read-books.club » Детективи » Ювелір з вулиці Капуцинів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ювелір з вулиці Капуцинів"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ювелір з вулиці Капуцинів" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 74
Перейти на сторінку:
за морально неповноцінних, він відразу ж намагався приспати їхню пильність, привернути до себе, втовкмачити їм у голову, що ціною зовсім дрібних, неістотних зізнань можна відкупитись от тортур і зберегти життя. Іноді це йому вдавалось, і гауптштурмфюрера вважали у гестапо найкращим спеціалістом по допитах так званих інтелектуалів. Цей же метод Харнак застосовував також, намагаючись витягти зізнання у людей сильних і мужніх; він знав — звичайні гестапівські методи у таких випадках не допомагають, і йшов ва-банк, повторюючи, що краще мати хоча б один шанс із ста, ніж жодного.

Харнак не тішив себе надією, що з Богданом все складеться просто й легко. Спуститись у каналізацію і, ризикуючи заплутатись у підземних смердючих лабіринтах, влаштувати таку сміливу диверсію, відстрілюватись до останнього патрона могла лише людина великої волі й мужності. Крім того, у слідчого викликали пошану і фізичні дані цього хлопця. Такий навряд злякається побоїв та катувань. І Харнак вирішив трохи погратися з ним.

Богдан оцінив ситуацію майже відразу. Він знав, що в гестапо є люди з великим досвідом, розумні й підступні. Цей слідчий, який непогано знає російську мову, певно, з оцих гестапівських психологів. Сірі очі дивляться насмішкувато й пронизливо, хоча гауптштурмфюрер і намагається бути люб’язним. Губи стиснуті у пряму тонку лінію; довгі пальці, які тримають чашку з кавою, ледь помітно тремтять. “А він, мабуть, алкоголік чи наркоман, — подумав Богдан, звернувши увагу на це тремтіння й нездорові синці під очима. — Зрештою, мене це не обходить. Все одно ні про що він не дізнається”.

Не дочекавшись відповіді, Харнак поставив чашку. Закурив і, підсунувши сигарети Стефанишину, сказав:

— Ви людина з головою і розумієте, для чого вас сюди привели. Напевно не для того, щоб пити каву з слідчим… Отже, ваше прізвище та ім’я!

— Петренко Микола Миколайович, рік народження двадцять перший, місце народження — Москва…

— Чудесно! — Харнак щось позначив на клаптику паперу. — Документи, звичайно, загубили?

— Звідки ви знаєте? — з вдаваною наївністю запитав Стефанишин.

— Здогадуємось, — посміхнувся Харнак. — І що ви робили у каналізації?

— Спав, — відповів Богдан якомога серйозніше, — надворі холодно, то я заліз туди і спав.

— Прекрасно, — ще люб’язніша посмішка з’явилася на обличчі гауптштурмфюрера. — Для чого ж ви потім стріляли у солдатів?

— Злякався, — обличчя у Богдана винувато витяглось. — Спросоння побачив, як вони бігли, і вистрелив, а потім і вони стріляли. Отже, я вважаю, ми квити.

— Ай-яй-яй! — підвів брови Харнак. — Значить, злякались? А там, у каналізації, вам не було страшно? Все ж темно і, мабуть, пацюки…

— А я не боюсь пацюків, — по-ідіотському скривився Стефанишин, — я солдатів більше боюся…

Та Харнака нелегко було вивести з рівноваги.

— Невже? А я, наприклад, більше боюся пацюків.

— Кожному своє, — зітхнув Богдан.

— Де ж ви загубили документи? — Харнак узяв олівець, наче збирався занотувати.

— Не пам’ятаю. У мене ненадійна пам’ять… Десь загубив…

— Як потрапили до нашого міста?

Богдан почав вигадувати фантастичну історію. “Я його недооцінюю, — подумав раптом, — нерви у нього все-таки є…” Справді, гауптштурмфюрер вислухав його базікання, не перебиваючи. І лише коли Стефанишин замовк, сказав весело:

— А ви мені подобаєтесь. Ви жартівник, чи не так?

