Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

бульбашки, яка аж тремтіла від задоволення, міняла кольори й форми та радо приймала кульки-думки. — Треба остерігатися Бора й Лютина. Якось недобре вони поглядають у наш бік. Принаймні мені так здається. Хотіла б я, щоб це було не так. Але навіть їхні бульбашки здригаються — так неохоче приймають кульки.

— Ще невідомо, що вершинні розкажуть Правителю, — пробурмотів Силен, — у Палацовому місті вони точно будуть раніше за нас.

— Ходи треба знати, — буркнув Тихін.

— Ходи в такому ділі не допоможуть, — нагадала Клер.

— Як підемо єнчими дорогами, то ми прийдем борше за них, — усміхнувся у вуса Дервіш, — то можливо.

— Отже, випередимо, — заспокоїлася Клер.

— Про що радимося? — підсіли до них брати Кликачі.

Квінт, Тарт, Силен, Тихін, Ештон, Дікі Клер розповіли про намір іти в Палацове місто.

— Та то не так далеко! Чув, шо Правитель скоро проїде через місто Доль. Він хтів би втрапити в Офіру, а ми — до него на перехват, та й проведем то, — посерйознішав завжди усміхнений Дервіш.

— Так ось яка причина появи магів-вершинних! — почухав потилицю Тарт. — Вони завжди приходять напередодні, перевіряють настрої в місті, через яке іде Правитель.

— Так-то воно так, але ти, Тарте, не плутай грішне з праведним. Місто містом, а ловецький музей тут ні до чого… — заперечив один із братів Кликачів.

— Це багато чого пояснює, — промовив Квінт, — але жодного разу маги-вершинні потайки не пробиралися в ловецький зал, щоб послухати присутніх.

«Не вершинні мали б іти першими, щоб перевірити шлях Правителя, а квадроси», — подумав Дік, але промовчав.

— Шкода, що ми не можемо перевірити, хто це був насправді. А то їм було б непереливки. Ті еполети вершинних надають завелику владу, — розсердився Квінт, стиснувши кулаки, але запнувся й замовк, зиркнувши на еполет Ештона.

— Розумію тебе, друже, — розвів руками Ештон, — але розумію й те, що мою причетність до вершинних вони теж за цих обставин перевірити не могли й повірили мені на слово. Зазвичай вершинні знають одне одного в обличчя. Та в мене зовсім інша історія. Я ніколи не бачив їх, а вони — мене.

— Я нічого не маю проти вершинних… — Квінт хотів пояснити, що не це мав на увазі, але всі й так розуміли, про що він намагався сказати.

Роздуми ловців

Ловці сиділи замислені — із виразів їхніх облич було зрозуміло, що кожен намагається знайти простий і ефективний спосіб, щоби вони, покликані говорити правду про світ і людей, могли й далі виконувати свій обов’язок, щоб світ продовжив існувати, щоб не було воєн.

— Усе так складається, що ми зі своїми намірами можемо запізнитися, — сказав Дік.

— Отже, усе виглядає так: маги якось дізналися про те, що ловці збираються в місті Доль напередодні того, як туди приїде Правитель. Вони відчули, що навіть повітря останнім часом просякнуте заколотом, тож вирішили перевірити, чи не від ловців іде прихована загроза. Хтось, зацікавлений у тому, щоб маги помилилися й відволікайся на зустріч ловців, переконав їх, що вони знайдуть винних серед нас. Маги змогли потрапити в зал, бо мали найвищий допуск вершинних. Влаштувати бійку, знаючи таємницю Тремпа, Пліта й Ділекта, для когось виявилося теж нескладною справою. Хтось змусив цих трьох нещасних викрити себе, з’явившись на збори ловців. Трохи легше було збити з пантелику магів-початківців. Отже, наша зустріч стала просто приводом, щоб ослабити захист Правителя й відволікти магів, покликаних його оберігати, якщо ті маги-вершинні, які прибули сюди, справді допомагають йому, — Ештон аналізував уголос і бачив, що багато ловців поділяють його думку.

— Якщо зустріч — привід, тоді причина — влада Правителя? — почулося з гурту.

— Годиться як одна з причин, — зауважив Дік.

«Ще й як годиться, якщо шукати таємний зміст у словах магів-вершинних», — подумав Ештон.

— А якщо все не так? — засумнівався Силен.

— Може, й не так, — Ештон обвів поглядом присутніх, — є ще декілька варіантів. Можливо, ці маги-вершинні залучені до змови. Тоді ми повинні поводитись інакше. Тоді наш обов’язок — викрити їх і негайно викликати Верховну охорону. Та як ми доведемо їхню вину? І чи справді вони натякали на зміну Правителя? Хто з нас може бути впевненим, що промову одного з них треба розуміти саме так? Ми можемо обговорити ще декілька різних варіантів. Але, з огляду на все те, про що я говорив раніше, бачу занадто багато збігів у такому маленькому містечку. Невже історія повториться, і все знову вирішить місто Доль? Бо все йде до того…

Присутні задумалися над його словами.

— Та не думайте так кріпко, — мовив Дервіш. — Во нині рішим, хто з ким в групі, та й підем, жиби провести Правителя до Офіри. Дуже вже він хоче в ту Офіру втрапити, то каждий знає. Тамкай і нападут. У дорозі легше напасти, чим посеред міста.

— Тоді це означає, що ми мусимо якось запобігти нападу на Правителя? — підсумувала Клер.

— Так, — Ештон ще раз поглянув на ловців, намагаючись відчути їхній настрій.

— Ми багато чого не знаємо, — мовила Клер. — Не знаємо, хто дав дозвіл на перебування магів-вершинних у залі ловців.

Не зрозуміло, як могло статися, що ловці на кшталт Пліта й Ділекта навчають магів? Як маги, хай навіть вершинні, можуть бути ловцями? Порушено споконвічний порядок. Його треба відновити. Власне, це в силах Правителя. Тоді маги знову стануть тільки магами, ловці — ловцями. Я готова захищати честь ловців, свою честь. Я хочу, щоб наші права були незмінними. Я готова за це боротися!

Її підтримали. Усі як один. Бо найчастіше честь — чи не єдине, що є в ловця. Без жодної рідної душі у світі жити нелегко, але простіше, ніж зі щоденною відповідальністю. Обов’язки й правила мусять виконувати всі, вони стають важливішими за їжу та сон. Ловити темні думки — це одне, а свідомо піти на порушення клятви, знаючи, що через це загине твоя сім’я, — геть інше. Тому переважна більшість ловців… та що там, майже всі не мають родин.

— Честь і гідність! — підтримав Дік, і за ним це гасло повторили всі.

Відлуння понесло слово «гідність» коридорами в кожен закапелок. Ці прості й справді важливі для кожного слова не тільки дозволили відчути урочистість моменту, а й об’єднали ловців ще міцніше. Кожен у цю мить думав про своє. Хтось згадував, як став ловцем, інший — як давав ловецьку клятву, ще хтось пригадував скрутні життєві моменти, дехто — щасливі, не ховаючи усмішку за вдаваною серйозністю. Товариство для багатьох замінило родину, а гумор і жартівливі вчинки стали розвагою й звичним ділом. Хоч би