Читати книгу - "Слiди на дорозi"

З багатьма новими хлопцями я подружився. Але з появою великої кількості людей почалися ті ж проблеми, що і в «Десні». З’явилися лідери, групки і цапи-відбувайли. Тут у мене й почалися проблеми, варто було мені лише пару разів затупити, проявити слабкість і за когось невдало заступитися. Та й виглядав я несерйозно. Ніхто загрози в мені не вбачав, і в результаті у собачому колективі повагою я не користувався. За винятком кількох хлопців, яким я встиг допомогти.

Якось Пузатий вкотре не захотів в неділю вставати з теплого ліжка, зателефонував мені й наказав бути відповідальним у роті чи батальйоні (я вже не пам’ятаю). Я прийшов і приступив до тяжкого просиджування штанів у канцелярії. До одною з солдатів приїхала дівчина, а той, хто мав допомогти йому зі звільненням, не дотримав слова. Солдат звернувся до мене, бо більше не було до кого. Ми тоді ще не були знайомі — це був лише перший тиждень після їх приїзду. Я увійшов у його становище дуже легко, просто на секунду згадав «Десну». Знайшов йому кімнату в солдатському гуртожитку на території частини, потім пішов на КПП і поговорив відверто з черговим прапорщиком. Виявилося, що «прапор» — чудовий хлопець, і він дозволив мені провести дівчину в частину.

Оскільки я був відповідальним і перевіряти на шикуваннях наявність особового складу було моєю турботою, то я надав парочці достатньо часу для спільного дозвілля. Новий знайомий прийшов чітко в той час, в який я йому наказав бути. І одразу почав із вдячністю пхати мені гроші. Я сказав, що, як буде пхати мені гроші, більше ніколи не допоможу. Він посміхнувся і сховав папірці. Я відчував себе пречудово. Це був рідкісний випадок, коли мою допомогу прийняли адекватно і з чисто людською вдячністю. До самого кінця служби з цим хлопцем я не мав жодного конфлікту чи суперечки, хоча й друзями ми також не стали.

* * *

Мій новий командир роти не був поганою людиною. Навпаки, на тлі інших покидьків він виглядав найбільш прийнятним. Але мав величезний недолік: він був м’якою людиною. У колективі офіцерів я ніколи не бачив, щоб він комусь суперечив чи щось грубо говорив, навіть офіцерам, які були у нього в підпорядкуванні, наприклад Пузатому. Більше того, збоку здавалося, що це Зампотех, Пузатий, Опудало і Старшина рулять підрозділом, а не він. А він лише відповідає за роту перед вищим начальством. Коли шакали у його присутності намагалися збити за зальоти або, як з мене, за стрибок, гроші чи пиво, він лише мовчав і ніяково посміхався.

Із самого початку він до мене ставився абсолютно нормально, але з часом, бачачи ставлення до мене інших офіцерів роти, він також почав вважати, що я повний нетяма.

Загалом невдоволення до мене з боку начальства полягало нібито в тому, що я не відповідаю своїй посаді й не виконую своєї роботи. Та, так і було. Я став дуже аморфним. Інколи у мене з'являлося прагнення щось зробити, але через кілька тижнів траплялося щось таке, що мене обламувало, і я знову просто плив за течією. Виправдань тому я можу згадати безліч. Наприклад, мене посадили на машину, в якій я взагалі нічого не розумів, і сказали: «На. Ремонтуй. Там на столі книжка з ремонту». У книжці я нічого не зрозумів, навіть після телефонної розмови з моїм дядьком. Що таке патрубок, хомут, ресора? І в мене опустилися руки. Щоразу, коли в роті організовували водіння, мене ставили в наряд. Внаслідок цього проблема стала зачарованим колом: коли була можливість попрацювати з машиною разом із досвідченішими колегами, мені через недосвідченість давали найтупішу роботу, досвіду я знову не отримував, і наступного разу мене знову ставили в наряд або на тупу роботу. Поступово я став заручником образу нетями і невиправного ледаря. При цьому не робив ніяких кардинальних дій, щоб змінити ситуацію. Ось у цьому й була моя провина і моя слабкість.

Навесні, коли вже вся рота була у зборі, у нас почалися батальйонні навчання. І на час заходу мене поставили на посаду помічника гранатометника. На всіх підготовчих стрільбах до навчань, де була задіяна машина, мене жодного разу не посадили за важелі. Я навіть набрався нахабства, підійшов перед навчаннями до Зампотеха і попросив посадити мене за важелі МОЄЇ машини, але цього не сталося. На моїй машині поїхав інший солдат, а я був помічником гранатометника. Гранати подавав. Заради справедливості варто сказати, що хлопці, які приїхали з «Десни», дійсно набагато більше розбиралися в машинах. У «Десні» вони проходили навчання в десантному батальйоні, а там був цілий взвод механів і, звісно, ними займалися. Коли ж я проходив навчання, то на дві сотні осіб я був єдиним, хто навчався на механа БМД. Тому на мене вирішили не витрачати часу, а просто у папірцях намалювали цифри.

* * *

Одинадцята вечора. Рота спить. Приміщення прибрано. Черговий сидить у «битовці». Я стою на тумбочці, а другий днювальний спить до другої ночі — зараз його черга відпочивати. Стук у двері. «Мабуть, перевіряючий прийшов», — подумав я.

— Черговий роти на вихід! — сказав я голосним шепотом, щоб нікого не розбудити.

По дерев’яній підлозі почувся стукіт берців, які бігли. Я вказав пальцем на двері. Той підійшов до них, подивився у вічко, відкрив і зробив крок назад, приставивши кінчики правої долоні до скроні.

— Товаришу старший лейтенанте…

— Мені похуй, — сказав Пузатий, заходячи в казарму. Слідом за ним маячіло Руде Опудало.

— Порядок? — п’яним голосом поцікавилося воно.

— Так точно! — відповів сержант строкової служби.

Два п’яних тіла з рюкзаками попливли до канцелярії командирів взводів. Бля, тепер, незважаючи на те що казарма зачинена, я не міг зійти з тумбочки і сісти відпочити: віднині ми під невсипущим оком командування. У кабінеті включилася музика.

У них в обох були дружини і діти, проте так само, як і більшість офіцерів того часу, вони не поспішали додому. Вони віддавали перевагу не сімейному затишку, а пиятикам у казармі з подібними собі істотами.

Товариші офіцери виходили з кабінету лише, щоб покурити і справити потребу. Під час одного із таких заходів Пузатий зупинився біля мене і сказав:

— От нахуй ти тут потрібен?

— В сенсі?

— Ну а що, ти добре розбираєшся в машині? Ти погано робиш свою роботу.

Я промовчав і просто стояв на