку коньяку й після цього знову продовжила іржати наче коняка.

Надя спантеличено спостерігала за її реакцією, починаючи відчувати невиразні сумніви в правдивості слів Максима.

— Ви хочете сказати, що Максим не казав вам нічого про мене й насправді він не хоче розлучатися? — тихо прошепотіла жінка. — Але навіщо йому це робити?! — вже викрикнула голосніше.

— Я хочу сказати, що, не пішла б ти під три чорти разом з Максимом і своїм сином, — Аня зло сплюнула й встала з-за столу. Кинувши п'ятсот гривень на стіл за коньяк з чайовими, вона розвернулася й пішла з ресторану, не реагуючи на погрози й прокльони, що неслися навздогін від Наді.

«Це просто кошмар», — думала вона, повертаючись додому. Сльози душили її. Накрапав дощ, однак Аня забула взяти з дому парасольку. Тож ніхто не помітив би, навіть якби вона заплакала. Однак білявка чомусь не могла видавити ні сльозинки, хоча й дуже хотіла. 

— Театр абсурду, — шепотіла, коли зайшла до квартири.

На порозі на неї вже чекав п'яний й агресивний Максим.

— Ти де це ходиш в такий час? — промовив, грізно насуваючись в її сторону.

— З дружиною твоєю розмовляла, — саркастично промовила Аня.

Максим остовпів. Він мовчки дивився на неї широко розплющеними п'яними очима:

— Що ти верзеш?

— А ти у Наді спитай. Це ж вона вважає, що ти хочеш життя з нею й сином провести, а я вам заважаю, бо погрожую покінчити життя самогубством.

Тінь сумніву пробігла по обличчю чоловіка.

— Це неправда, — намагався він виправдатися. — В мене крім тебе нікого немає, ти ж знаєш.

— Знаю? — вигукнула Аня, — що я знаю? Що в тебе є дитина на стороні, якій вже три роки чи біля того? Що ти живеш на дві сім'ї?

— Аня, ця жінка бреше. Немає в мене ніякої другої сім'ї.

— Невже ти готовий відмовитися від свого трирічного сина Артема, тільки б нічого в житті не змінювати?

На обличчі Максима промайнула тінь сумніву.

— Ти боягуз, чуєш? — вигукнула Аня.

Обличчя Максима враз побагровіло, очі налилися кров'ю. Він підскочив до білявки й схопив її за волосся. Боляче потягнув назад:

— Мені твої вибрики вже набридли, — грубо сказав. — Закрий рота чуєш? Це ти таскалася незрозуміло де і з ким, а я підібрав тебе. Маєш бути вдячною. Без мене ти — ніхто: ні освіти, ні житла, ні нормальної професії. Дітей і тих немає.

Біль оперезав череп дівчини. На мить здалося, що п'яний чоловік зараз вирве пучок волосся з корінням. Вона спробувала вирватися, однак рука чоловіка міцно тримала її ззаду. Іншою ж він схопив її за горло. Відчай заволодів дівчиною. Вона почала кричати. «Я мушу кричати якомога голосніше, інакше він вб'є мене», — промайнула думка в неї в голові. 

— Допоможіть, — прохрипіла вона, — Допомо…

Вона не змогла закінчити, оскільки чоловік спробував закрити їй рота, перенісши руку з її горла на обличчя, накривши долонею ніс і рота. Аня почала задихатися. Білявка викрутилася й з усієї сили вкусила чоловіка за пальця.