Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

* * *

Прокидатися після таких ночей ніколи не буває особливо приємно. Але ще гірше було прокинутись посеред ночі з думкою: «О Боже, Дебора!». Якщо ви подумали, що я відчував себе ніяково через те, що забув про когось із тих, хто від мене залежав, то глибоко помилились. Як я вже не раз наголошував, у мене немає емоцій. Одна я можу відчувати страх, і думка про наслідки люті, в яку могла впасти Дебора, послужила для мене свого роду спусковим гачком. Я поспіхом одягнувся і ухитрився ковзнути в машину, нікого не розбудивши. Сержант Доукс покинув свою позицію на протилежному боці вулиці. Мені було приємно дізнатися, що навіть Доукс іноді спить. Або, можливо, він подумав, що людям, які тільки що заручилися, треба трохи часу на приватне життя. Однак, знаючи його, я вирішив, що цей варіант навряд чи був можливим. Було набагато ймовірніше те, що його обрали папою римським, і він полетів у Ватикан.

Я швидко вів машину, аби дістатися додому і перевірити автовідповідач. Було одне записане повідомлення, яке переконувало мене купити новий набір шин, поки не стало зовсім пізно, і звісно це звучало досить загрозливо, але все ж від Деб нічого не було. Я зварив собі кави і став чекати ранкову газету, яка мала з глухим стуком вдаритися об мої двері. Вранці був присутній елемент якогось сюрреалізму, що не було повністю спричинене вчорашнім шампанським. Невже я заручений? Ну й ну. Мені хотілося вилаяти себе і запитати, чи розумію я, що накоїв? Але істина полягала в тому, що нічого поганого я, на жаль, не зробив; з ніг до голови я був одягнений в одяг старанності і чесноти. І я навіть не зробив нічого такого, що можна було б назвати безпросвітною дурістю.. як би не так. Я крокував по життю з благородством і навіть наслідував манері не пхати свого носа в чужі справи, і допомагав сестрі повернути її бойфренда, займався фізичними вправами, їв багато зелених овочів і навіть уже не розрізав на шматочки інших монстрів. І ось ця сумлінна і гідну поведінка забігла якимось чином зі спини і вкусила мене за зад. Жодна добра справа не залишається безкарною, любив казати Гаррі.

Ну і що тепер я міг зробити? До Рити ж має повернутися її здоровий глузд. Я маю на увазі: заміж, за мене? Хто взагалі може захотіти одружитися ЗІ МНОЮ? Мають бути інші альтернативи, наприклад, стати черницею, чи поступити в Корпус миру. Адже йдеться про Декстера. Невже в місті розміру Маямі вона не могла б знайти нікого, хто хоча би був людською істотою? Та й взагалі чому Рита поспішала вийти заміж? Не можна сказати, що її перший шлюб вдався, але ж ні: їй не терпілося знову поринути з головою в щось подібне. Невже жінкам так відчайдушно хочеться вискочити заміж?

Звичайно, вона мусила думати про дітей. Народна мудрість стверджує, що їм потрібен батько. У цьому твердженні, мабуть, було щось, оскільки, де б я був зараз, якби не Гаррі? А Астор і Коді виглядали щасливими. Навіть якщо я зможу переконати Риту у цьому комічному випадку, чи зрозуміють це колись діти?

Я був на другій чашці кави, коли принесли газету. Я швидко проглянув головні розділи і з полегшенням дізнався, що жахливі події як і раніше відбувалися майже повсюди. Принаймні хоча б у решти світу не з'їхав дах.

О сьомій ранку я вирішив, що дзвінок Дебрі по мобільному буде достатньо безпечним. Відповіді не було; я залишив повідомлення і через п'ятнадцять хвилин вона відповіла.

— Доброго ранку, сестричко, — вимовив я, любуючись своїм гарним результатом у надані голосу веселого звучання. — Вдалося поспати?

— Трохи, — пробурчала вона. — Вчора прокинулася близько чотирьох. Простежила шлях посилки аж до Хаялії25. Більшу частину ночі їздила по окрузі, шукаючи білий фургон.

— Якщо він відправив посилку по дорозі з Хаялії, то швидше за все їхав із Кі Вест.

— Мені, чорт забирай, і без тебе це відомо! — випалила вона. — Але що в біса ще я могла зробити?

— Не знаю, — зізнався я. — Але чи не сьогодні до нас прибуває хлопець із Вашингтона?

— Нам про нього нічого не відомо. Якщо Кайл хороший, то це зовсім не означає, що всі інші виявляться такими ж.

Вона напевно забула, що Кайл не показав себе особливо хорошим у своїй роботі, принаймні, на публіці. Він-то взагалі нічого не зробив, окрім як дозволив себе схопити і надати лиходієві можливість відхопити у себе палець. Але пускатися в розлогі коментарі на тему Наскільки він був хорошим, стало б з мого боку проявом неправильної політики, тому я обмежився тим, що сказав:

— Що ж, нам залишається лише припустити, що новий хлопець знає про цю справу щось таке, чого не знаємо ми.

Дебра пирхнула.

— Це не буде складно. Я подзвоню, коли він з'явиться.

Вона відключилася, а я почав збиратися на роботу.

Глава 17

О 12:30 Дебора увірвалася в мій скромний притулок у лабораторії судово-медичної експертизи і кинула переді мною на стіл аудіокасету. Я підняв голову і поглянув на неї; вона не виглядала задоволеною, але це не було новиною.

— З мого домашнього автовідповідача, — сказала вона. — Послухай.

Я відкрив кришку стерео і вставив касету, яку кинула в мене Дебра. Натиснув програвання: почувся гучний писк, а потім незнайомий чоловічий голос промовив:

«Сержант, е, Морган? Вірно? Це Ден Бердет з.. гм, Кайл Чатскі сказав, що мені слід зателефонувати вам. Зараз я в аеропорту, і дзвоню, аби домовитися про зустріч, коли я буду в готелі, який називається... — почувся якийсь шурхіт, а потім звук став тихішим, оскільки чоловік, очевидно, відвів апарат від рота. — Що? О, це дуже мило. Добре. Дякую, — голос став голосніше. — Я тільки що зустрів вашого водія. Дякую, що ви за мною когось прислали. Я подзвоню вам з готелю».

Дебора потягнулася через мій стіл і вимкнула апарат.

— Я нікого не посилала в довбаний аеропорт. І впевнена, капітан Меттьюз цього теж не робив. Може, ти, Декстер, послав когось в цей чортів аеропорт?

— У моєму лімузині закінчився бензин.

— А ЩОБ ВСЕ ВСРАЛОСЬ! — вигукнула вона і мені довелося погодитися з її аналітичними результати.

— Що