read-books.club » Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 192
Перейти на сторінку:
би тримати в таємниці.

Жінка підійшла до столу і опустилася на стілець. Руссандол заговорив знову:

— Батько майже погодився, я це відчував…

— Пані Нерданель, — перебив його Фіндекано, — впевнена, що Мелькор створює для себе військо з Ельдар… Що urqui, мовляв, занадто тупі, а ось Квенді…

— Я бачила втікачів з Утумно, — мовила Лаурендіе від столу, — їм пропонували службу і всілякі пільги… Вони воліли витримати муки, про які я не буду оповідати юним Нолдор…

— Але тут, — сказав Майтімо, ніяк не відгукнувшись на їхні слова, — Мелькор заговорив про Сильмарили. Він сказав, що Форменос не врятує їх, якщо каменями захочуть заволодіти Валар… Власне, татко і сам це знав, однак… І тут Чорний Вала зрадив себе… Принаймні, батько оповідав опісля, що мав з ним оsanwe, і відчув, що Мелькор тільки і мріє заволодіти його дорогоцінностями. Князь Феанаро… Мій відважний татко, він випростався, закинув голову, бо Мелькор прибрав вигляд, в якому був набагато вищим від нього, і сказав холодно і спокійно: «Сильмарилів тобі не бачити, доки й життя мого. Забирайся геть від моєї брами, тюремний вороне Судді Намо!»

— Ай-я…, - тільки й вимовив Фіндекано. Він не уявляв собі, як можна говорити так з Валою, нехай навіть з ізгоєм, і не боятись.

- І він забрався, — в голосі Майтімо звучала гордість, — забрався, навіть не спромігшись на слово.

— О, Князь Лжі завжди повертається, — озвалася цілителька, — я говорила Фінве, щоб він послав гінця до Валмару, і він зробив це, незважаючи на спротив сина. Тепер Великий Манве знає, де блукає Чорний, і знають це також Ороме і Тулкас. Форменос триматимуть під наглядом, принаймні — деякий час.

— Але князь Феанаро, — зітхнув Майтімо, — розгнівався на свого батька за цей вчинок. І, хоча він нічого не сказав князю Фінве, але оголосив у фортеці військовий стан, бо був певен — Валар, під виглядом допомоги, захочуть відняти у нього камені. І тут до брами під’їжджає син Нолофінве, голосно трубить в ріг, як завойовник, і говорить, що у нього доручення з Тіріону… Татко одразу мовив, що це пастка, і ти прибув, щоб проникнути до фортеці, увійти в довіру і вкрасти Сильмарили.

— Майтімо, і ти повірив? — спитав Фіндекано розгублено.

— Брате, якщо ти ще дозволиш себе так називати, — сказав сумно Руссандол, — ти не жив у Форменосі серед постійної муштри, озлоблення і страху. Я вже говорив — воно заразливе… Я маю на увазі бажання мати ворога. Я повірив… Пробач, якщо можеш… Я повірив, і пішов тебе убивати…

— Майтімо, — вимовив Фіндекано опісля недовгої мовчанки, — нам варто про це просто забути… І ніколи не згадувати. Гаразд?

Він побачив, як лице приятеля наче освітилося зсередини, і стало схожим на обличчя колишнього веселого рудоволосого Ельда, якого прозвали Руссандолом.

— Хотів би я мати твою душу, — мовив Майтімо трохи повеселілим голосом, — я от не вмію пробачати. Принаймні, так швидко, і так безоглядно. Певне, я вдався в неньку — вона теж дуже довго пам’ятає кривди… До речі — тебе врятувала її троянда. Коли я побачив цей витвір, в мене з очей наче полуда спала. Я підхопив тебе на руки, і помчав сюди… На щастя пані Лаурендіе була вдома…

— Але такого щастя могло і не трапитися, — ущипливо мовила цілителька, — я не сиджу цілими днями під дахом…

Фіндекано відбув до Тіріону наступного дня. Приятелі домовилися листуватися через пані Лаурендіе, і час від часу зустрічатись в її хатині. Настрій у Майтімо поліпшився, він уже не боявся зустрітись з Фіндекано очима, а на запитання, що він оповість у Форменосі, сказав, сміючись:

— Щиру правду — билися як шалені, і я трохи тебе не вбив…

— Не забувай, — лагідно відмовив Фіндекано, — що я тебе поранив в руку… А то моя слава непоганого мечника розвіється, мов дим.

По прибутті до Тіріону Фіндекано дізнався, що попередження з Форменосу прибуло запізно. Мелькор пронісся чорною хмарою повз пагорб Туну, ковзнув до побережжя проходом Калакір’я і щезнув у напрямку пустищ Араману. Останніми його бачили Телері з Альквалонде, коли темна тінь накрила місто, затьмарюючи світло Двох Дерев. На тлі цих подій мандрівка молодого Нолдо лишилася непоміченою, з чого він лише втішився.

***

Свято врожаю цього літа мало бути як завжди бучним та пишним. Власне, в Амані не було зміни пір року, і про багряний лист на деревах молоді Нолдор могли дізнатися лише зі слів тих Ельдар, хто бував там, за морем. Однак, по милості Валіе Яванни плоди земні визрівали у призначений час та у певний строк.

Фіндекано любив це свято, бо відбувалося воно в чертогах Манве Сулімо, на горі Танікветіль. Того дня могутні Стихії, аби розважитись, приймали вигляд Ельдар і насолоджувалися танцями, співами та смаком їжі. Того дня найвродливіші діви-Ельде танцювали перед Богами-опікунами, а Ваніяр співали радісно і злагоджено. Того дня можна було почути хор з Маяр, чиї голоси звучали так, наче вони і досі жили поміж зірками… Багато юнаків-Ельдар саме на цьому святі радісно помічали в пишному натовпі ту, одну Ельде — єдину і кохану, якій судилося пробудити пристрасть в їхньому серці. Принаймні, Туракано познайомився зі своєю жоною Еленве саме на Святі врожаю, про що завжди згадував з благоговінням. Нині він збирався показати чертоги Манве маленькій Ітарільде, і дівчинка цілий ранок то стрибала від радості, то приміряла сукенки.

Фіндекано, окрім цілком зрозумілих надій на щасливу зустріч з майбутнім коханням, сподівався також побачитись зі своїм побратимом. Від батька йому було відомо, що Манве Сулімо наказав також прийти і Феанаро, а вождя, ясна річ, мусив супроводжувати численний почет. Тепер, коли Мелькор забрався з Аману геть, всі в Тіріоні сподівалися на мир поміж родами та на майбутній спокій.

Словом, в садибі Нолофінве панував вже трохи забутий радісний настрій. Княгиня Анайре одягла білу сукню з блакитним гаптуванням, Арельде, за своїм звичаєм, вбралася в сніжно-біле, і її начебто проста сукня вправляла у заздрість дівчат — помічниць княгині. Турукано з Еленве вже давно приготували собі вбрання з синього оксамиту, а відчайдух Аракано — з бузкового. Сам князь Нолофінве та його спадкоємець традиційно мали на собі одяг родових кольорів — синій, з сріблястою облямівкою.

До Валмару вони дібрались верхи, зоставили коней у батьків Еленве і вирушили до чертогів Манве славетними крученими сходами, з кожної площадки яких відкривався чудовий вид на гори довкола.

Зелений схил та майдан перед палацом Володаря Вітрів був заповнений святково вбраними Ельдар. Десь уже дзвеніла арфа, і Фіндекано

1 ... 38 39 40 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"