read-books.club » Фентезі » Макова війна, Ребекка Куанг 📚 - Українською

Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

808
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Макова війна" автора Ребекка Куанг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 123
Перейти на сторінку:
чотирма складниками, яких Жинь не розпізнала. З явним полегшенням вона зрозуміла, що лев’яча голова була не справжньою головою лева, а кульками з м’яса та борошна, звареними між смужками білого тофу.

— Кітаю, я і є отетеріла селючка. — Жинь марно намагалася підняти смажене яйце паличками. Урешті вона здалася й скористалася пальцями. — Ти завжди так їси? Постійно?

Кітай зашарівся.

— Звикнеш. Перший тиждень в Академії дався мені нелегко, тамтешня їжа просто огидна.

Було важко не заздрити Кітаю. Його особиста ванна кімната була більшою за тісну спальню, яку Жинь ділила з Кесеґі. Бібліотека в його маєтку могла позмагатися з сінеґардською. Усе, що належало Кітаю, можна було замінити. Якщо він бруднив взуття, то викидав його. Якщо рвалася сорочка, він отримував нову, щойно пошиту, підігнану під його точні розміри.

Кітай усе життя прожив у розкошах і мусив лише готуватися до Кедзю. Для нього вступ до Сінеґарда був приємною несподіванкою, підтвердженням того, що й так чекає попереду.

— Де твій батько? — запитала Жинь.

Батько Кітая був міністром оборони в самої Імператриці. Глибоко в душі Жинь раділа, що їй досі не випало нагоди поговорити з ним — навіть думка про це страшенно лякала, — але вона не стримала допитливості. Чи буде батько старшою версією Кітая — з таким самим кучерявим волоссям, неймовірним розумом і значно більшою владою?

Кітай скривився.

— Зустрічі з питань оборони. Ти цього не знаєш, але в усьому місті оголошено стан бойової готовності. Уся міська варта буде на постах протягом цілого тижня. Ще один вибрик «Опери» нам ні до чого.

— Я думала, що «Оперу червоних лахмітників» знищено, — сказала Жинь.

— Переважно знищено. Не можна вбити цілий рух. Десь іще лишилася купка релігійних психів, які намірилися вбити Імператрицю. — Кітай настромив на паличку шматок тофу. — Батько пробуде в палаці аж до завершення параду. Він несе безпосередню відповідальність за безпеку Імператриці. Раптом щось піде не за планом — ризикує власною головою.

— Хвилюється, певно?

— Не дуже. Він займається цим не одне десятиліття, з ним усе буде гаразд. До того ж Імператриця також володіє бойовими ми­стецтвами, її не назвати легкою мішенню…

Кітай пустився розповідати почуте від батька: про службу в палаці, про гучні зустрічі з Імператрицею та дванадцятьма Воєначальниками, про придворні чутки та провінційну політику. Жинь зачаровано слухала. Як то воно — рости, знаючи, що батько є правою рукою Імператриці? Як же все змінює випадковість народження! В іншому світі вона могла б зростати в такому ж маєтку, де всі її бажання були б здійсненними. В іншому світі вона могла б народитися для сили.

Жинь провела ніч у величезній кімнаті, яку відвели тільки їй. Від часу приїзду до Сінеґарда вона ще не спала так довго й так добре. Її тіло немовби вимкнулося після тижнів страждань. Прокинулася вона з таким гарним самопочуттям і ясним розумом, якого не мала вже багато місяців.

Поснідавши у мрійливій задумі солодким конґі та гострими гусячими яйцями, Кітай та Жинь вирушили на ринок до середмістя.

У середмісті Жинь не була ще відколи рік тому прибула до Сінеґарда разом з учителем Фейжиком. Вдова Маюн мешкала на іншому кінці міста, а жорсткий розклад занять в Академії не лишав Жинь часу самостійно дослідити Сінеґард.

Минулого року ринок її приголомшив. Але тепер, на піку активності під час Літнього фестивалю, складалося враження, що місто вибухнуло. Усюди виднілися пересувні торговельні ятки, які тіснилися в проходах так близько, що покупцям доводилося пересуватися заюрмленим строєм по одному. І що то було за видовище! Жинь бачила безліч разків перлових намист та нефритових браслетів. Камені розміром із яйце, на підставках, на яких проявлялися зображення персонажів чи й цілі поеми, щойно зануриш їх у воду. Столи, за якими майстри каліграфії писали імена на величезних гарних віялах, розмахуючи пензлями з обережністю та показною хоробрістю фехтувальників.

