Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

цього і теорії про зміст, і цілі каральної діяльності поділяються на дві основні групи: теорії, що належать до минулого і вбачають у покаранні тільки відплату за вчинене злочинцем зло – теорії відплати, і ті, що належать до майбутнього, вбачаючи в покаранні прояв доцільної правоохоронної діяльності держави – теорії запобігання (превенції).

У сучасній кримінально-правовій літературі останнім часом активно обговорюється мета відновлення соціальної справедливості, що, як відомо, знайшло своє відображення у чинному російському кримінальному законі.

Виникає запитання, чому так багатозначно та іноді суперечливо доктринально тлумачаться цілі покарання. Видатний російський криміналіст М.С. Таганцев пояснював це наявністю в покаранні ретроспективного і перспективного початку. Однак хоч якими б різноманітними були багатовікові теорії цілей покарання, підсумовуючи, вони зводяться до: 1) відплати (кари); 2) виправлення; 3) загального і спеціального запобігання злочинам.

Цікаво, що попередження злочинів визнається метою покарання одноголосно, на відміну від інших його цілей. Сучасні дослідження цієї проблеми ґрунтуються на тому, що цілі покарання багатогранні. Це, насамперед, захист суспільства від злочинних посягань, що немислимо без відплати за вчинений злочин; обов’язковий виправний вплив на засудженого з метою перетворення його на законослухняного громадянина і попередження вчинення злочинів у майбутньому як засудженим, так і іншими особами. Таке тлумачення цілей покарання відповідає самій природі цього заходу державного примусу. Всі зазначені види цілей покарання органічно взаємозалежні й обумовлюють одна одну.

Найбільше дискусій точиться щодо визнання метою покарання кари. Розробники КК України 2001 року вирішили це питання позитивно. При обговоренні проекту КК України 2001 року народний депутат України Зорислава Ромовська пропонувала відобразити в КК України, що ціллю покарання є захист потерпілого. Її думку справедливо критикували, адже охорона особи, в тому числі й потерпілого, є швидше завданням кримінального законодавства в цілому, оскільки вирішити її шляхом покарання можна не завжди. Наприклад, це неможливо при вбивстві потерпілого. Тому вирішення цього завдання забезпечується не обов’язково лише за допомогою покарання, а й шляхом застосування інших кримінально-правових засобів.

У ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що мета покарання – не лише кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

А.Ф. Степанюк, говорячи про єдине розуміння цілей покарання, вказує на те, що воно повинно бути загальним для всіх наук кримінально-правової спрямованості: кримінального права, кримінального процесу, кримінології і кримінально-виконавчого права. Зазначені цілі зводяться і до кари, і до виправлення засуджених, і до попередження нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тому в науці і практиці виконання покарань повинні застосовувати це потрійне розуміння цілей покарання. При цьому характер цілі прямо визначає характер тієї теорії, що може бути використана як засіб її досягнення.

Перед тим, як розглядати кару як ціль покарання, хотілося б зауважити, що деякі автори вважають, що не кара, а відновлення соціальної справедливості є ціллю покарання. У підручниках і коментарях КК України найчастіше трактують принцип справедливості як відповідність покарання злочинові і заборону подвійної відповідальності за злочин. Більш широко розглядаючи цю ціль, у деяких підручниках наводять аргументи на користь відшкодування і відновлення порушених злочином соціальних інтересів. Також ціль покарання трактується як відновлення соціальної справедливості стосовно потерпілих, з одного боку, і справедливе покарання злочинця, з іншого. Відновлення соціальної справедливості як ціль кримінального покарання вперше визначено безпосередньо в російському кримінальному законодавстві.

Відомо, що поняття справедливості виникло як етична категорія, що характеризує співвідношення визначених явищ з погляду розподілу добра і зла між людьми: співвідношення між роллю людей (класів, соціальних груп, окремих осіб) і їхнім соціальним станом; правами й обов’язками; діянням і відплатою (окремий випадок – співвідношення між злочином і покаранням). Відповідність між характеристиками першого і другого порядку оцінюється в етиці як справедливість, невідповідність – як несправедливість.

Засудження від імені держави в обвинувальному вироку суду до покарання несе сатисфакцію за заподіяну морально-психологічну шкоду особистості й суспільству.

Відповідність злочину і покарання як вимога справедливості не обмежується відповідністю діяння і покарання. Вона також передбачає відповідність покарання особистості винного, пом’якшуючим та обтяжуючим покарання обставинам.

Відновлення соціальної справедливості, закладене в кримінальному покаранні і пов’язане з його каральним змістом, не означає, що покарання має на меті кару стосовно злочинця. Покарання, навіть найсуворіше, застосовується не для того, щоб заподіяти засудженому моральні й фізичні страждання. Зазначені правообмеження і примусові позбавлення, пов’язані з виконанням покарання, переслідують інші цілі, в тому числі і розглянуту мету відновлення соціальної справедливості.

Отже, ціль покарання у виді відновлення соціальної справедливості припускає:

– оптимально можливе відшкодування, залагодження за допомогою покарання заподіяної злочином шкоди особі, суспільству, державі;

– відповідність жорстокості покарання небезпеці злочину, особистості винного, пом’якшуючій і обтяжуючій обставинам;

– заборона подвійного покарання;

– недопущення як цілі покарання заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності.

Ця дискусія розгорілася після того, як вказану ціль закріпили в КК Російської Федерації, в ч. 2 ст. 43 якого проголошується: «Покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, а також з метою виправлення засудженого і попередження здійснення нових злочинів». Як бачимо, закон передбачає три цілі: відновлення соціальної справедливості; виправлення засудженого; попередження здійснення нових злочинів. До цілей покарання не ввійшла кара, на яку вказувалося в ст. 20 КК РСФСР 1960 року. Мабуть, російський законодавець відмовився від останньої через гострі дискусії, що постійно точилися навколо кари як мети покарання. З прийняттям КК РФ суперечки про кару як ціль покарання, здавалося б, мали б утратити свою актуальність, оскільки про неї тепер не згадується в законі. Однак, як свідчать публікації, суперечки про цілі покарання, зокрема про кару і соціальну справедливість, тривають.

Так, В.К. Дуюнов, критикуючи КК Російської Федерації 1996 року за невключення кари до цілей покарання, стверджує, що кара є одночасно і змістом, і його метою. Автор розуміє кару як широкий спектр впливу. Вона є реакцією на вчинок особи і засудженням як цієї особи, так і вчиненого нею злочину. Кара може проявитись не лише в засудженні, а й у застосуванні