Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Глава 17
Властителя країни вічного льоду Великого хримтурса Лафея, який повелівав крижаними велетнями, усі, без винятку, вважали настільки ж байдужим та холодним, якими були тисячолітні льоди, що відливали синявою, один-єдиний дотик до яких порою міг коштувати теплокровній істоті життя.
Людці, що ховалися за Захисною Стіною, бачили в ньому нещадного кровожерного монстра й тому боялися його до тремтіння у колінах, до сердець у п’ятках та нічних жахіть.
Анітрохи не менше, втім, боялися його й його власні піддані.
Останнє твердження, однак, було справедливим тільки при прийнятті до уваги лише одного, але дуже важливого нюансу.
Якщо для перших Лафей був втіленням найчистішого, нічим не розбавленого зла, то для других – у буквальному значенні божеством.
Єдиним відомим крижаним велетням божеством, якому вони поклонялися і котрому підносили свої молитви.
Враховуючи, що тисячоліття за тисячоліттям Лафей сам особисто формував про себе подібну репутацію, його мало б усе влаштовувати.
І його влаштовувало.
Усе.
Окрім воістину чорної меланхолії, яка чим далі, тим більше й більше отруювала його існування.
Спочатку туга, що лише зрідка охоплювала його, в якийсь момент погіршилася почуттям провини, яке поселило в його думках сумніви… Сумніви у тому, чи правильно він вчинив тоді, коли…
Ясна річ, правильно! Він Великий хримтурс! Він просто не міг вчинити неправильно! Знову й знову говорив він собі…
І він вірив собі. Істинно вірив. Він ухвалив тоді єдино правильне рішення. Які можуть бути сумніви? Жодних! Переконано казав він собі. Жодних сумнівів немає.
Але ні почуття провини, ні туга, ні безсоння, ні… усе ті ж, най їх, сумніви – не відступали. Навпаки. З кожним роком вони ставали все нав'язливішими й нав’язливішими. Завдаючи часом йому такого нестерпного болю, що він змушував вивертатися його нутро навиворіт.
Само собою, окрім дум Лафея й, можливо також, його відображення в незліченних крижаних стінах палацу, про цю ганебну слабкість його розуму більше ніхто не знав.
Свої почуття Великий властитель країни вічного льоду з талантом воістину великого лицедія таїв під маскою зарозумілості, безсердечності та жорстокості, підтримуючи яку він часом переступав усі можливі грані зла.
– Грані зла, – посміхнувся крижаний велетень своїм думкам. – Що за нісенітниця?! Нема нічого злішого за грані добра! – гірко прошепотів він.
Кому, як не йому, це знати. Адже саме бажаючи облагодіяти свій народ, він і заподіяв своїм людям найвище зло.
Зло, про яке вони навіть не здогадуються. І тому безмежно вдячні йому. І так само безоглядно віддані.
І саме у цьому його покарання.
Тільки він один проклятий пам’ятати, наскільки повнішим, щасливішим й радіснішим життям жив його народ, доки він не ощасливив його найвищим з усіх можливих благ – безсмертям.
І тільки він один проклятий пам’ятати, наскільки високу ціну він заплатив за те, щоб його люди не знали ні хвороб, ні смерті й наскільки високу ціну вони заплатили за те, щоб не знати ні хвороб, ні смерті.
Якби він тільки знав, на що прирікає свій народ…
Але тоді він думав тільки про те, що народ, який вибрав для свого життя вкриту снігом та вічними льодами непривітну, холодну пустку на самому краю світу, й зумів в ній не тільки вижити, а й добитися процвітання – гідний тільки самого найкращого.
Тоді він вважав, що вони досить довго вже борються з дикою неприборканою природою й лютими Північними вітрами, щоб заслужити благословення – більше не відчувати холоду і, тим більше, не замерзати до смерті.
Тоді він вірив, що народ, який здатний спорудити в пустелі чудове місто з льоду і який зумів перетворити його не просто на красиве, але комфортне, тепле й затишне житло – здатний впоратися з будь-якими труднощами.
Тоді він боявся...
Він боявся того, що невідома смертельна хвороба, яка спіткала дітей його народу, повернеться.
І на те, щоб цього побоюватись, у нього були усі підстави.
По-перше, Лафей підозрював, що хвороба була нічим іншим, як прокляттям. І, як пізніше з’ясувалося, мав рацію…
Зведені його винахідливим, сильним та завзятим народом з каменю та льоду разючої краси міста, здавна приваблювали чужоземців самих різних народностей та рас. Не менше, якщо не більше, чужинців приваблювали також унікальні властивості хримтурських артефактів, зброї та прикрас. Однак були серед чужинців і такі, кого найбільше всього на світі, в тому числі й власної совісті та честі, цікавили дорогоцінні метали та каміння, від яких, у буквальному розумінні, ломилися рудники та копальні крижаних земель.
Ось вони, щоб не платити за цінні метали та каміння чесну ціну, й наслали на його народ прокляття. План цих позбавлених совісті та честі чужинців був простий: вони виліковують дітей, а Лафей у якості подяки передає їм у вічне користування половину рудників й копалень, що належать його народу.
І Лафей поза всяким сумнівом поступився б цьому шантажу.
Однак, перш ніж він отримав люб’язну пропозицію від «рятівників-визволителів від страшної напасті», сталось диво…
На молитви жриць відгукнулася Хранителька Крижаної Пустоші. І вона була аж настільки «нескінченно милосердна», що запропонувала на вибір цілих дві опції: вона могла або забрати хворобу, але тільки цього разу, або – дарувати безсмертя всьому хрімтруському народу, за винятком дітей, які вже й так помирали від дії прокляття.
І Лафей вибрав…
Безсмертя.
Безсмертя дев’яти мільйонів його підданих, в обмін на життя «усього лише» десяти тисяч смертельно хворих дітей, до яких входив «лише» один його син. Смертельно хворий син.
Йому б задуматися, з чого це раптом Хранителька Крижаної Пустоші виявилася аж настільки щедрою та милосердною! Але, як кажуть, знав би, де впадеш й лоба розіб’єш, перинку підстелив би.
Йому б прислухатися до дружини, яка, валяючись у його ногах, благала не позбавляти її сина. Але хіба ж міг він, відповідальний за цілий народ, піддатися на вмовляння хай й ніжно та трепетно коханої, але «усього лише» жінки, яка була «лише» засліпленою любов’ю до своєї дитини матір’ю. Тоді він уважав, що не міг. Не мав права. Льоди пекла, він майже пишався собою. Тоді…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.