Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Аджі? –здивувався він.– Ти давно тут?

–Ні... я прийшла запитати про... Оу! – вона різко відвернулася, коли Тіордан зачинив двері в кімнату, стоячи в самих штанях, без сорочки. – Забагато тіла. забагато тіла!

Тіордан розреготався, накинувши сорочку на плечі.

–Ну, вибач, я не звик ходити по своїй кімнаті у фраку.

–Щось я раніше не помічала, що ти ходиш топлес.– підкинула брову вона.

–Напевно, ти не влазила в моє вікно безпардонно раніше.– зауважив він.

–Ти ж так робиш! – обурилася Аджаала.

–Ну... –Тіо сів на ліжко поруч із нею... –Ти завжди чепуришся, начебто мене чекаєш.

–Те, що я приймаю душ частіше ніж один раз на тиждень і вважаю за краще носити одяг удома, не свідчить про те, що я чекаю гостей.

–Якраз–таки про це і говорить.– Тіордан підняв брови.– Про що ти хотіла поговорити?

–Я піду на шабаш весняного рівнодення.

–Блискуче. Радий, що ти подолала шлях через увесь острів, щоб заявити про це.–реготнув він.

Вона штовхнула його в плече.

–Ну, що? – реготав Тіордан. – Чи ти вирішила знищити своїх конкуренток, запросивши мене?

–Не набивай собі ціну. – закотила очі вона.– Немає ніяких конкуренток.

–Ще б пак! На всіх мене не вистачить.

–Ти просто бережеш себе для мене, визнай.

–Ну, якщо це те, що ти хочеш почути...

–Ах ти... – Аджаала штовхнула Тіордана, і він, вхопившись за її лікоть, упав на ліжко. Вона звалилася на нього, і вони обидва голосно розсміялися.

–Тіордане! Що відбувається? – почулося з нижнього поверху.

–Упс... здається, мама нас спалила.

–Я звалюю. –піднявшись, прошепотіла Аджаала. – І ти підеш зі мною на шабаш, або я повезу тебе в похоронній урні... – попередила вона.

–Ось це я називаю відбила мене в прихильниць.– криво усміхнувся хлопець.

–Було б у кого... – зітхнула Аджаала, а потім піднялася й вилізла у вікно, спритно зістрибнувши вниз.

Річ у тім, що батьки Тіордана не дуже полюбляли його подругу дитинства. Те, що батьки Аджаали опинилися на острові Кігтя на момент руйнування, наводило на побоювання, що вони були прихильниками клану. Ці чутки ходили ще за існування острова. Відьми, які виступали за мир на Верхнесфері, зневажали Кіготь і вважали його справжніми зрадниками роду відьом. Адже по суті саме через них на всіх чаклунах і відьмах лежало клеймо вбивць і чорнокнижників, якими далеко не всі вони були насправді. Таку думку поділяли багато хто, хоч і не говорили цього дівчині в обличчя. Але вона відчувала ледь помітний холодок, насамперед у старшого покоління, яке ще пам'ятає події Кігтя, начебто, це сталося вчора. Вона повернулася в будинок і, минаючи кухню, де сиділа бабуся, піднялася до себе.

–Зачекай, Аджаало.

Вона примружилася, опустивши руку з поручня, і повільно повернулася. Містрал стояла біля дверей, склавши руки на грудях.

–Де ти була?

–У Тіо.– відповіла вона.

–Я не бачила, як ти покинула кімнату.

–Я вилізла у вікно.– знизала плечима вона.

–Пресвятий Ковен! – крикнула Містрал. – Так, ти що, хочеш, щоб я від сорому згоріла? Де бачено, щоб дівчина до хлопців у вікна забиралася?

–Ба... він мій друг і все.

–Я не так тебе виховувала. – похитала головою вона. – Жінка повинна володіти гідністю і честю. А не бути бешкетником, який лізе на рожен. Тобі пора забути про того ледаща Гріма!

–Він не ледащо!

–Але й не відважний чоловік! Це всього лише хлопчисько, який все ніяк не награється! Ще б пак, за таких батьків... хто б іще з нього виріс! І що це ще за кличка – Аджі? Твоє ім'я символізує саму мудрість. А скорочення на кшталт Аджі підійде хіба, що як кличка коту.

–Перестань! Він мій друг і я спілкуватимуся з ним, коли вважатиму за потрібне!

–Спілкування небезпечне. Тобі не можна вештатися Верхнесферою, усюди повно злих очей, які так і норовлять вчинити розправу над нащадками Кігтя. Ти під великим тиском поза домом!

–Я не маленька! – сперечалася вона. – Хочу десь бувати. Мені соромно, що я майже не буваю на Верхнесфері. Тільки вдома і в Інституті!

–Повторю востаннє.– суворо заявила бабуся.– На інші острови ні ногою, Аджаало. В Інститут і додому, інакше я стану проводжати й зустрічати тебе з навчання.

–Не посмієш.– хмикнула вона.

–Ще як посмію! Чи ти думаєш, мало відьом, у кого Кіготь забрав усе, що було їм дорогим? Ти живе нагадування про гріхи твоїх батьків! Я піклуюся про тебе, зрозумій.

–Може, досить брехати?! – не стрималася Аджаала.

–Що?

–Вони не мої батьки, чи не так?

–Я не розумію...

–Та, облиш. У якому році Ельга знищила Кіготь? В якому році народилася я?! Ти не розумієш, що в твоїй брехні є нестиковки, ні? Я багато разів намагалася дізнатися правду, але ти все брешеш мені!