— Люблю пожартувати, — лицемірно зітхнув Богдан. — Але ж у цьому нема нічого поганого…

— Звичайно, — погодився гауптштурмфюрер. — Пожартували — й годі.

— Я вас не розумію, — з нарочитим здивуванням сказав Богдан.

— Облиште, — сказав Харнак, — ви ж розумна людина. Я також не останній дурень. Давайте забудемо ці дитячі забавки.

— Гаразд…

— Чудово! Я чомусь вірив, що ми легко умовимось. Отже, ваше прізвище та ім’я.

— Петренко Микола Миколайович…

— Ми ж умовились облишити жарти.

— А чому ви думаєте, що я жартую?

Харнак починав втрачати терпіння. Підвівся, став біля вікна, вимовив, не дивлячись на Стефанишина:

— А ви серйозніший супротивник, ніж я думав.

— Сприймаю це як комплімент, — нахабно розлігся у кріслі Богдан. — А ви розумніший слідчий, ніж я гадав.

Харнак знову сів. Налив собі кави і мовчки, не поспішаючи, випив.

— На що ж ви розраховуєте?

— На силу духу! — твердо відповів Стефанишин.

— Але ж ви людина молода і фактично ще нічого не бачили у житті.

— Досить, гауптштурмфюрер. Тепер ви почнете розповідати мені про життя, користуючись голубою та рожевою фарбами. Говоритимете, що у мене все попереду, а живемо на світі лише раз. Що шкода розлучатись з життям назавжди. Пан слідчий доводитиме, що життя, яке воно не є, все ж залишається життям і… краще за смерть. А потім скаже, що майже нічого не вимагає від мене — так, лише дрібниці, кілька прізвищ і адрес. Адже, так?

Богдан замовк і глянув на Харнака. Той дивився на нього з неприхованою цікавістю.

— І ви думаєте, я піймаюсь на цей гачок? — стиснув кулаки Стефанишин. — Ні, тисячу разів ні! Я певен, вам уже не вперше слухати, що життя, куплене ціною підлоти і зради, для нас не життя. Спочатку ви вважали ці слова лише красивою фразою, потім побачили, як ми твердо дотримуємось принципу. І все ж намагаєтесь заплутати нас, обдурити, залізти в душу за допомогою чашки кави. Примітивно, пане слідчий!

— Ви недооцінюєте нас, — перебив Харнак. — У нас є куди дійовіші методи.

— Перейняті від найсвятішої інквізиції? Це, прошу панства, справді випробувані й безвідмовні методи. Гер гауптштурмфюрер це мав на увазі? Але ж признайтесь, чи часто ви вибиваєте зізнання з ваших в’язнів?

— Яке це має значення, — байдуже знизав плечима Харнак. — Коли б навіть я знав, що з сотні арештантів всі сто нічого не скажуть, я спробував би витягти зізнання у сто першого.

— Логіка вандала! — скрипнув зубами Стефанишин.

— Це вже, вибачайте, така справа… — розвів руками Харнак. — Але ж я востаннє запитую вас — будете говорити?

Богдан насмішкувато блиснув очима.

— Невже ви досі нічого не зрозуміли, пане кат?

— Вам не вдасться вивести мене з рівноваги, пане більшовик, — відповів Харнак, хоча губи в нього нервово сіпались. Натиснув кнопку дзвінка і наказав кремезному есесівцю, який з’явився у дверях: — Пана комуніста необхідно познайомити з процедурами… Поки що за програмою номер один… Ідіть до сусідньої кімнати, — ввічливо запропонував Богданові, — там у нас все готове… Тільки ось що, — зупинив есесівця, — зачекайте хвилину, я допиватиму у вас каву. Коли дивишся на процедури, — додав цинічно, — кава більше смакує…

Карл Кремер простував темною вулицею. Мороз дужчав, та Карл не піднімав комір, йшов швидко.

Місто принишкло і мовчить. Мовчить, хоч Карл твердо знає — радіє. Шепочуться за вікнами, сміються й поздоровляють один одного, як на велике свято. Свято й є. Правда, на вулицях вивішені траурні прапори, але ж тому й

1 ... 38 39 40 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ювелір з вулиці Капуцинів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ювелір з вулиці Капуцинів"