Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

Нар. в родині диякона Єйського Михайло-Архангельського храму Кубанської області. Закінчив Кубанську військову гімназію. Вступив до Київського ун-ту, з якого в 1878 р. за участь у студентському русі був виключений. В тому ж 1878 р. вступив до Харківського ун-ту, але невдовзі був заарештований за зберігання революційної літератури. 30 травня 1879 р. висланий під нагляд поліції до м. Шенкурська Архангельської губ. В 1881 р. вступає до Казанського ун-ту, але незабаром був виключений за “політичну неблагонадійність”. Вступає до Новоросійського ун-ту в Одесі і майже відразу арештовується за належність до одеського “злочинного гуртка”. Звільняється під гласний нагляд поліції. У 1887 р., перебуваючи вже під негласним наглядом поліції, закінчує Новоросійський ун-т. Працював адвокатом. Від травня 1889 р. – секретар Єйської міської думи. Член РУП. Із листопада 1905 р. – директор народних училищ Кубанської обл. Сприяв “неблагонадійним” вчителям. У кубанських урядах (1917 – 1919) завідував відділом народної освіти.

СУЛЯТИЦЬКИЙ

Павло М.

(1884 – 1932 /1934)

Громадсько-політичний діяч; заступник голови катеринодарської “Просвіти”, міністр юстиції кубанського уряду (1920), член управи Кубанської української національної ради.

Походив із с. Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губ. Член РУП. Мировий суддя у м. Маріуполі (1914 – 1916). Мировий суддя у м. Катеринодарі, незмінний член Катеринодарського з’їзду мирових суддів, член Катеринодарської судової палати (1919). Коли формувався кубанський уряд, він єдиний поставив вимогу, щоб Кубань не воювала проти України. На еміграції у Чехословаччині та Польщі. Автор “Нарисів з історії революції на Кубані” (Прага, 1925), нарису “Кубань” (польською мовою) і статей у часописі “Кубанський край”. Помер у м. Варшава.

ТАРАНЕНКО

Яків Михейович

(1885 – 1943)

Диригент, педагог; регент Кубанського військового хору (1909 – 1913, 1917 – 1919), керівник Чорноморсько-Кубанського хору (1920 – 1921), головний диригент Кубанського козацького хору (1937), художній керівник Державного ансамблю пісні і танцю кубанських козаків (1937 – 1941).

Нар. в ст. Гривенська на Кубані. Закінчив регентське училище С. Смоленського у Петербурзі (1909). В подальші роки – викладач військової учительської семінарії, музичного училища, Кубанської консерваторії, музичного технікуму.

ТЕРНАВСЬКИЙ

Микола Олександрович

Громадський діяч; голова Товариства української культури Кубані, зареєстрованого в 1991 р. Походить із козацького роду ст. Єлизаветинська. Його предки – вихідці з Миргорського полку – потрапили на Кубань в 1796 р. з Величківського куреня Буджацького козацького війська. В 1997 р. у Краснодарі видав друком Реєстр Запорозького Війська 1756 року. Зазнав утисків від шовіністичної російської влади.

ТКАЧЕНКО

Григорій Юхимович

(17.11.1883 – ?)

Громадсько-політичний діяч; член катеринодарського гуртка “Полтавців” (складової частини РУП).

Нар. в родині козака м. Сокольки Кобеляцького повіту Полтавської губ. Навчався в Кобеляцькому народному училищі. Закінчив духовне училище. Навчався в Полтавській духовній семінарії, виключений із 3-го курсу за організацію “волнєній”. В Катеринодар прибув у 1902 р. 3 грудня ц. р. був затриманий на пошті під час спроби відправити конверти з прокламаціями “До чорноморських козаків”. Під час слідства всю вину взяв на себе. 7 місяців перебував у Катеринодарській в’язниці. 26 червня 1903 р. випущений під нагляд поліції.

УВАРОВ

Федір

(? – 1919 ?)

Військовий діяч; повстанський отаман; штабс-ротмістр царської армії.

Родом із Кубані. Під час повстання під проводом М. Григор’єва в 1919 р. командував відділом, який налічував до півтори тисячі чоловік. Мав у своєму підпорядкуванні бронепотяги, гармати, 24 кулемети. Полк Уварова відзначався високою дисциплінованістю. Звільняв від більшовиків м. Черкаси, ст. Бобринську та інші населені пункти, а від Чигиринського полку збільшовиченого отамана Свирида Коцура – м. Чигирин.

У червні – липні 1919 р. на нараді у містечку Медведівці вибраний військовим отаманом Холодного Яру – командувачем з’єднаними силами Холодного Яру, до яких увійшов відділ Уварова чисельністю в 1000 бійців та Медведівський курінь Василя Чучупака – в 400 козаків і старшин. “Ідейного розходження між обома отаманами не було, – писав Сергій Полікша, – бо Чучупака боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню”. За версією С. Полікши, загинув у околицях Холодного Яру (коло ст. Знам’янки) в бою проти більшовиків, ймовірно у липні 1919 р.

ФЕДОРЕНКО

Іван Григорович

(нар. 15.12.1932)

Голова Кубанського “Меморіалу”.

Нар. в ст. Челбаська Єйського р-ну на Кубані.

Зібрав чималий архів про жертви кубанського козацтва від російсько-більшовицького терору. Був репресований, обвинувачувався у листуванні з кубанською еміграцією. Відбував покарання у спецпсихлікарнях за зв’язок з еміграційними козацькими центрами.

ФЕСЬКІВ (помилк. Фоськов)

Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради, полковник.

Чорноморець. Виступав за самостійність Кубані, але, за свідченням В. Іваниса, побоювався, щоб “українофіли не продали Кубанщину Україні”. Арештовувався денікінцями, висланий ними до Стамбула.

ХРИСТЮК

Павло Оникійович

(1890 – 29.11.1941)

Політичний і державний діяч, публіцист, літературознавець; член Центральної Ради (з 8.4.1917), член Малої Ради, генеральний писар Генерального секретаріату (з 15.6.1917), міністр внутрішніх справ УНР (січень – лютий 1918), державний секретар Ради Народних Міністрів УНР (з лютого 1918), товариш міністра внутрішніх справ в урядах Б. Мартоса таІ. Мазепи (1919).

Нар. в родині козака-хлібороба в ст. Єлизаветинська на Кубані. Середню освіту здобув у м. Баку(1909 – 1912), вищу – у Київському політехнічному ін-ті, де був членом української студентської “Громади”. Співпрацював із газетою “Рада” (1916 – 1917), був редактором кооперативного тижневика “Комашня” (1916 – 1917), співредакторомесерівських газет “Боротьба” і “Трудова громада”. Член ЦК УПСР (з 5.4.1917), член ЦК Селянської спілки (з