Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

«свого» вікна в центральному проході Бонд не мав, тож він на мить зупинився, відхекуючись та гарячково розмірковуючи. Розумів, що верхній край контейнерів захищає йому лише ноги й у проходах «Роббер» його дістане. Так чи інакше Бонд не міг залишатися на місці. Про це йому нагадав черговий постріл: куля пролетіла йому між ногами, потрапивши у гору черепашок: навсібіч, мов оси, розлетілись уламки панцирів. Бонд метнувся вправо, і новий постріл знову мало не зачепив йому ноги та поцілив у велетенський бутель із клемами, розколовши той навпіл. Добра сотня молюсків висипалася на підлогу. Бонд побіг назад, пересуваючись великими стрибками. Вихопив «беретту» і, минаючи центральний прохід, двічі пальнув із неї. Побачив, як «Роббер» рвонув убік, і резервуар у нього над головою розлетівся в друзки.

Бонд вишкірився, почувши приглушений крик, що потонув у дзенькоті розбитого скла й шумі води. Одразу ж припав на коліно та двічі вистрілив по ногах «Роббера», але п’ятдесят ярдів для малокаліберного пістолета — відстань завелика. Знову почувся тріск скла; другий постріл поцілив у металеву обшивку вхідних дверей.

Тепер черга була за «Роббером», і Бондові нічого не залишалось, як тільки гасати, пригнувшись, між стелажами, чекаючи, поки йому нарешті поцілять у колінну чашечку. Час од часу він палив по «Робберу», щоби змусити того тримати дистанцію, але вже знав, що програв. Здавалося, що у противника невичерпний запас патронів. У Бонда ж залишалося тільки два; правда, в кишені лежала запасна обойма. Бігаючи вперед-назад і час од часу проковзуючись на поодинокій слизькій рибині, що відчайдушно тріпотіла на бетоні, Бонд дійшов навіть до того, що почав жбурляти у ворога важкими морськими раковинами та черепашками. Часом вони влучали у кришку якогось контейнера поруч із «Роббером» й оглушливо ляскали об поверхню гофрованого заліза. Але все це було вкрай неефективне. Бонд подумував уже про те, щоб поцілити в лампи, однак до них було добрих двадцять футів, до того ж вони розміщені двома рядами.

Нарешті Бонд вирішив здатись. У нього в запасі залишався тільки один трюк, але будь-який шанс був кращим, аніж просто виснажувати себе в нерівному смертельному двобої, такій доволі своєрідній грі у кеглі.

Зупинившись перед рядом контейнерів, один із яких був добряче надщерблений, Бонд швиргонув його на підлогу. Там усе ще було повно рідкісних сіамських бійцівських рибок, і Бонд задоволено відзначив, що ворог утратив багато рідкісного товару. Втішився, коли побачив, як розколовся дорогий акваріум, і уламки скла розлетілися підлогою. Тепер на потрібному стелажі вивільнилося достатньо місця. Блискавично схопивши черевики, Бонд заскочив на стелаж та підстрибнув.

Запала миттєва тиша, бо «Роббер» не мав по кому тепер гатити: чутно було лише одноманітне скавуління насосів, крапання води, що витікала з пошкоджених акваріумів та передсмертне ляскання риби об цемент. Бонд натягнув черевики і ретельно зашнурував їх.

— Агов, «лімі»! — терпляче гукнув «Роббер». — Виходь-бо вже, інакше застосую «ананасики». Я чекав на тебе, тож у мене достатньо гранат.

— Здаюся! — крикнув Бонд, склавши долоні рупором. — Але лише тому, що ти роздробив мені щиколотку!

— Я не стрілятиму, — запевнив «Роббер. — Кидай-но свою «пушку» на підлогу і центральним проходом іди з піднятими руками до мене. Ми собі спокійно побалакаємо.