— А що вони роблять? — Жинь зупинилася перед стелажем із крихітними фігурками пишнотілих хлопчиків. Їхні туніки були підняті й оголювали пеніси. Жинь не вірилося, що в продажу можна знайти щось таке непристойне.

— О, це мої улюблені, — сказав Кітай.

Замість пояснень торговець підняв чайник і полив фігурки водою. Глина потемніла, коли фігурки намокли. З пенісів струменем забила вода, немовби бризки сечі.

Жинь засміялася.

— Яка ціна?

— Чотири срібняки за штуку. Два віддам за сім.

Жинь зблідла. З тих грошей, які їй допоміг виміняти учитель Фейжик, лишилися разок імперських срібняків та жменя мідяків. В Академії Жинь грошей не витрачала й ніколи не думала, наскільки дороге життя в Сінеґарді, коли не жити на забезпеченні Академії.

— Хочеш? — запитав Кітай.

Жинь квапливо замахала руками.

— Ні, все гаразд. Я справді не можу…

На обличчі Кітая майнуло розуміння.

— Подарунок, — він передав разок срібняків торгівцю. — Одну фігурку хлопчика-дзюркунчика для подруги, яку так легко розважити.

Жинь зашарілася.

— Кітаю, я не можу.

— Це мені нічого не коштуватиме.

— Але для мене це багато, — сказала Жинь.

Кітай вклав фігурку їй у руку.

— Якщо скажеш ще бодай слово про гроші, я тебе покину й ти заблукаєш.

Ринок був таким величезним, що Жинь зовсім не хотілося йти далеко від виходу. Якщо вона загубиться серед цих звивистих провулків, то як вибратись? А от Кітай орієнтувався на ринку з легкістю досвідченого знавця, показуючи їй, які крамниці йому до вподоби, а які ні.

Для Кітая Сінеґард був сповнений дивами, повністю доступний та завалений речами, які йому належали. Сінеґард його не лякав, бо в Кітая були гроші. Коли він прогулювався, половина власників крамничок на вулиці радо прислужилися б йому, сподіваючись на щедрі чайові. Якби в нього зрізали гаманець, то він повернувся б додому й узяв ще один. Кітай міг дозволити собі стати жертвою міста, бо мав право на помилку.

А Жинь цього права не мала. Їй довелося нагадати собі, що, попри абсурдну щедрість Кітая, усе це їй не належить. Академія — її єдиний квиток до цього міста, і треба важко працювати, щоб не втратити його.

Уночі ринок освітлювався ліхтарями: по одному в кожного крамаря. Усі разом ліхтарі нагадували юрби жуків-світляків і відкидали надприродні тіні на все, чого торкалося їхнє світло.

— Ти бувала в театрі тіней на ляльковій виставі? — Кітай зупинився перед великим тканинним наметом. Біля входу вишикувалася черга дітей, неохоче віддаючи мідяки за вхід. — Ну, це для дітей, але…

— Велика Черепахо, — очі Жинь розширилися від подиву. У Тікані розповідали про лялькові вистави в театрі тіней. Вона видобула дріб’язок з кишені. — Я заплачý.

У намет набилося без ліку дітей. Кітай та Жинь умостилися ззаду, намагаючись удавати, що не є щонайменше років на п’ять старшими за решту глядачів. Попереду звисав величезний шовковий екран, підсвічений ззаду м’яким жовтим світлом.

— Я розповім вам про відродження цього народу.

Лялькар говорив зі скрині позаду екрана, тож глядачі не бачили навіть його силуету. Заюрблений намет заповнював глибокий, спокійний та дзвінкий голос.

— Це казка про порятунок та об’єднання Нікані. Це розповідь про Тріаду — трьох легендарних воїнів.

Світло позаду екрана потьмяніло, а потім спалахнуло багряним.

— Воїн.

На екрані з’явилася перша тінь: силует чоловіка з великим мечем завдовжки майже з його

1 ... 38 39 40 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макова війна, Ребекка Куанг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Макова війна, Ребекка Куанг"