Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Що? Просто вибила раму? Ти – геній.– дивувався Тіордан.

–Так, але... я не здивуюся, якщо, коли повернуся, моя кімната буде, як сталева клітка. А при вході в будинок, мене з ніг до голови будуть обливати зіллям.

–Не думай про погане... –вони підійшли до її будинку, і Тіо втупився на ціле вікно її кімнати. –Вікно на місці.

–Але я... я вибила його вчора, я не брешу!

–Ей, тихіше! – він узяв її за руку.– Я вірю тобі. Схоже, Містрал хоче помиритися.

–З чого ти взяв? – насупилася вона, не вірячи в це.

–Вона полагодила вікно. І ґрат на ньому немає.– знизав плечима він.– Я прийду до тебе за кілька годин, гаразд?

Вона кивнула, Тіордан міцно обійняв її. Вхідні двері відчинилися.

–Аджаало? – покликала Містрал.

–Та, йду я, йду! – бурмотіла вона, прямуючи до будинку.

–Взагалі–то... Тіордане, заходь теж. Хочу поговорити з вами обома.

Аджаала примружилася, очі Містрал були жовтими, вона нічого не задумала. Вони переглянулися і мовчки прослідували за Містрал у будинок.

–Проходьте у вітальню. – запропонувала бабуся.

Аджаала і Тіордан пройшли далі й сіли на диван. Містрал поставила тацю з чайником і чашками.

–Ми чекаємо на гостей? – запитала Аджаала.

–Просто поп'ємо чаю.– медовим голосом заявила Містрал.

–Уп'ятьох? – киваючи на кількість складених одна на одну чашок, запитала вона.

–Ох, уже ця Аджаала... Нічого від тебе не приховати.– усміхнулася бабуся.

–Ти не дуже намагалася щось приховати, бабусю. – уїдливо підмітила Аджаала.

Містрал усміхнулася, налила чаю в кожну з чашок і сіла в крісло.

–Я розумію, що ви друзі. І хочу вибачитися перед вами обома за свою поведінку. Однак... я сподівалася, що з віком ви переростете вашу дружбу і ці стосунки закінчаться. Ви вірні одне одному, це гріє душу. Втім, я проти вашого спілкування.

–І ми вже визнали той факт, що нам обом на це начхати, чи не так? – запитала Аджаала, склавши руки на грудях.

Містрал перевела на неї погляд, очі тут же потемніли.

–Звісно.– вона посміхнулася, і Аджаалі не сподобалася її посмішка.

У двері постукали.

–Піду, відчиню.

Коли вона вийшла, Тіордан звернувся до Аджаали.

–Що вона задумала? – схвильовано запитав він. – Я маю бути вдома!

–Я не знаю. – шипіла вона.– Я щось придумаю, Тіо, обіцяю.

–Де наш син?! – почувся крик біля дверей.

Тіордан і Аджаала злякано переглянулися.

–Прошу, проходьте, він тут.– ввічливо сказала Містрал.

–Нікуди ми не підемо з тобою. Тіордане!

–Дозвольте, я запропоную всього лише чашечку чаю. – чемним тоном сказала Містрал.– Проходьте.

Почулися кроки, Тіордан і Аджаала схопилися за руки, втиснувшись у диван. Батьки хлопця злісно втупилися на Аджаалу і сіли навпроти. Містрал упала в крісло і підсунула до батьків Тіо чашки з чаєм.

–Ми не будемо пити твої зілля.– розлючено заявив батько Тіо.

–О, запевняю, саме мої зілля п'є вся Верхнесфера. – вона поставила чашку на блюдце і повернулася до них. – Бачте, я покликала вас у гості, тому, що ваш син тісно товаришує з моєю онукою. Нам, як батькам, не подобається цей зв'язок. Але хлопець у вас упертий і не слухається. Влізає до неї у вікно, забирає з Інституту...

Батьки шоковано перевели погляд з Містрал на Тіордана.

–Влізає у вікно? Тіордане, вона каже правду? – здивувалася мама хлопця.

–До того ж вони вештаються сусідніми острівцями в пошуках пригод...– продовжувала Містрал.

Його батько схопився і наблизився до нього.

–Вона водила тебе на руїни? – крикнув батько, схопивши сина за комір сорочки.

–Які руїни?!– знявши його руки з сорочки, запитав Тіо.– Вона далі нашого острівця не хоче ходити. Я її водив.

–Не захищай її! – шипіла його мама. – Від Ратморів одні біди. Усі, як одна чорнокнижниці... – вона виплюнула останню фразу, кинувши погляд, сповнений огиди, на Аджаалу. – Вона обпоювала тебе чимось? Зіллям... Давала щось їсти? У тебе немає запаморочень?

–Моя онука не чорнокнижниця.– встала Містрал. – І ніколи такою не була. Не смій, говорити такого в моєму домі! – стіл затремтів.

Батьки знесилено опустилися на диван.

–Вона – мій друг! – крикнув Тіордан. – І мені не потрібні зілля, щоб я хотів бути поруч із нею. А ви... – він втупився на Містрал. – Ви змучили її. Нікуди не випускаєте, нічого не дозволяєте їй! Вона заручниця рідного дому! Такого майбутнього ви для неї хочете?

–І по заслузі. Вона небезпечна. Нехай сидить під замком.– бурчав батько Тіордана.

–Замовкни.– рявкнув Тіо.– Ти нічого про неї не знаєш.