— Вибору в мене нема! — озвався Бонд, вкладаючи у голос якомога більше розпачу. Із гуркотом кинув «беретту» на цемент. Дістав золоту монету і затиснув її в забинтованій лівій руці.

Сплигуючи на підлогу, застогнав. Волочачи ліву ногу, він, накульгуючи, поплентався центральним проходом, виставивши руки вперед. На півдорозі зупинився.

«Роббер», зігнувшись, повільно наближався до нього, націливши дуло рушниці прямо Бондові в живіт. Бонд зрадів, помітивши, що сорочка противника мокра від поту, а над лівим оком червоніє свіжий поріз.

«Роббер» просувався вперед вузеньким проходом — зліва від центрального. За десять ярдів від Бонда носком ноги торкнувся чогось на підлозі. Хитнув гвинтівкою і хрипко звелів:

— Вище руки!

Бонд застогнав і звів руки вище, просто перед обличчям — немовби захищаючись.

Крізь розчепірені пальці він помітив, як «Роббер» копнув щось носком черевика. Почувся різкий брязкіт — неначе вибили засув. Очі Бонда зблиснули, а щелепи міцно стиснулися. Тепер він уже знав, що сталося з Лейтером...

А «Роббер» усе наближався, і його щуплявий силует затіняв те місце, де він трохи забарився.

— О Боже! — удавано простогнав Бонд. — Я просто мушу сісти, бо нога мене не тримає!

«Роббер» став за кілька футів од нього.

— Іди вперед — зупинишся, коли скажу. Хочу задати тобі кілька питань, «лімі».

І вишкірив жовті від тютюну зуби.

— Ти й так скоро відпочинеш і вдосталь належишся!

«Роббер» зупинився й оглянув Бонда з голови до ніг.

Бонд похитнувся.

Незважаючи на поразку, що читалася на його обличчі, мозок напружено працював.

— Допитливий вилупку... — почав «Роббер».

Цієї миті Бонд випустив з руки золоту монету. Вона з дзенькотом упала на цементну підлогу і покотилася вбік.

На якусь частку секунди «Роббер» скосив очі, й Бондова нога в підбитих залізом черевиках зненацька сильно брикнула противника і мало не вибила гвинтівку тому з рук. Того ж моменту «Роббер» натиснув на гачок, і куля влучила у скляну стелю, не зашкодивши противникові. Зчепивши руки в замок, Бонд стрибнув на суперника, цілячись у живіт.

Руки його наткнулися на щось м’яке, і з грудей Бонда вирвався страдницький стогін. Різкий біль струменем пронизав ліву руку, й він поморщився, коли приклад рушниці припечатав його спину. Засліплений болем, рушив на ворога. Увібравши голову в плечі, знову вдарив «Роббера» руками, і той похитнувся. Відчувши, що суперник втрачає рівновагу, Бонд випрямився та щосили копнув його залізним носком черевика. Удар припав тому в колінну чашечку. Пролунав пронизливий крик, і поки «Роббер» намагався втриматися на ногах, рушниця зі стуком гепнула на підлогу. Бонд завдав удару ще й знизу, відкинувши тіло на кілька футів.

«Роббер» розтягнувся на цементі в самому центрі головного проходу, — поблизу того місця, де бовванів засув.

Коли тіло потрапило на люк у підлозі, той провернувся, і «Роббер» майже зник у чорному отворі бетонної підлоги.

Відчувши, що він ковзає по нахиленій поверхні кришки люка, «Роббер» нажахано закричав, намагаючись зачепитись руками за краї колодязя. У пошуках точки опори ще більше провернув шестифутову цементну панель, аж поки та не стала вертикально, і тепер по обидва боки від кришки зяяли пекельною чорнотою два прямокутники.

Бондові перехопило дихання. Притиснувши руки до стегон, він набрав у груди побільше повітря, підійшов до прямокутника справа і зазирнув униз.

Звідтіля на нього дивилося нажахане обличчя «Роббера»: зуби вищирені, очі