Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

вилізли з орбіт; чулося лише його невиразне бурмотіння. Довкола «Роббера» нічого не можна було розгледіти; долинав тільки плескіт води об бетонні стінки, та з дна колодязя — збоку — пробивалось якесь світіння. Бонд здогадався, що з того боку крізь залізні ґрати в колодязь потрапляє морська вода.

Коли белькотіння «Роббера» перейшло у скиглення, Бонд розчув унизу рух чогось, що було потривожене світлом. Риба-молот або тигрова акула, здогадався Бонд, — у них найшвидша реакція.

— Витягни мене звідси, друже! Пощади! Витягни мене! Я більше не протримаюся! Зроблю все, що захочеш. І все тобі розкажу! — голос «Роббера» лунав хрипло й благально.

— Що сталось із Солітер? — Бонд втупився у нестямні очі.

— Усе організував «Містер Біґ». Він звелів мені підготувати її викрадення. Це зробили двоє з Тампи. Шукай «М’ясника» та «Довічного». У більярдній за «Оазою». Дів­чині не зробили нічого поганого. Витягни мене звідси, друже!

— А як щодо американця, Лейтера?

Спотворене жахом обличчя благально дивилося на Бонда.

— Він сам винний. Припхався до мене на світанку. Сказав, що на складі пожежа — нібито він бачив це, проїжджаючи мимо. Але я помітив, як він під’їхав. Схопив мене і притягнув сюди. Хотів тут усе обшукати.

І випадково впав у люк. Нещасний випадок. Присягаюся, що він сам винний. Ми витягли його ще живим. Він викараскається!

Бонд холодно дивився на побілі пальці, що відчайдушно трималися за бетонні краї колодязя. Він знав, що «Роббер» якось примудрився відчинити засув і підштовхнути Лейтера до люка. Він так і чув тріумфальний сміх, коли панель проверталася, бачив п’яну від успіху посмішку «Роббера», коли він шкрябав записку і прилаштовував її між брудними бинтами — виловивши фатально скалічене, майже з’їдене тіло.

І на мить дика лють засліпила Бонда.

Він двічі копнув ногою по пальцях кольору крейди.

Десь із глибин колодязя пролунав розпачливий крик. Почувся шумний сплеск, зашуміла вода.

Підійшовши ближче до люка, Бонд повернув плиту в горизонтальне положення. Вона легко стала на місце.

Але перед тим, як краї плити поховали під собою темряву, Бонд іще встиг почути жахливе голосне чавкання — наче велика свиня пережовує їжу. Він знав, що такий звук видає акула, коли її моторошний плаский ніс висувається з води і серпоподібна паща змикається на жертві. Здригнувшись, Бонд ногою зачинив засув.

Підібрав з підлоги монету та свій пістолет. Попрямував до головного виходу й уже там роззирнувся, споглядаючи поле битви та безлад навкруги.

Дійшов висновку: ніщо не вказує на те, що таємницю золотих монет розкрито. Кришка контейнера, котрою була накрита скорпена і під яку, рятуючись, пірнав Бонд, лежала збоку; тож люди, прийшовши вранці, не здивуються, виявивши, що риба мертва. Також знайдуть рештки «Роббера» в колодязі та відрапортують «Біґові», що «Роббер» загинув під час перестрілки і що завдані збитки сягають десятків тисяч доларів, які слід покрити негайно, не очікуючи прибуття яхти «Секатур» із черговим вантажем. Невдовзі знайдуть також кулі Бонда і здогадаються, що то була його робота.

Бонд наказав собі не думати про те, що відбувається внизу, в колодязі. Вимкнув світло і полишив сховище через центральний вхід.

Це був лише початок розплати за Солітер та Лейтера.

Ямайський кінець справи

Була друга година ночі, коли Бонд відвів авто Лейтера від краю води і поїхав через усе місто в напрямку 4-ї вулиці, що вела на шосе до Тампи.

Він повільно котився чотирисмуговим бетонним шосе, роздивляючись безкінечні ряди мотелів, кемпінгів та придорожніх торгових центрів, де продавали пляжні меблі, морські черепашки й гіпсових гномиків.

Зупинився у барі-закусочній під назвою «Морський бриз» і замовив подвійну порцію «Старого дідуся» зі шматочками льоду. Поки бармен готував віскі, Бонд пройшов у вбиральню та привів себе в порядок. Бинти на лівій руці були аж чорні від бруду, а зламаний палець болюче сіпався. Шина, що наклав хірург, тріснула — від удару в живіт «Роббера». І Бонд нічим не міг цьому зарадити. Очі його були червоними від напруги та недосипання. Він повернувся в бар, залпом випив «бурбон» і замовив іще порцію. Бармен скидався на студента коледжу, який вирішив трохи заробити під час канікул. Йому хотілося поговорити, одначе Бонд не міг спромогтися навіть відкрити рот. Сидів, тупо дивлячись у склянку, і думав про Лейтера та «Роббера». У вухах його безнастанно звучало огидне плямкання акули.

Він розрахувався з барменом і виїхав на міст Ганді. Прохолодний вітерець із затоки овівав обличчя. З’їхавши з мосту, звернув наліво — у бік аеропорту і зупинився біля першого ж мотелю, в якому ще горіло світло.

Літня пара — власники мотелю — сиділа і слухала по радіо пристрасну кубинську румбу. Між ними стояла пляшка житнього віскі. Бонд оповів їм казочку про проколоту шину десь між Сарасотою та Сілвер Спрінґс. Це їх анітрохи не зацікавило. Зраділи тільки, коли зметикували, що з нього можна здерти десять доларів. Бонд підігнав авто ближче до кімнати № 5. Власник мотелю провів Бонда у помешкання й увімкнув світло. У номері були душ, двоспальне ліжко, шафа для одягу і два стільці. Кімната витримана в біло-блакитних тонах та чиста. Бонд із вдячністю поставив свою валізу на підлогу і побажав господареві доброї ночі. Роздягнувшись, поскидав одяг на стілець. Швидко прийняв душ, почистивши зуби, прополоскав горло холодною водою, і шмигнув у ліжко.

Майже відразу поринув у міцний сон без будь-яких видінь. Це була перша ніч, відколи він прибув до Америки, що не думав про чергову вранішню битву.

Прокинувся опівдні й прогулявся доріжкою до кафетерію, де тамтешній кухар умить приготував йому апетитний тришаровий сендвіч та горнятко кави. Бонд повернувся в кімнату і написав детальний рапорт для відділу ФБР у Тампі, не згадавши лише про золоті монети в ємностях з отруйними рибами, побоюючись, щоби «Містер Біґ» не згорнув свої операції на Ямайці. Суть і деталі цих операцій ще слід було з’ясувати. Бонд розумів, що збитки, які він заподіяв чітко налагодженій машині «Біґа» в Америці, не мають стосунку до головного завдання — виявлення джерел надходження золотих монет, заволодіння ними і, по змозі, знищення самого «Містера Біґа».

Він помчав в аеропорт і ледве встиг на сріблястий чотиримоторний літак — лише за кілька хвилин до вильоту. Авто Лейтера залишив на паркінгу, повідомивши про це ФБР у рапорті. Зрозумів, що потреби в цьому взагалі-то не було, бо помітив чоловіка в плащі, котрий тинявся біля кіоску зі сувенірами, але нічого там не купував. Плащі служили неодмінним атрибутом людей із ФБР — майже таким самим, як жетони у поліцейських. Бонд був майже впевнений, що