Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розділ 9
Дощ за вікном тарабанив дробом по підвіконню. Мій настрій був зіпсований черговою невдалою спробою втечі. А ще почуттям провини: адже через мене постраждав Крістоф.
— Треба хитрістю брати. Ти ж преш натиском. Через що і не виходить ніякої користі.
- Що ти пропонуєш?
— Є в мене одна думка...
Маріса замовкла, відчуваючи, що нас у кімнаті побільшало. Крістоф стояв у дверях.
Змія скрутилася у вузол і прийняла оборонну позицію.
- Як плече?
— Заживе... Ходімо, я хочу з тобою поговорити.
Після огляду лікаря виявилося, що Крістоф справді серйозно постраждав. Від укусу ведмедя залишилася глибока рана, але він все одно відмовився від моєї допомоги, хоча я його швидко вилікувала б. Було щось дивне, що він не приймав моєї допомоги.
Ми вийшли з житлового крила і вирушили до зруйнованої частини замку. Тут не було електрики, лише, як багато століть тому, простір висвітлювали запалені свічки. Я йшла мовчки, передчуваючи серйозні негаразди.
Проходячи повз головну залу, де проводилися основні будівельні роботи, Крістоф звернув до одного з коридорів.
- Куди ми йдемо?
- Зараз побачиш.
Він відчинив одну з дверей. І тут же яскраво спалахнули сотні запалених свічок, а підвіски величезної кришталевої люстри, спіймавши відблиски вогнів, розплескали їх безліччю світлових діамантів по підлозі та стінах. Але найбільше дісталося самотньому роялю, що стоїть у центрі малої бальної зали. Я підійшла до інструменту і провела долонею по закритій кришці.
- Рояль? - я здивувалася і підняла на чоловіка погляд.
- Ти вмієш грати?
— Давно не тренувалась, але можу спробувати.
Я підняла кришку і торкнулася клавіш, пробуючи награти одну з сонат Бетховена. Інструмент ідеально налаштований. Заворожливі звуки лилися легко і гармонійно, і спліталися із золотим світлом вогнів, що ледь тремтіли від руху повітря. Крістоф підійшов ближче, уважно спостерігаючи за рухом моїх пальців. Стало ніяково, я трохи збентежилася і хотіла перервати гру, але Крістоф тихо і наполегливо попросив продовжувати.
Раптом я почула дзвінкий і водночас ніби примарний сміх, здригнулася і зупинилася.
— Грай, — знову зажадав Крістоф, і я знову торкнулася клавіш, озираючись на всі боки.
Музика лилася, відчутно наповнюючи повітря чимось незвичайним, довкола нас засовувалися, немов у примарному мареві, трохи спотворюючись, жінки у старовинному вбранні. Галантні чоловіки їм під стать кружляли біля своїх дам у такт мелодії, а полум'я свічок ніби завихрилося, вторячи парам. Зал наповнився сміхом, пошепками закоханих, шарудінням спідниць і звуками тихих поцілунків. На наших з Крістофом очах оживали картини минулого, і ми стали учасниками цього чаклунства.
Лише кинута рукавичка і ненароком підслуханий виклик на дуель змусили мене здригнутися і припинити грати.
І чари розчинилися, погасивши сміх, шарудіння і палкий шепіт…
Не одразу я змогла порушити тишу.
- Що це було?
— Ясний Утьос — магічне місце. Він завжди приваблював своєю силою. Є в ньому якась таємниця. Може, колись я дізнаюсь його секрет.
Я опустила кришку роялю і підійшла до величезних картин, що прикрашали стіни малої зали. Перша ж викликала посмішку - на ній зображений бал, і пари танцюють так само, як це відбувалося щойно.
- Дивно…
Крістоф зупинився поряд.
- Це магія.
Він ненав'язливо обійняв мене за талію, але я вивернулася та підійшла до наступної картини.
Я йшла вздовж галереї, не даючи шансу Крістофу наблизитися, він йшов за мною, як хижий звір — безшумно і не відстаючи.
- Бачу, тобі подобається живопис? - Іронізував Крістоф.
- Так.
Картин у залі було багато. Більшість епохи Ренесансу. Я зупинилася біля однієї з них. Вона зачепила мою увагу: дороге вбрання видавали в персонажах вельмож. Жінка сиділа на дивані поряд із чоловіком. Її долоня лежала поверх руки серйозного чоловіка. Голова спрямована у бік, де двоє хлопчиків грали з хортом, а найменший тягнув поділ її сукні, випрошуючи, щоб його взяли на руки. З усіх картин вона здалася мені найживішою та найщирішою. Гарною... і надто сильно торкається душі.
- Родинний портрет. На жаль, ні автор, ні учасники не відомі.
- Хороша робота. Тепла...
Ми ще кілька хвилин мовчки стояли біля полотна.
— Крістоф, мені потрібно в Креорток, мені життєво необхідно знайти одну людину.
Моє прохання збентежило його, але я мала попросити його про допомогу.
— Я не можу поки що цього дозволити. Це надто небезпечно, і немає жодної гарантії, що ти не втечеш.
— Я обіцяю, що нікуди не втечу. Будь ласка! Це дуже важливо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша», після закриття браузера.