read-books.club » Детективи » Світло чорної свічки 📚 - Українською

Читати книгу - "Світло чорної свічки"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Світло чорної свічки" автора Вольфганг Гельд. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 60
Перейти на сторінку:

Ліниво спливали хвилини.

«А чого, власне, я так стараюся, щоб його спіймали?— спитав себе Голланд і припалив від недопалка нову сигарету.— Адже цей утікач нічого мені не заподіяв». До певної міри Голланд навіть симпатизував йому, і його втеча навіть посилила це почуття. Минуло чотири роки відтоді, як він одягнув уніформу іноземного легіону. Знав, що це означає — самому вирушити в пустелю. Йому зустрічалось у житті чимало таких людців, які навіть за повну жменю діамантів не від'їдуть від джерела довше, ніж на день. Але не самою мужністю імпонував йому втікач. Найбільше вразив його Лауренц своїми судженнями про смерть. Голландові пригадались білі хрести на кладовищі легіону поблизу Сіді-бель-Аббеса, а на хрестах десятки німецьких прізвищ та всі ті троє слів: «Поліг за Францію». Він знав: це брехня. Коли б вирізьблювали на тих хрестах правду, там стояло б: «Загинув заради грошей», «Загинув через юнацьку легковажність» або «Впав жертвою хмелю». Що ж напишуть на його хресті, коли куля кабіла розтрощить йому череп чи ніж араба переріже горло? Найм'якшими словами, на його думку, були б такі: «Загинув нізащо».

У рідному гессенському містечку він працював писарем у ремісничій палаті. До свого мізерного заробітку додавав декілька марок за надписи на ювілейних грамотах та дипломах. Політику він вважав справою користолюбних балакунів. Вихідними днями шпортався біля мотоцикла, їздив із товаришем куди-небудь, де були добре пиво, милі дівчатка і танцювальна музика. Нацистів почав ненавидіти відтоді, як вони стали порушувати його власний спокій. Вступай до Німецького трудового фронту, плати пожертви на націонал-соціалістичний добробут. А тут ще староста кварталу допікає своїми докорами: «Справжній німець має у квартирі портрет фюрера, а в національні свята вивішує з вікна прапор із свастикою, фольксгеносе Голланд!» Це був лише початок. Невдовзі він уже сам неділями гасав мотоциклом, бо в його товариша, бачте, забракло часу. Товариш тепер носив кашкета, схожого на шпаківню, і їздив мотоциклом, що не коштував йому жодного пфенінга: він записався до націонал-соціалістичного мотокорпусу. А коли трохи згодом брудними махінаціями трьох євреїв-ремісників було позбавлено будь-яких засобів на життя, Лотар ніби прокинувся. Оглянувся довкола, і лють узяла його. Усе — і ратуша, і поліція, і суд, і школа, газета — було заражене духом нацизму. «Хайль Гітлер!» — чулося на кожному розі вулиці, в кожній забігайлівці, навіть у громадських убиральнях. А людей із заціпленими зубами була меншість. Він не бачив жодного сміливця, котрий повстав би. Одного разу нишком заговорили у місті, що вивезено більше десятка чоловіків і жінок. Слово «гестапо» боялися вимовити. А потім одного ранку він застукав батька, старшого поштового секретаря, коли той, ідучи на службу, нишком чіпляв на лацкан свого піджака нацистський значок. Через дві години на мотоциклі Голланд дістався до французького кордону...

«А що, як цей Лауренц один з тих, котрим не зуміли зігнути спину?» — спитав себе Голланд і втупив утомлений погляд у полум'я свічки. У всякому разі, цей чолов'яга роздмухав у ньому те, що він вважав холодним попелом. Треба було довше погомоніти з ним. Та, може, ще не пізно. Його шанси...

Враз запрацювала рація, сповнивши приміщення морзянкою. З Тімімуна передавали: «Ель Хубса! Ель Хубса, прийом!»

Легіонер миттю роздушив сигарету й застукотів ключем передавача. Радіограма була коротка, але по суті: «Лауренц утік. Можливий напрям утечі — дорога Марракеш — Тімімун. З настанням дня готовий розпочати погоню. Прийом».

Радист із форту передав, що зрозумів його, але розмови не закінчував. Голланд чекав, не сміючи вимкнути апарат. Аж ось надійшла вказівка: «Зв'язок тримайте через 15 хвилин».

«Корчить із себе казна-що,— подумав, легіонер.— Захотів пограти мені на нервах за те, що виволік його з тої задушливої комірки. Хай тільки не думає, що я вночі поженуся за втікачем».

Рівно через чверть години Голланд знову зв'язався з фортом. Відповідь одержав відразу. То був наказ. Він розшифрував його, одначе втямити не міг. Рука механічно потяглася до вимикача. Вдруге, втретє перечитував він декілька слів на аркушику з блокнота, але їхній зміст залишався однозначним. Адже ж своєю, рукою він чітко вивів: «Переслідування припинити. Справу закрито. Зберігати в глибокій таємниці. Радіозв'язок за встановленим розкладом. Крапка».

Враз йому сильно забаглося випити. Коньяк! Можливо, на п'яну голову він зрозуміє цей цирк. Або ж той Лауренц шпигун, яких мало, або ж він має святого охоронця, проти якого дванадцять апостолів — жалюгідні партачі.

Важко ступаючи, Голланд подався в суміжну кімнату. Він згадав, що бачив там на полиці дві пляшки коньяку.

Розділ X

Громовий регіт, пронизливий свист, глузи проводжали людину, що в останню мить відчайдушним стрибком урятувала собі життя. Бугай люто таранив рогами бар'єр, ще, ще, потім крутнувся й важко подибав через арену. Кров нуртувала в ньому, роздратованому червоними хустинами і сталевими гаками бандерильєро.

Настала черга пікадорів. Бугай, упершись передніми ногами в пісок, утупив налиті кров'ю очі в нового супротивника й чекав нападу. Перша піка поцілила його горбату шию. Струменем ударила кров. Заревла захоплена юрба на високих ярусах. Бугай струснув опасистим рудим тілом і кинувся вперед. Пікадор миттю смикнув коня вбік, але не встиг ухилитися. Широкі вила рогів простромили коневі черево. Вершник вилетів із сідла, та враз схопився і дременув за бар'єр. У громі оплесків потонув крик конаючої тварини. Оце торо! Спасибі тобі, матір божа, за такого бугая!

А бугай вивалив нутрощі з розпоротого конячого живота й пороздирав їх.

Йозеф Кракмеєр ступив із затінку воріт і пішов навпростець через спорожнілі вулиці. Він ледве переставляв ноги, стримуючи себе, щоб не заточитись, чим скидався на підпилого вчителя, який боїться за свій авторитет. Кримінальний радник неохоче прийняв Саласонове запрошення подивитися кориду, бо уявляв це бридке видовище. Тепер він знав, що занадто поклався на себе. Перед його очима стояла невідчепна

1 ... 38 39 40 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло чорної свічки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло чорної свічки"