read-books.club » Публіцистика » Слiди на дорозi 📚 - Українською

Читати книгу - "Слiди на дорозi"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Слiди на дорозi" автора Валерій Ананьєв. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93
Перейти на сторінку:
ми рушаємо. Навколо не було жодних населених пунктів, тільки лисі дерева, під якими ще лежить сніг, змінюють одне одного. Коли я був маленьким, взимку завжди було багато снігу, а тепер… чи замерзле болото, чи мокре.

Раптом, крізь шум вітру, який обдував мою голову, я почув якийсь вибух. Я не встиг зрозуміти, що сталося. Башта БТРа вибухнула, і я відчув удар жахливої сили по всьому своєму тілу. Я втратив відчуття горизонту і не розумію де верх, а де низ, лечу з БТРа кудись убік. Вибухом мене відкинуло на кілька метрів від дороги. Свідомості я не втратив, але на очі нічого не бачу, крім незрозумілих плям. Чомусь земля піді мною крутиться, як карусель. З’явився біль. І кожну секунду біль наростає все сильніше й сильніше. Я відчуваю страшний біль по всьому тілу. Все пече. Мої кінцівки гудуть і стогнуть нестерпним болем, але я не можу ними поворухнути, а може і ворушу, але не відчуваю. Вони, як закам’янілі. Мене нудить. Мене нудить, але блювання не починається. Чому немає звуків бою? Я розумію, що моя колона з трьох БТРів поїхала. Повернувся зір. Я дивлюсь на свої руки, вони обвуглені, чорного кольору з кривавими тріщинами, але пальцями я можу рухати. Потрібно щось зробити. Не можу думати, біль заполонив усю свідомість. Навіть не можу кричати. Зціпивши зуби, я стогну, щоб хоч якось витримати ці тортури. Дивна прохолода в горлі, немов би тече рідина по глотці. Я поперхнувся і зайшовся кашлем. Розплющив очі й побачив, що вихаркнув щось криваво-червоне. З рота потекла кров. Я продовжую стогнати від болю, який зводить із розуму і не дає зосередитися ні на чому, окрім нього. Намагаюсь думати. Пригадую, що на бронежилеті, в кишені, є буторфанол. Ліву руку, яку хоч трохи почав відчувати, я тягну до підсумки. Я не відчуваю пальцями, що до чогось торкаюсь, вони ледве слухаються і не хочуть напружуватися. З великими труднощами відкриваю кишеню на липучці й дістаю шприц. Підніс його до рота, затиснувши зубами ковпачок, прокручую колбу з рідиною, щоб вона пробилася голкою, відводжу шприц у зворотний бік і витягаю голку. Вколоти вирішив у ногу. Тягну шприц до стегна, опускаю голову і бачу, що однієї ноги нижче коліна немає, а другої… важко сказати, є вона чи немає. Я знову піднімаю шприц і колю його в шию. Більше не знаю, що можу зробити однією рукою. «Що у мене є? — запитую себе вголос. — Думай! Целокс, бинт, джгут з турнікетом… Сука!». Буторфанол, здається, почав діяти. Моє серце. Воно зараз із грудей вискочить.

— Що я можу зробити? — прохрипів я, аби просто відчути, що ще можу розмовляти. — Що в моїх силах? На що я ще здатний? От же ж охочий ставити собі запитання. Потрібно спробувати вилізти на дорогу, щоб мене побачили свої. Вони вже скоро повинні за мною повернутися.

Я намагаюся впертися руками в землю і відштовхнутися на спині назад, до дороги, яка була за моєю спиною в декількох метрах.

— АААААА! — крикнув я від різкого болю в попереку. — Йобаний буторфанол, дій, сука!

Я знову намагаюсь повторити свої дії. Але не виходить. Бракує сил.

«Що ж… залишається просто лежати, — подумав я. — Ноги — хєрня. Мордочка немовби ціла, значить, дівчинка не дуже засмутиться, — намагаюся підбадьорювати себе. — Чого я взагалі хвилююсь, я ж безсмертний. І медаль… мене чекає моя медаль… або навіть орден». Від болю у мене постійно напружуються м’язи, які, на щастя, мене ще слухаються. Я стогну крізь зуби, видавлюючи через них слину з кров’ю.

Від уколу чи ні, але раптом біль почав відступати. Відчуваю, як серце почало заспокоюватись. Я лежу, дивлюся в небо, там ні хмаринки. Не знаю, скільки часу я вже лежу…

За мною прийшли. Два хлопці підійшли до мене і втупилися зверху. Я їх знаю, це були хлопці з мого взводу, але з іншої машини. Вони стоять, дивляться на мене. Один щось сказав іншому спокійним тоном. Той, що праворуч, завів автомат за спину, нахилився наді мною й акуратно, провівши долонею по моєму обличчю, закрив мої очі.

Слова вдячності

Важко написати текст із вдячністю так, щоб він був цікавий людям, які не мають до цього відношення. Але я спробую.

У 2015 році на написання книги мене надихнула моя колишня дівчина. Її звати Лілія. Вона була трохи з прибабахом, але що-що, а мотивувати вона точно вміла. Я дуже їй за це вдячний.

Я вдячний Чигринову Дмитру Вікторовичу (Чига) за дружбу. Він дуже сильно вплинув, зокрема і своєю смертю, на ту дитину, якою я був, коли ми вперше зустрілися. Мої щирі співчуття його сім'ї.

Майже усе, що я робив у своєму житті, не є моєю особистою заслугою. Не впевнений, що мені вдалося б досягти і чверті того, що зараз маю, якби не люди, які мене оточують, і їх підтримка.

Ігор Хмілевський, який брав безпосередню участь у створенні цієї книги і підтримував мене протягом усього процесу написання. Людина, яку я можу щиро назвати своїм другом. З його дружиною Катериною, Юрієм Стройчєм та його дружиною Ларисою я постійно радився з приводу тих чи інших моментів, які викликали в мене сумніви. Це мої друзі, яким я можу довіряти.

Дизайнер Надія Хмілевська допомогла створити зовнішній вигляд книги набагато кращим, ніж я задумав спочатку, нею ж намальовано дві ілюстрації в самій книзі.

Перших півроку після звільнення з армії було дуже важко. Поки знаходив себе у великому Києві, фінансово мене підтримували мій друг Вася Васильєв і вже згаданий вище Ігор. Якщо не вдаватися в подробиці, вони неодноразово виручали та підтримували мене.

Ярослав Філоненко, мій знайомий адвокат, постійно допомагав мені з усіма юридичними питаннями.

Юрій Бутусов підтримав мене грошима взимку 2018 року під час роботи над книгою.

Денис Каплунов, Артем Беспарточний, Максим Лапко, Юрій Гундар і Сергій Кашицин — мої колишні товариші по службі, які допомагали мені згадати деякі деталі 2014 року. Денис Каплунов — це Компас, який був поранений осколками від гранати у третьому розділі книги. Артем — головний герой сцени на п’ятому блокпості, де відбулася телефонна розмова зі зрадником. Максим — це Максон з тієї ж історії, він був серйозно поранений. Юра — це солдат, якого посікло під час вибуху снаряду під Шахтарськом.

Віталій Чепік — чудова людина, а також видавець. Він консультував та допомагав мені протягом усього процесу підготовки книги до друку.

Дмитро Гордієнко

1 ... 92 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слiди на дорозi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слiди на дорозi"