read-books.club » Сучасний любовний роман » Всі барви неба, Хелена Власенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Всі барви неба" автора Хелена Власенко. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 101
Перейти на сторінку:

-          Пора вже нам, - за деякий час, зітхаючи заговорила Марта і встала з-за столу, - потрібно ще коробки розібрати і витіснити речі Максима, а там будемо чекати тебе в гості.

-          Обов’язково приїду розбавити ваші нудні, рутинні будні, - відповіла Ліна з посмішкою.

 Вона провела їх до дверей і після теплих, тужливих обіймів запропонувала зробити селфі на пам’ять.

-          До речі, зателефонуй мені, а то я не знаю де мій телефон. Цілий день на очі не попадав, - сказала Ліна задумливо.

 Марта віднайшла в контактах потрібний номер і на екрані висвітилося ім’я «Ліна. Резерв.»

-          Марта, - закотила очі дівчина, - чого я в тебе досі так записана? Перейменуй, а то я наче резервна подруга.

-          Та я все сподівалася, що ти відновиш номер після крадіжки, але бачу не збираєшся . Зміню, обіцяю, - примирливо заговорила Марта.

 Після того, як Ліна знайшла свій телефон, вони зробили таки селфі і, розпрощавшись, друзі поїхали.

 Дівчина вернулась до себе в кімнату. Стало порожньо і незвично тихо без Марти. Вона взяла Семена, який грався з якимось папірцем на підлозі і посадила собі на коліна.

-          Ну що, друже, от ми і залишились самі. Зживемся? – посміхнулася на кумедну мордочку кошеняти, який намагався вкусити її за палець. - Думаю, все в нас буде гаразд.

 Дівчина сперлася об спинку ліжка і спогади мимоволі вернули до моменту, коли Марта заговорила про вкрадений Лінин телефон і відновлення номера. Чому Ліна не відновила його? Бо телефон в неї не крали.

 Минулого літа дівчина з усіх сил намагалася вернутися до нормального життя, по крупинках визбируючи нікчемні ресурси, що допомагали тримати себе хоча б в подобі адекватного існування. Ліна хапалася за все, що тільки могло відволікти її від тужливих думок: багато читала, гуляла парком, готувала їсти, що аж Марта починала нарікати, що нема то все куди дівати ну і, звичайно, та ж таки робота. Бували моменти, коли дівчина починала злитись на себе за слабкість; на Вадима, що він такий, як є; на долю, що їх звела. Злість дивним чином тверезила і доводила до рішучого, якщо не сказати хворобливого бажання життя. Такі моменти не тривали довго – спалахи пам’яті про його посмішку, його почуття гумору, його ніжність, а найгірше – свої відчуття поряд з ним – відчуття життя, доводили дівчину до виснажливого, істеричного плачу.

 Одного вечора, тим літом, Ліна, як звичайно, читала до пізна, щоб втомитися і, тим самим, швидше заснути. Коли врешті вляглася, щоб відпочити і забутись, почувся звук вхідного повідомлення на телефоні. Ліна вирішила проігнорувати – напевно мобільний оператор якусь розсилку кинув – і повернулась в інший бік в пошуках зручнішого положення. Та сон не йшов. Напевно це все її внутрішній перфекціоніст не давав заснути поки на телефоні не буде порядку. Ліна розвернулась, важко зітхаючи і дратуючись сама на себе. Вона взяла в руку телефон з наміром видалити те повідомлення і поставити на беззвучний режим та коли ввімкнула його, то побачила на екрані невідомий номер. В дівчини затремтіли руки – це був не український номер. Вона сіла і з острахом зайшла у вхідні і прочитавши написане, швидко відкинула телефон у протилежний бік ліжка. Ліна обома долонями схопилась за обличчя, щоб хоч якось втихомирити тремтіння. Вона сиділа з широко розплющеними очима і в темноті, яка освітлювалась тільки вуличними ліхтарями, дивилась пустим поглядом перед собою. Серце шаленіло і здавалось розтрощить грудну клітку. Ліна в секундному пориві хотіла викинути телефон у вікно, але потім, трохи заспокоївшись (зовсім трошки) вирішила вчинити по-іншому. Раціональна частинка її свідомості говорила, що потрібно поставити всі крапки над і. Вона потягнулась до телефону, знову зайшла у вхідні і на повідомлення: «Я скучаю за тобою...» написала свою відповідь: « А я за тобою ні». Горло розривалось від крику, який не знаходив виходу. Вона дочекалась звіту про доставку і швиденько вимкнула телефон. Після того вийняла сімку і ножицями розрізала навпіл. Вона вкотре зайнялась самообманом, говорячи собі, що це просто помилкове повідомлення і адресоване не їй. Ніякої критики це звісно не витримувало, але було найкраще, що вона могла зараз зробити. Наступного дня Ліна купила нову сімку і змінила чохол на телефоні. Вона хотіла уникнути незручних питань і взагалі не хотіла розповідати про цей інцидент, щоб швидше про нього забути.

 Одного разу після того випадку, Ліна гуляла в парку недалеко від дому і проходила повз храм. Звідти лунав спів. « Напевно вечірнє богослуження» - подумала дівчина і згадалися дитячі роки. Коли вона жила ще з батьками, вони завжди в неділю чи свято ходили на літургію. Це було правило, аксіома. Дівчина не дуже любила ці походи, бо зазвичай це тривало довго і виснажливо. Зараз, почувши знайомі звуки їй захотілося зайти. Вона стояла, слухаючи спів, спостерігаючи за знайомими діями священника  і відчувала, як спокійно стає на душі, як перебування тут поступово умиротворяє. Дівчина зрозуміла, що так було і в юні роки, але за молодою безтурботністю вона цього не помічала. По закінченні так не хотілося вертатися в той мінливий світ, не хотілося розлучатися з наново віднайденою душевною рівновагою. Тої ночі дівчина вперше за довгий час міцно спала, насолоджуючись чудовим сном-спогадом, де вони з братом малі граються з татом: той кривляючись бігає за ними, а вони вищать і з диким, дитячим захватом тікають. Після того випадку Ліна старалась по можливості заходити до церкви, бо фраза «Прийдіть до Мене...і я вас заспокою» давала надію.

 Якось посеред робочого тижня Ліна сиділа в кафе на восьмому поверсі бізнес-центру і обідала, коли завібрував телефон. Марта. Дівчина зраділа. Вона скучала за подругою і їй дуже її бракувало.

-          Привіт, подруга, чи краще сказати пропажа, - почувся радісний голос на тому кінці зв’язку.

-          Ти про що? Яка пропажа? – в тон їй відповіла Ліна.

-          Я все чекаю твого дзвінка. Думала ти скучати будеш, - вдавано-сумно проговорила Марта.

1 ... 38 39 40 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всі барви неба, Хелена Власенко"