Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вибач, я... я не знаю, що це було, я нічого їй не наказувала! — почала я виправдовуватися, намагаючись приховати сміх.
— А тобі й не треба, — озвався Топаз, регочучи. — Вона — це ти. І відчуває все так само. Але, схоже, ця твоя версія трохи різкіша та за думкою одразу діє, — він розвеселився іще дужче.
— Та нічого, — махнув рукою Рубер, відступаючи від моєї копії.
Вона й далі дивилася на нас з легкою посмішкою, ніби все було в нормі, а тоді знову підморгнула мені. Я зосередилась на бажанні, щоб вона зникла, і за мить луснула, мов мильна бульбашка, розсипавшись яскравим сяйвом.
Після того, як Каті-2(хай буде так) зникла, над галявиною зависла якась химерна тиша — мовби всі на мить досі переварювали побачене. Я відчула, як вологий вітерець ледь тріпає пасмо мого волосся, повертаючи мене до реальності.
— Ну, ти й даєш!
— Вже бачу, як нам стане у пригоді цей твій трюк.
Я на мить застигла, зніяковіло опустивши погляд, але відчуття гордості, що пройшло крізь мене, не давало мені засмутитись.
— Я відпускаю тебе, — сказала я, і вже за мить Топаз стояв переді мною з ледь помітною втомою на обличчі. Перше злиття завжди їм найважче дається.
Він простягнув руку, і, не сказавши нічого більше, запитав:
— Ходімо додому?
Додому...
А де тепер мій справжній дім? Бо тут, поряд із ними, я відчувала себе на своєму місці. Здавалося, що Ерде не дарма обрав саме мене, і з кожним днем я прив’язувалася до нього занадто сильно, щоб потім відпустити.
Я ніби оживала, вперше за майже все своє свідоме життя, віднайшла те, чого мені так весь цей час бракувало.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.