Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Близько шостої години ранку у мене продзвенів будильник і я зіскочила з ліжка. Боячись запізнитися і не застати Сергія,я так і вилетіла з кімнати в одному халаті. Правда,на цей раз на мені ще була нічна сорочка з білизною. А ще я все ж вмилася і розчесала цей хаос на голові. 

Прочекавши годину біля дверей я не тільки змерзла в ноги, але й остаточно зрозуміла, що моя затія даремна. Або він вже втік на роботу, якось обійшовши мене, або не ночував вдома. Останній варіант розвитку подій чомусь неприємно вколов у серце. Я значить тут чекаю його, хочу поговорити по душах і розставити всі крапки над і,а він десь по чужих бабах шляється.

Почекайте..я не усвідомлюючи, що роблю,біжу прямо до спальні Сергія. Чесно признатися,я ще там не була й не дуже хотіла побувати,але все ж знала, де вона знаходиться. І от я така в халаті, краї якого роз'їхалися по боках від швидкого бігу по сходах, влітаю в спальню до свого боса, щоб остаточно переконатися,що він не ночував вдома.

Натомість натикаюся поглядом на сплячого Сергія, повністю голого. Так,що його підтягнута дупа опиняється прямо перед моїми очима. Соромно оглядаю все це,а потім намагаюся втекти поки мене не застали на місці злочину. Проте,не встигаю я й розвернутися,як двері,які я так швидко відкривала, нарешті вернулися на своє місце,не забувши при цьому добряче клацнути. Від цього звуку,по закону підлості,ну як без нього,прокинувся Сергій.

-Надіє,якого біса ви тут робите,-кричить він мені у спину і я застигаю на місці,а потім різко повертаюся. Напевно,він забув, що спить голим,бо тепер я побачила не тільки його дупу,а ще й те, від чого в нього велике его. Я вам скажу, доволі велике. Проте, даремно я так задивилася на це кхм,его,бо Сергій простежив за моїми очима і різко прикрився.

-Негайно вийдіть,-знову заволав він на мене і я рушила спиною до дверей. Потім обернулася,але не розрахувавши відстані,просто вдарилася носом в двері, від чого у мене потекла кров.

-Блін,-намагаюся я прикрити ніс і відчинити ці довбані двері,але це ніяк не вдається.

-Надіє,що сталося,-підбігає до мене Сергій і оглядає. 

-Закиньте голову назад, щоб менше текла кров,-наказує він мені і я це чемно виконую. Далі він веде мене кудись, а в свою ванну і вмикає воду. Я опускаю голову і бачу, що він і досі голий.

-Може одягнете щось,-підставляю я обличчя під струмінь води.

-Надіє.. зараз,-чую ззаду якусь метушню. Даа, тільки зі мною могло таке статися. Називається хотіла серйозно поговорити,а вийшов прямо якийсь фільм жахів. 

-Ну,як ,ви?-повертається до мене Сергій.

-Ніби добре,жити буду,-вимикаю воду і оглядаю своє обличчя. На диво,не має ні садини,ні ще чогось. Фух, легко обійшлося. Проте,вся сорочка в крові. Я наче вампір. Ахаха, починаю сміятися від всієї цієї безглуздої ситуації.

-З вами все добре,-оцінює мою істерику Сергій.

Але,я не можу йому відповісти,бо на мене напав приступ істеричного сміху.

-Після того, що між нами сталося нам вже пора перейти остаточно на ти,-заспокоївшись, нарешті говорю я.

-Ну,бачу, що голова ціла,-усміхаючись відповідає мені Сергій,-Тепер кажіть, чому увірвалися до моєї спальні?Вирішили,що я вам і не такий огидний,-його слова стирають усмішку з мого обличчя. Я усвідомилюю настільки мої слова прозвучали жахливо. І якщо й вважати когось огидним,то мене, через те, що я такого могла йому наговорити.

-Я просто...я хотіла вибачитися перед вами за..за те, що тоді наговорила..ви тоді мене просто.. налякали,а тепер уникаєте..от я і прийшла.

Дааа, мій запас слів бажає кращого. Я так готувалася до цієї розмови,так все обдумувала і ось все,що змогла сказати. Це просто справжній жах. Сподіваюся, що Сергій хоч віддалено,але зрозумів суть,яку я хотіла до нього донести. Бо більше я не можу з себе нічого видавити. Мені боляче,ніс трохи все ж починає розрізати,а ще я напевно вже червона,як помідор, від всієї цієї ситуації. Скільки всього сталося за ці декілька хвилин.

-Я зрозумів,вас мучила совість,але навіщо ви увірвалися до моєї спальні,-доволі спокійно запитує він,а я ще більше горю від згадки про його голі сідниці.

-Я просто вас недочекалася біля дверей і подумала, що ви...ви не ночували вдома.

Господи.. Невже я дійсно сказала це в голос. Це просто абсурд,все це здається сном і я надіюсь всіма іскрами душі,що зараз прокинуся. На жаль,дива не відбулося. Мене і далі свердлить поглядом Сергій і мені здається, що я просто зараз провалюся від цього сорому.

-Я напевно піду,-намагаюся врятуватися втечею.

-Стійте, ми обидвоє були неправі,-окликує він мене,а я не вірю своїм вухам. Невже він дійсно це сказав,чим визнав, що був неправий.

-І раз ви вже вибачилися,я хочу і вам принести свої вибачення,-все,моя щелепа на цей раз точно не повернеться.

-А ще, щоб ми перейшли на ти,я вас запрошую сьогодні ввечері на вечерю. Бачте,в суботу я хочу відпочити,а ще краще виспатися,-до мене доходить сенс його слів.

Бліііін. Сьогодні ж, субота. Я настільки занурилася в себе і своє переживання-катування,що зовсім забула, який день тижня. Оце я дурна. Дійсно,як мені можна було взагалі довірити дитину.

-Я згідна,-повертаюся до нього. Думаю, що нам вже давно потрібно було зарити сокиру війни,бо це вже мені набридло.

-Добре, будьте готові на восьму вечора. А тепер я хочу прийняти душ чи ви все ж хочете скласти мені компанію?-продовжує він з мене глузувати,але на цей раз я вже не сприймаю його слова настільки вороже.

-Не цього разу,-жартую, але розумію, що вкотре за сьогодні сказала дурницю. Ну, сподіваюся, що він мені пробачить. 

Я йду, відчуваючи його погляд в свою спину або ж просто себе накручую. 

-Надіюся,що на цей раз,ви, справитеся з дверима,-долітають до мене слова Сергія з ванної. На цей його коментар я не відповідаю,але в душі вже придумала,чим би його заткнути. Все ж,у нас назріло невелике перемир'я і дурістю було б отак просто його зруйнувати. А дурниць я вже сьогодні стільки зробила,що на цілий місяць вперед вистачить.