Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Перед тим, як піднятися на борт літака, Бонд зателефонував у госпіталь Сент-Пітерсберга. Краще б він цього не робив! Лейтер іще не приходив до тями, тож нічого втішного не повідомили. Так, так — вони негайно йому зателефонують, щойно будуть якісь новини.

Була вже п’ята, коли літак, поколувавши над Тампою, узяв курс на схід. Сонце висіло низько над горизонтом. Великий реактивний літак з Пенсаколи шугонув мимо них, залишивши за собою чотири струмені пари, що майже нерухомо зависли в повітрі. Невдовзі небесний корабель завершить тренувальний політ і приземлиться на узбережжі, вщерть забитому «олдстерами» в сорочках а ля Гаррі Трумен. Бонд був радий, що летить до м’яких зелених пагорбів Ямайки і залишить позаду великий дзвінкомонетний континент під назвою «Ельдоларадо».

Літак проминув перешийок Флориди, акри джунглів та боліт без жодних слідів людської присутності; габаритні вогні на крилах миготіли червоним та зеленим у темряві, що чимдалі густішала. Невдовзі вони вже були над Маямі, над її східним побережжям, артерії якого так і сяяли неоновими вогнями.

Убік від аеропорту відходило шосе номер 1 і зникало десь на узбережжі, звиваючись золотою стрічечкою вогнів мотелів, заправних станцій та фруктових кіосків, тягнучись через усю Палм-Біч та Дейтону аж до Джексонвілля — за три сотні миль звідси. Бонд пригадав свій сніданок у Джексонвіллі лише три дні тому — й усе, що сталось опісля. Невдовзі, після невеличкої стоянки в Нассау, вони полетять на Кубу, туди, куди «Містер Біґ» вивіз Солітер. Вона почує шум літака, й, можливо, інстинкт змусить її підвести голову та відчути, що цієї миті він десь зовсім поруч.

Бонд розмірковував, чи зустрінуться вони колись іще — аби завершити те, що розпочали. Але це станеться пізніше — коли він виконає своє завдання — в кінці того небезпечного шляху, на який ступив три тижні тому в туманному Лондоні. Й тоді Солітер стане йому своєрідним призом!

Після ранньої вечері з коктейлями прибули в Нассау і півгодини провели на таки найрозкішнішому острові світу — піщаному клаптикові суші, де сотні мільйонів стерлінгів сторожко влягаються на столики для гри в канасту і де бунгало, заледве прикриті панданусами79 та казуаринами80 — вартістю п’ятдесят тисяч — безустанно переходять із рук в руки. Невдовзі вони полишили невеличке Нассау і незабаром уже пролітали над мерехтливими перламутровими вогнями Гавани, що своєю пастельною скромністю разюче контрастували з первісною кричущістю барв нічних американських міст.

Вони летіли на висоті п’ятнадцять тисяч футів й одразу за Кубою потрапили в потужний тропічний шторм, який зненацька перетворив комфортабельний салон літака на смертельну пастку. Великий повітряний корабель трусило і жбурляло зі сторони в сторону; він хитався й стрибав; турбіни ревли, намагаючись пробити щільну стіну повітря зовні. Крихкий літак здригався і розгойдувався. В кухонному відсікові посуд розлітався в друзки, а потужні струмені дощу безжально лупили по плексигласових ілюмінаторах.

Бонд із такою силою вчепився в підлокітники крісла, що травмовану ліву руку знову пронизав нестерпний біль. Бонд мимоволі вилаявся.

Поглянув на стоси журналів у сітках і подумав: не дуже-то вони допоможуть на висоті п’ятнадцять тисяч футів, коли полопаються сталеві перегородки — так само, як ні до чого тут безкоштовний одеколон чи бритва в туалетній кімнаті; не знадобляться також індивідуальне замовлення їжі та «Орхідеї для вашої леді, сер!», які тепер налякано тріпочуть у відерці з льодом. І найменше (якщо вони все-таки вибухнуть у повітрі!) в пригоді стануть паси безпеки та рятувальні жилети, дію яких оце зараз демонструє стюардеса, й елегантні аварійні ліхтарики, що блимають червоним світлом.

Ні: коли метал зазнає аж таких навантажень; коли наземний механік, який відповідає за контроль обледеніння, закохавшись по самі вуха, робить свою роботу абияк — не має значення, у Лондоні це чи в Айдлвальді; у Гандері81 чи в Монреалі — коли стається таке чи щось подібне; коли оцей теплий затишний салон із двигунами попереду, однозначно важчий за повітря, гепає з неба вниз — у море чи на землю — тоді все решта видається таким ненадійним і даремним! І коли сорок маленьких чоловічків, також важчих за повітря та ще крихкіших за втомлений метал — таких марнославних на цьому загальному ярмаркові суєти, теж валяться донизу разом із літаком, то вони лише роблять своїми тілами вм’ятини у земній поверхні або спричиняють ледь помітні сплески на морській гладіні. Видно, така вже їхня доля — то чого ж тоді переживати? Ваше життя так само залежить від недбальства наземного механіка, як і від загальмованої реакції водія зустрічної машини, котрий плутає червоне світло із зеленим і який — уперше і востаннє! — зіштовхується з вами у лобовому ударі, коли ви спокійнісінько повертаєтеся додому з якоїсь приватної гріховної зустрічі. І з цим нічого не вдієш. Бо, щойно народившись, ми починаємо вмирати. Усе наше життя — це невтомне балансування на межі життя і смерті. Тож сприймайте все спокійно. Запаліть сигарету і подякуйте Богові, що досі живі, й із задоволенням якнайглибше затягніться димом.

Зорі й так уже дозволили тобі пройти довгий шлях із того дня, як ти полишив утробу матері та, скиглячи, вдихнув перший ковток холодного повітря навколишнього світу. Можливо, зорі навіть дозволять тобі приземлитися сьогодні на Ямайці. Хіба ти не чуєш бадьорих голосів, що лунають із портового динаміка, які весь день нині торочили: «Літайте літаками Б.О.А.К.! Ласкаво просимо на «Пан Америкен»!82 Ласкаво просимо в KLM83. Хіба ти не чув, як вони закликали: «Літайте літаками «Транскарибів»! Не втрачай віри у свою щасливу зірку! Згадай ту мить, коли ти зазирнув в обличчя смерті, котра глянула на тебе з дула гвинтівки «Роббера». Але ж ти й досі живий, чи не так? Ну ось — ми вже і викараскалися з бовтанки. Усе це було лише для того, щоби продемонструвати тобі: якщо ти вмієш поводитися з рушницею, то це ще не значить, ніби ти справді крутий. Тож не забувай про це. Щасливим приземленням в аеропорту «Палісадоз» ти завдячуєш своїй щасливій зірці. Тож подякуй їй!

Бонд відщепнув пас безпеки і витер піт з обличчя.

До біса з таким польотом, подумав, спускаючись трапом.

Стренґвейз, головний агент спецслужб у країнах Карибського басейну, зустрів його в порту, тож Бонд швидко покінчив з усіма митними формальностями.

Було близько одинадцятої. Панувала тиха й тепла ніч. Пронизливо сюрчали цвіркуни у схожих на велетенський фалос кактусах, що росли обабіч дороги, і Бонд вдячно вбирав у себе звуки й запахи тропіків, коли військовий пікап, вигулькнувши